К

Геомасова (речовинно-фазова) структура ландшафту

рім уявлення вертикальної структури ландшафту як сукупності його геокомпонентів, ландшафт можна представити як складну композицію речовин, різ­них за фазовим станом, фізичними властивостями, хімічним скла­дом, здатністю до переміщень у його вертикальній структурі тощо. Взаємодії між цими речовинами та їх потоки зумовлюють низку важливих процесів у ландшафті (продуційний, засолення, забруднення тощо). Розгля­д мас різних речовин як складових вертикальної структури ландшафту дає змогу вирішувати широке коло проблем, зокрема, пов’язаних із забрудненням ландшафту та його складових, продукуванням біомаси, регулюванням водно-сольових та інших режимів.

Такий підхід широко використовується в екології, а в ландшафтознавстві його обґрунтував у 1980-их роках Н. Беручашвілі. Ґрунтується цей підхід на виділенні геомас. Геомаса – якісно своєрідне тіло вертикального розрізу ландшафту, яке має певну масу, специфічне функціональне призначення, а також швидкість змін у часі та/або просторі (Беручашвили, 1990). Приклади геомас, найбільш поширених у ландшафтах України, наведено в табл. 2.

На перший погляд здається, що геокомпоненти та геомаси мало відрізняються між собою. Так, відповідником аеромасі можна вважати повітряні маси атмосфери, фітомасі – рослинність, гідромасі – поверхневі та ґрунтові води тощо. Однак, між цими структурними частинами ландшафту існують важливі відмінності. Від геокомпонентів геомаси відрізняються більшою речовинною однорідністю. Наприклад, під педомасою розуміється не ґрунт, а тільки дрібнозем із гумусом, тобто органо-мінеральна суміш, до якої не входять волога ґрунту, його скелетна частина, порові гази тощо. До аеромаси відносять сухе повітря – суміш газів без водяної пари та аерозолів. Мортмаса взагалі не має анало­гів серед геокомпонентів і являє собою сукупність накопичених відмерлих решток, рослин, тварин, мікроорганізмів, екскременти тощо.

Таблиця 2. Геомаси та їх класифікаційні підрозділи

(за Беручашвили, 1990, зі скороченнями)

Аеромаси – А
Ag – кріотермальні (морозні)	Az – мезотермальні (помірно теплі)
An – нанотермальні (дуже прохолодні	Am – макротермальні (теплі)
Ak – мікротермальні (прохолодні)	At – мегатермальні (спекотні)
Фітомаси – Р
Pf – листя однорічних дерев і чагарників	Pm – талофіти (лишайники і мохи)
Ph – хвоя	Ps – корені рослин
Pi – листя та стебла трав'яних рослин	Pg– генеративні органи (квітки та плоди)
Pt – транспортно-скелетні органи деревних і чагарникових рослин (стовбури, гілки та ін.)
Мортмаси – М
Md – сухостій і мертві, але не впалі гілки	Mt – торф
Mm – ветошь	Ml – опад
Mv – хмиз та інший скелетний матеріал на поверхні ґрунту
Педомаси – S
Sa – глинисті	Sc – супіщані
Ss – суглинкові	Sp – піщані
S' – мало-, S'' – середньо-, S''' – високогумусні
Літомаси – L
Ls – силікатні та ін. не карбонатні породи	Lb – породи кір вивітрювання
Lk – карбонатні породи і породи з високим вмістом легкорозчинних солей
Гідромаси – Н
Hp – в атмосфері	Hs – в ґрунті
Hn – снігові	Hm – в болоті
Hb – льодові	Hf – у водоймах

Друга важлива відмінність між геомасами та геокомпонентами полягає у характері їх розташування в ландшафті. Так, атмосферне повітря має свою чітку прив'язку у вертикальному розрізі ландшафту – воно знаходиться вище земної поверхні. Натомість аеромаси містяться не тільки в атмосфері, а пронизують увесь ландшафт, оскільки до них відносяться усі гази у ньому (зокрема в ґрунті та геологічних відкладах). Так само й гідромаси зосереджені не лише у поверхневих і ґрунтових во­дах, а й в інших геокомпонентах – рослинності, ґрунті, атмосфері тощо.

Геомаси можуть бути активними, переміщуючись у вертикальній структурі ландшафту й змінюючи свою масу; пасивними, якщо вони не переміщуються у просторі й не змінюють своєї кількості, але приймають активну участь у процесах в ландшафті; інертними, якщо практично не впливають на ці процеси й не мігрують у ландшафті. В такому поділі геомас простежується аналогія з трьома началами геокомпонентної структури ландшафту, запропонованих А. Крауклісом (див. рис. 7), але в різні пори року певні геомаси можуть з інертних переходити в пасивні й навіть активні (наприклад, педомаси взимку інертні, а в теплу пору року пасивні, бо активно впливають на формування фітомас).

Рівень геомас досить високий, аби аналізувати вертикальний устрій ландшафту й процеси у ньому з достатньою детальністю. Тому вони поділяються на елементи, залежно від агрегатного складу, функціонального призначення, хімічного складу, положення у вертикальній структурі ландшафту, щільності, метричних та інших особливостей. Наприклад, фітомаса поділяється на такі елементи, як зелене листя рослин, корені, транспортно-скелетні органи (стовбури та гілки), генеративні органи тощо.

Оскільки елементи геомас являють собою досить однорідні за фізичними характеристиками частини ландшафту, вони та структури, утворені їх поєднанням, виявляються дуже зручними при дослідженні ландшафту як фізичного феномену. Тому геофізика ландшафту більше спирається на геомасову структуру, а не на геогоризонтну. Це питання розглядатиметься в § 7.1 посібника.