У

Соціофункціональні лтс

ландшафтознавстві неодноразово робилися спроби обґрунтувати територіальні одиниці і структури ландшафту, які були б цілісними одночасно за його природною та соціофункціональною складовими. Структури ландшафту такого типу розглянемо на прикладі концепції природно-господарських територіальних систем, розробленої Г. Швебсом. За його визначенням, природно-господарські територіальні системи (далі – ПГТС) виникають внаслідок господарського освоєння ландшафту, коли його природна основа цілеспрямовано змінюється технологічними засобами і об’єктами й в подальшому взаємодія природної та технологічної складових ландшафту регулюється з боку людини.

Виділення територіальної структури ПГТС ґрунтується на територіальних одиницях, управління якими здійснюється з певного центра прийняття рішень. На цьому базується й таксономічний ряд територіальних одиниць ПГТС, запропонований Г. Швебсом. Він має вигляд: природно-господарський (далі – ПГ) контур – ПГ масив – ПГ місцевість. Ці одиниці вважаються ПГТС локального рівня. На регіональному рівні виділяються ПГ район і ПГ округа. Останні одиниці можна об’єднувати у ПГ зони.

ПГ контур розглядається як елементарна, неподільна за природно-господарськими ознаками територіальна одиниця ПГТС. Прикладами ПГ контурів є одне поле (робоча ділянка), квартал лісу, міський квартал тощо, якщо в межах цих контурів немає істотних відмінностей у властивостях природної складової ландшафту. Природно-господарська цілісність ПГ контуру полягає у тому, що він є загалом однорідним за ознаками природної складової ландшафту й при цьому має однотипну технологію використання.

ПГ масив – група суміжних і близьких за природними особливостями ПГ контурів, які складають технологічно єдину систему, управління якою здійснюється з одного центру. Територіально ПГ масив може відповідати такій одиниці субстанційної структури ландшафту, як мікрогеохора або декільком суміжним і близьким в морфологічному та субстанційному відношеннях наногеохорам. Як окремі ПГ масиви розглядаються поле сівозміни, зрошувальний масив, лісогосподарський масив, промислова зона, житловий масив тощо.

ПГ місцевість – сукупність ПГ масивів у межах функціонально цілісної системи природокористування з єдиним центром управління. ПГ місцевість виділяється з урахуванням адміністративно-господарських меж. Це пов’язано з тим, що саме ці межі й визначають територіальну одиницю, що підпорядкована одному центру управління. Прикладами ПГ місцевостей є сільськогосподарське підприємство, лісництво, міський район, кар’єр з прилеглими збагачувальними підприємствами, природний національний парк тощо.

§ 3.5. Класифікація ландшафтів

Ландшафтних комплексів як індивідуальних територіальних ділянок є дуже багато. Наприклад, в межах однієї макрогеохори виділяється кілька тисяч наногеохор, в межах одного парадинамічного району – сотні ландшафтних смуг тощо. Вивчення кожного ландшафтного комплексу як індивідуального об'єкта з притаманними лише йому особливостями практично неможливе, а головне – при такому підході ми не зможемо отримати нові знання, які з'являються при співставленні ступеня та характеру подібності ландшафтних комплексів між собою. Це завдання й покликані виконати їх типологія та класифікація.

Класифікаційна проблема у ландшафтознавстві постала разом із оформленням ідеї ландшафту як цілісного утворення. Досить швидко з’ясувалося, що можна виділяти не лише ландшафти, як індивідуальні територіальні ділянки, а й як типи. Типологічний напрямок розроблявся практично в усіх наукових школах ландшафтознавства з початку 20-го сторіччя (Л. Берг, К. Зауер, Л. Раменський та ін.). Було запропоновано ряд корисних типологій ландшафтних комплексів. які використовуються й донині. Однак, як окрема теоретична проблема класифікація ландшафтів почала розглядатися з 1950-1960-их рр.

Перші ґрунтовні схеми класифікації ландшафтів запропонували А. Ісаченко (1959) і М. Гвоздецький (1960), а фацій та урочищ – К. Раманс (1959). В геохімії ландшафту були розроблені принципи геохімічної класифікації ландшафтів (Б. Полинов, М. Глазовська). В теоретичному відношенні важливим виявились праці Д. Арманда 1960-1970-их рр., в яких були визначені логічні правила класифікацій і певні стандарти у творенні класифікацій та вживання термінології. У подальшому ландшафтознавці при обґрунтуванні класифікаційних схем ландшафтів намагалися цих правил дотримуватись.

З кінця 1970-х рр. для типології та класифікації ландшафтів стали широко застосовувати математичні методи й було розроблено чимало “автоматичних”, “формальних”, “математичних” методів класифікації ландшафтів.

Терміни типологія, класифікація, систематизація досить близькі між собою і в різних науках їх тлумачення є дещо різним (наприклад, те, що у ландшафтознавстві вважається класифікацією, у ґрунтознавстві визнається систематикою). У сучасному науковому ландшафтознавстві склалась певна домовленість щодо значення низки важливих термінів.

Класифікація розуміється як поділ множини об’єктів на підмножини (класи) на основі їх подібності за комплексом обраних ознак. Якщо класифікація побудована за ієрархічним принципом, тобто об’єкти об’єднуються в супідрядну систему таксонів різних рангів, то такі класифікації називають ієрархічними. Під терміном систематизація (або систематика) здебільшого й маються на увазі саме ієрархічні класифікації. На відміну від класифікації, типологія (або типізація) є об'єднання об’єктів у групи (типи) не за їх подібністю за багатьма ознаками, а за однією або за декількома тісно пов’язаними між собою ознаками. Наприклад, корисною є типологія геохор за їх теплозабезпеченістю, зволоженістю, засоленістю тощо, ландшафтних смуг – за їх висотним місцеположенням, формою схилу тощо.

Таксономія – це обґрунтування схеми (і сама схема) таксонів різних рангів, з яких складається ієрархічна класифікація (систематика). Отже, таксономія визначає структуру таксону: на які таксони менших рангів поділяється даний таксон і за якими правилами та ознаками цей поділ виконується.