§ 4.3. Поняття стану ландшафту

На відміну від функціональної динаміки, яка полягає у взаємозв’язку окремих процесів у ландшафті, його етологічна динаміка являє собою часові зміни станів ландшафту. Таким чином, динаміка в її етологічному ракурсі уявляється як послідовність переходів ландшафту з одного стану в інший. Закономірні зміни станів ландшафту були названі Н. Беручашвілі його поведінкою, а науковий напрям, який її вивчає – етологією ландшафту.

Ключовим поняттям етології ландшафту є поняття стану. Хоча в різних наукових школах ландшафтознавства та ландшафтної екології воно тлумачиться дещо по-різному, але мається на увазі, що стан ландшафту – це такий проміжок часу, на протязі якого характеристики, що його описують, і співвідношення між ними лишаються практично незмінними.

Стани ландшафту можна розрізняти (й відповідно виконувати їх типологію) за різними ознаками. Найважливішою такою ознакою є тривалість станів, тобто часовий масштаб, в якому ці стани виявляються і в якому простежуються їх зміни. В ландшафтознавстві прийнято розрізняти наступні три типи станів ландшафту: коротко-, середньо- та довготривалі.

Короткотривалі стани ландшафту існують на протязі відрізку часу менше однієї доби. Отже, їх зміни описують внутрішньодобову динаміку ландшафту. Такі стани пов'язані насамперед з високочастотними характеристикам мобільного начала ландшафтного комплексу – повітряними масами атмосфери. Зі зміною їх температури, вологості та інших характеристик протягом доби пов'язана низка важливих процесів у ландшафті, зокрема біопродуційний та вологообіг.

Середньотривалі (або внутрішньорічні) стани ландшафту мають різну тривалість – від однієї доби до декад та сезонів року. Головною причиною їх змін є обертання Землі навколо Сонця. Це зумовлює сезонну ритміку багатьох процесів у ландшафті, а тому середньотривалі стани ландшафту замикаються у річні цикли – тобто закономірно повторюються із року в рік. Це питання розглядатиметься у наступному параграфі навчального посібника.

Довготривалі (або багаторічні) стани ландшафту можуть тривати десятки й навіть сотні років. Вони пов'язані з багаторічними кліматичними циклами, сукцесією рослинності і ґрунтів, знаком і швидкістю сучасних тектонічних рухів та іншими чинниками. Послідовність змін довготривалих станів ландшафту описує такі процеси, як заболочування території, "наступ" лісу на степ чи навпаки, опустелення тощо. Розгляд цього питання відкладемо до § 4.5.

Важливо мати на увазі, що у певний момент часу ландшафт одночасно перебуває у певному своєму коротко-, середньо- та довготривалому стані. Тобто, ці типи станів є безальтернативними. Водночас, протягом перебування ландшафту в одному довготривалому стані він багаторазово змінює свої різні середньотривалі стани, а протягом одного середньотривалого стану – свої короткотривалі стани.

Крім розрізнення станів ландшафту за тривалістю можливе їх розрізнення й за іншими ознаками. Так, для вирішення багатьох задач ландшафтознавства корисним є типологія станів за їх відповідністю певним господарським та іншим соціальним функціям ландшафту. За цим критерієм, стани ландшафту поділяються на оптимальні (перебуваючи у таких станах, ландшафт виконує свою функцію найефективніше), допустимі, гранично-допустимі та неприпустимі. За відповідністю стану ландшафту природній нормі, виділяються його нормальні, критичні та анормальні стани. За ступенем зміненості природної складової ландшафту розрізняють його спонтанні стани (або натуральні, корінні стани – ті, що властиві ландшафту без втручання людини у нього), антропічні стани з їх подальшим поділом на слабко-, середньо-, сильно-антропізовані стани, ренатуралізаційні стани (стани, які ландшафт проходить після того, як антропогенні впливи на нього припинились і він поступово відновлюється до своїх спонтанних станів).