За ю. А. Ізраелем (1984)27 з доповненнями

Принцип класифікації	Наявні або ті, що знаходяться в стані розробки, системи (підсистеми) моніторингу
Універсальні системи	Глобальний моніторинг (базовий, регіональний, імпактний рівні), у тому числі фоновий і палеомоніторинг
	Національний моніторинг (наприклад, загальнодержавна служба спостережень і контролю за рівнем забруднення навколишнього середовища)
	Міжнаціональний, міжнародний моніторинг (наприклад, моніторинг транскордонного перенесення забруднювальних речовин)
	Регіональний моніторинг (наприклад, моніторинг природних і адміністративно господарських регіонів)
Реакція основних складових біосфери	Геофізичний моніторинг
	Біологічний моніторинг, у тому числі генетичний
	Екологічний моніторинг (який охоплює названі вище)
Різні середовища	Моніторинг антропогенних змін (у тому числі забруднення і реакцію на нього) в атмосфері, гідросфері, грунті, кріосфері, біоті
Фактори і джерела впливу	Моніторинг джерел забруднення
	Інгредієнтний моніторинг (наприклад, окремих забруднюючих речовин, радіоактивних випромінювань, шумів тощо)
Гострота і глобальність проблеми	Моніторинг океану
	Моніторинг озоносфери
Методи спостережень	Моніторинг з фізичних, хімічних та біологічних показників
	Супутниковий моніторинг (дистанційні методи)
Системний підхід	Кліматичний моніторинг
	Екологічний моніторинг (біоекологічний, геоекологічний, біосферний)
	Геосистемний моніторинг
	Ландшафтний моніторинг

Самостійність ландшафтного моніторингу та його специфічне місце серед інших видів моніторингових спостережень визначається тим, що його об’єктами є не окремі компоненти природного середовища, а ландшафтні комплекси різних рангів і типів організації. В їх межах облаштовуються пости та станції спостережень, на яких за стандартною програмою та уніфікованими методами періодично (щоденно, щомісячно або щосезонно) фіксується інформація щодо стану ландшафтних комплексів і їх змін. Крім цього виконується періодичне (1 раз на декілька років) повторне картографування ландшафтних комплексів, яке дозволяє простежувати та прогнозувати зміни територіальних ландшафтних структур.

Поряд з безпосередніми польовими спостереженнями за ландшафтними комплексами та їх територіальними структурами, ландшафтний моніторинг передбачає також всебічне використання дистанційних методів контролю – аеро- і космічне знімання, радіолокацію тощо. Ці методи моніторингу дають змогу охопити значні за розмірами площі й здійснити просторову екстраполяцію точкових спостережень (тобто, отриманих на окремих постах і станціях) на більшу територію.

В залежності від масштабного рівня спостережень та узагальнення інформації, ландшафтний моніторинг виконується на різних рівнях – глобальному, національному (державному), регіональному та локальному.

Глобальний моніторинг (його також називають біосферним моніторингом) охоплює усю планету й здійснюється на міжнародному рівні. для цього створено Світовий координаційний центр моніторингу. На глобальному рівні узагальнюється інформація, отримана з мережі фонових станцій спостережень, які здебільшого розташовані в біосферних заповідниках, які мають міжнародне значення. Головне завдання глобального (біосферного) моніторингу – оцінити стан і виявити тенденції глобальних змін географічної оболонки в цілому. Роль ландшафтного моніторингу при цьому полягає в обґрунтованому виборі постів і станцій моніторингових спостережень, екстраполяції отриманих і них даних на більші за розмірами території.

Національний моніторинг здійснюється в межах держави. Для цього розробляються національні програми моніторингу та створюються відповідні державні служби. В Україні створена Система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Вона являє собою систему постійно діючих ста­нцій і постів з необхідними засобами стеження за станом довкілля відповідно до заданої програми та уніфікованих методик. Основне її завдання полягає у виявленні тенденцій змін природних комплексів під впливом антропогенної діяльності та по­передження розвитку в них деструктивних явищ і процесів.

Система державного моніторингу навколишнього природного середовища України передбачає розбудову загального (стандартного), наукового (фонового) та оперативного (кризового) моніторингу довкілля. В кожному з них ландшафтний моніторинг посідає важливе місце.

Загальний (стандартний) моніторинг – це спостереження за станом навколишнього природного середовища, яке виконується за єдиною програмою, уніфікованими методиками і в єдині строки у пунктах моніторингових спостережень, мережа яких охоплює територію держави. Фоновий (науковий) моніторинг являє собою спостереження за станом ландшафтів, які можна вважати еталонами природного середовища. Такі ландшафтні комплекси збереглися переважно в межах заповідних територій, тому пости фонового моніторингу організують у біосферних і природних заповідниках, а також в інших територіях природно-заповідного фонду. Основна мета фонового моніторингу – виявити стан і тенденції змін ландшафтних комплексів та їх компонентів, зумовлених природними чинниками. Шляхом порівняння цих даних із даними моніторингових спостережень за ландшафтними комплексами в урбанізованих, промислових та інших регіонах з'ясовується наскільки сильно і як саме змінюються ландшафтні комплекси та їх компоненти під впливом господарської діяльності людини. Оперативний (кризовий) моніторинг – це спостереження за окремими територіями чи об’єктами, які зазнали техногенних чи інших катастроф, або вважаються особливо небезпечними з точки зору можливих кризових ситуацій.

Регіональний моніторинг охоплює територію окремих регіонів у межах держави. Такими регіонами можуть бути одиниці адміністративно-територіального поділу держави (в України – адміністративні області і райони), басейни річок, одиниці фізико-географічного районування (наприклад, Полісся, Українські Карпати тощо).

Регіональний ландшафтний моніторинг являє собою систему спостережень за станом ландшафтних комплексів певного регіону й має на меті визначити їх сучасний стан, основні антропогенні та інші впливи на них, ступінь антропогенної перетвореності, науково передбачити (здійняти прогноз) можливих змін ландшафтних комплексів внаслідок різних сценаріїв розвитку природокористування та регіональних і глобальних змін довкілля (особливо – змін клімату).

Напрямок господарського використання ландшафтів накладає свої особливості на програми та методику регіонального ландшафтного моніторингу. З урахуванням цих особливостей виділяють такі основні види регіонального ландшафтного моніторингу:

• моніторинг природно-заповідних ландшафтів, який полягає у спостереженнях за розвитком еталонних ландшафтних комплексів з метою їх охорони й збереження нормального ходу природних процесів;

• моніторинг лісогосподарських ландшафтів, важливою складовою якого є контроль експлуатації, природного відновлення і стану лісових насаджень, формування лісових ландшафтів, які мають відповідну фізико-географічним умовам повноту та високий бонітет дерево­станів;

• моніторинг агроландшафтів – контроль стану родючості ґрунтового покриву, теплового режиму ґрунтів та біологічної продуктивності, їх стану на протязі вегетаційного періоду;

• моніторинг аквальних природних комплексів – контроль нормального функціонування технічних систем, розвитку характерних природно-антропогенних процесів (замулення, евтрофікація, підтоплення тощо), а також їх санітарного ста­ну;

• моніторинг міських та інших селищних і рекреаційних ландшафтів – контроль їх стану та відповідності їх середовища санітарно-гігієнічним нормам, а також стійкості проти промислових, містобудівельних, рекреаційних та інших наванта­жень.

Ландшафтний моніторинг виконується на науково обґрунтованих організаційних принципах за відповідною програмою. Основні її етапи наведені на рис. 67.

Проведення ландшафтного кадастру є необхідним етапом моніторингу. Воно передбачає виявлення ландшафтних комплексів на території, що підлягає моніторинговим спостереженням, та їх інвентаризацію. Для цього складаються ландшафтні карти території. Їх масштаб залежить від територіального рівня моніторингу. Так, для моніторингу на національному рівні важливе значення мають ландщшфтні карти на територію усієї держави. За ними вирішуються такі завдання, як оьгрунутвання оптимальної мережі загального, оперативного та фонового моніторингу, екстраполяція даних точкових спостережень на територію усіє держави тощо. Для ландшафтного забезпечення регіонального моніторингу необхідні ландшафтні карти, складені у середніх масштабах (від 1: 100 000 до 1: 500 000). Локальний моніторинг потребує карт крупного масштабу.

Рисунок 67. Програма ландшафтного моніторингу (за Мельник, Міллер, 1993)

У ландшафтному кадастрі, як складової моніторингу, узагальнюється первинна інформація про склад ландшафтних комплексів, їх структури (вертикальні, територіальні, часові), процеси, що в них протікають, ступінь їх антропогенної зміненості, зокрема про їх хімічне та інші типи забруднення. Важливою складовою ландшафтного кадастру є дані ретроспективного аналізу ландшафтних комплексів та їх компонентів. Вона дає змогу скласти прогноз можливих тенденцій їх змін. Дані ландшафтного кадастру постійно поновлюються.

Первинна інформація про ландшафтні комплекси та впливи и на них, яка міститься у ландшафтному кадастрі, являє собою потужну й розгалужену базу даних моніторингових спостережень. Для отримання наукових прогнозів змін ландшафтів і обґрунтування рекомендацій щодо оптимізації природокористування, цю інформацію необхідно обробити. Для цього застосовують такі методи обробки даних, як оцінювання, порівняння, типізація і класифікація, екстраполяція даних у просторі та часі, складання та аналіз математичних моделей ландшафтних комплексів та інші (див. рис. 67).

Оброблена й систематизована у вигляді спеціальних карт, моделей, графіках і таблицях інформація ландшафтного моніторингу передається в регіональний та національ­ний центри моніторингу.