Логічні правила класифікацій

Як типологія, так і класифікація виконуються на основі певних вихідних положень (загальних правил). У ландшафтознавстві традиційним є використання в якості таких положень правил поділу понять, розроблених у формальній логіці. Серед них найбільш важливими є три правила, які в застосуванні до класифікації ландшафтних комплексів полягають у такому.

Правило 1: Класифікація і типологія повинні охоплювати всі без винятку ландшафтні комплекси, а не тільки деяку їх частину. Це означає, що, класифікуючи ландшафтні комплекси, ми повинні усі ландшафтні комплекси віднести до певного класу. Отже, не може бути ситуації, коли якийсь ландшафтний комплекс не знайшов місця у класифікаційній схемі й був відкинутий з класифікації.

Правило 2: жоден ландшафтний комплекс не може належати одночасно декільком таксонам одного рівня. Наприклад, макрогеохори, у структурі яких представлені і степові і лісові мікрогеохори, не можуть бути віднесені і до лісових і до степових типів макрогеохор. Їх слід віднести лише до одного класу – або до лісових, або до степових макрогеохор, або ж – до "проміжного" між ними класу (лісостепового).

Правило 3: кожний таксон класифікації виділяється за однією ознакою ландшафту. Наприклад, за типом природної зональності (горизонтальної або вертикальної) всі ландшафти поділяються на два класи – гірських і рівнинних. На наступному щаблі класифікації вони поділяються на підкласи за іншою ознакою. Нею часто обирається гіпсометричне положення, й за ним клас гірських ландшафтів поділяється на низько-, середньо- та високогірний підкласи ландшафтів, а клас рівнинних ландшафтів – на підкласи ландшафтів низовин та височин.

Попри свою логічність, це правило вкрай складно дотримати при класифікації ландшафтів. Пов'язано це з тим, що ландшафт характеризується дуже багатьма ознаками й якщо при класифікації врахувати навіть деяку частину найважливіших з них, то одержимо таксономічну систему, що складається із декількох десятків рівнів. Такі класифікації дуже незручні для практичного використання. Тому чимало ландшафтознавців відходять від третього правила поділу понять. Вони виділяють певні таксони ландшафтів одразу за декількома ознаками й вважають, що лише у такий спосіб можна досягти комплексності класифікацій.

Поряд із формальною, існують й інші види логіки з відповідними їм правилами класифікації. Наприклад, у ландшафтній екології все більшої популярності здобуває логіка нечітких множин, згідно з якою певний об’єкт (ландшафтний комплекс) відноситься не до одного класу, а до декількох одночасно і при цьому оцінюється ступінь цієї належності. Класифікації ландшафтів, побудовані на основі логіки і методів нечітких множин, істотно відрізняються від традиційних класифікацій, в основі якої лежать правила формальної логіки. Питання про те, яка з класифікацій є більш правильною, не слід вважати правомірним – в залежності від мети дослідження ландшафту в одних випадках більш зручною буде класифікація за правилами формальної логіки, а в інших – основані на інших логіках.

Наведені правила класифікації ландшафтних комплексів є дуже загальними й не вказують ані переліку ознак, за якими виділяються таксони, ані кількість цих таксонів, ані критерії, за якими вони виділяються. Ці питання вирішуються не на формальних (логічних чи математичних) підставах, а виходячи із змістовних міркувань. Ці міркування можуть бути різними, тому в ландшафтознавстві розроблено чимало різних класифікаційних схем ландшафтів. Вони відрізняються як за числом таксонів, так і за критеріями їх виділення й підпорядкування (субординації) один одному. Розглянемо принципи і зміст таксонів класифікації ландшафтів, прийнятий в Україні.

К

Схема класифікації ландшафтів України

ласифікація ландшафтів України була розроблена в процесі складання ландшафтної карти України та задля ландшафтознавчого обґрунтування схеми фізико-географічного районування території нашої держави (А. Ланько, О. Маринич, П. Шищенко та ін.). Впродовж 1980-1990-х рр. ця класифікація вдосконалювалась й на даний час склались критерії виділення її основних таксонів – класу, типу, підтипу та виду ландшафтів.

Клас ландшафтів вважається найвищим таксоном класифікації ландшафтів, в який об’єднуються ландшафтні комплекси, подібні за загальними орографічними ознаками і типом природної зональності. Виділяються два класи ландшафтів – рівнинні та гірські. Типи ландшафтів виділяються всередині класів за певним співвідношенням тепла та вологи, з чим пов'язаний зональний розподіл грунтово-рослинного покриву. Клас рівнинних ландшафтів України поділяється на типи мішанолісових, широколистянолісових, лісостепових, степових, сухостепових ландшафтів. В класі гірських також виділяються типи ландшафтів, які визначаються насамперед висотним місцеположенням і експозицією ландшафтних комплексів, що й зумовлює висотну поясність рослинного та ґрунтового покриву гір. Окремі типи ландшафтів становлять заплави річок, а також субтропічні (субсередземноморські) ландшафти Південного берега Криму.

Підтипи ландшафтів виділяються в межах типів і їх спектр відображає континуальність (поступовість) горизонтально-зональних змін ландшафтних комплексів (для рівнин) і висотно-поясних їх змін (для гір). У тих випадках, коли ця поступовість практично не знаходить виразу, типи ландшафтів на підтипи не поділяються. Наприклад, ландшафти мішанолісового типу (вони поширені на Поліссі) відрізняються між собою не стільки варіацією кліматичних зональних чинників, скільки своїм висотним місцеположенням і літологічним складом порід, що й визначає особливості їх ґрунтів та рослинності. Через це поділяти мішанолісовий тип ландшафтів на його підтипи за зональними ознаками немає підстав. Натомість для типу степових ландшафтів такий поділ має велике значення, оскільки поступовість зональних переходів ґрунтів та рослинності виражена в степу сильно. В межах України тип степових ландшафтів поділяється на підтипи північностепових різнотравно-типчаково-ковилових ландшафтів (в них переважають ландшафтні комплекси з чорноземами звичайними), середньостепових типчаково-ковилових (переважають чорноземи південні) та південностепових полиново-злакових ландшафтів (тут домінують чорноземи південні солонцюваті та темно-каштанові ґрунти).

Крім поділу типів ландшафтів на їх підтипи за ознаками, що відбивають природну зональність, типові відмінності ландшафтів зумовлені також висотним місцеположенням та особливостями їх геологічної будови. За цими ознаками виділяються підкласи ландшафтів. Так, клас рівнинних ландшафтів поділяється на підкласи низовинних та високих рівнин, височин та їх схилів, різних за геологічним фундаментом, складом та потужністю четвертинних відкладів. У класі гірських ландшафтів виділяються підкласи передгірських акумулятивно-денудаційних височин, міжгірних акумулятивних низовин, низькогірних, середньогірних та інших ландшафтів.

Вид ландшафтів виділяється за комплексом ознак, серед яких – склад четвертинних відкладів, генетичний тип рельєфу та його морфологічні особливості, ступінь горизонтального та вертикального розчленування території, переважаючі види ґрунтів та рослинних угруповань. Всього для території України виділено 132 види ландшафтів. Для деяких з них доцільний їх подальший поділ на підвиди ландшафтів.