К

Персональні чинники

ожна людина сприймає ландшафт індивідуально, однак, виявити суто індивідуальні риси людини в сприйнятті нею ландшафту непросто, оскільки виокремити з людини її риси, формування яких не зазнало б впливу біолого-еволюційних та соціокультурних чинників, надто складно. Хоча люди дуже різні, проте індивідуальність сприйняття ландшафту пояснюється не індивідуальністю як такою, а тим, що кожен із нас зазнав неповторного впливу різних культур (від етнічної до культури родини). В контексті сприйняття людиною ландшафту важливе значення мають три персональні риси людини – її вік, стать та персональні риси характеру особи.

§ 6.4. Образ ландшафту

П

Основні тлумачення поняття

оняття образу ландшафту є дуже багатим, через що у науковому ландшафтознавстві склалось декілька його тлумачень. Найбільш загальними є три його розуміння – об’єктивно-фізіономічне, суб’єктивно-фізіономічне та психолого-феноменологічне.

Об’єктивно-фізіономічне розуміння образу ландшафту зводиться до того, що цей образ є сукупністю характерних чи типових елементів ландшафту, які можуть бути сприйняті візуально. Наприклад, німецький дослідник Р. Льойдл вказує, що “...образ ландшафту – це …візуальні характеристики та структурні елементи ландшафту, які є типовими за більшістю ознак”. У такому розумінні образ є об'єктивною властивістю самого ландшафту, а людина з її емоціями, естетичними вподобаннями й “способом дивитися” на ландшафт, до формування його образу відношення не має. У такому тлумаченні образ ландшафту дуже близький до його фізіономічності.

Суб’єктивно-фізіономічне розуміння образу ландшафту відрізняється від об’єктивно-фізіономічного тим, що наголошує на ролі людини у його формуванні. Настрій, емоційний стан людини у момент сприйняття ландшафту, життєвий досвід, рівень освіченості та інші її характеристики впливають на те, в якому образі постане перед людиною ландшафт. Таким чином, образ ландшафту розуміється як суб’єктивне відображення людиною об’єктивних фізіономічних рис ландшафту. При цьому вважається, що між суб’єктивним сприйняттям ландшафту і його об’єктивними фізіономічними рисами (ярусністю рослинності, озерністю, відносними перевищеннями рельєфу тощо) існує доволі жорсткий зв’язок, який можна виявити об’єктивними методами й навіть кількісно оцінити. На цій тезі ґрунтується чимало методів оцінки естетичності (краси, привабливості, мальовничості та ін.) ландшафту.

Психолого-феноменологічне розуміння образу ландшафту подібний до суб’єктивно-фізіономічного тим, що також включає у це поняття естетичні та емоційні переживання людини і тим, що вказує на існуючий зв’язок між ними й об’єктивними рисами ландшафту. Принципова відмінність полягає у тому, що у психолого-феноменологічному тлумаченні образу ландшафту наголошується на тому, що, хоча цей зв'язок існує, однак він не носить жорсткого, мало не універсального для усіх людей характеру. Цей зв'язок є індивідуальним для кожної людини, а відтак формування образу ландшафту є суто індивідуальною психічною діяльністю. Вона суттєво залежить від персональних рис людини, її особистих естетичних смаків, мотивації, ступеня розвиненості уяви тощо. Через те, що образ ландшафту завжди є індивідуальним для кожної людини, прихильники психолого-феноменологічного розуміння образу ландшафту вважають, що намагання відшукати загальні закономірності у його формуванні та розробити методи оцінки естетичності ландшафту є необґрунтованими й надто формальними.

В сучасному ландшафтознавстві переважають суб’єктивно-фізіономічне та психолого-феноменологічне тлумачення образу ландшафту. В обох цих тлумаченнях існують дві точки зору на об'єм, який вкладається у це поняття. Одні дослідники схильні надавати широкого змісту цьому поняттю, інші – звуженого.

Широке тлумачення образу ландшафту полягає у тому, що під ним розуміється не тільки “картинка” ландшафту, яка постає в уяві людини, а й враження від ландшафту, емоційні переживання, цінності та значення, які з ним пов'язані, тощо. В образ ландшафту включається сума всіх вражень від нього, в тому числі й бажання людини щодо того, яким має бути ландшафт. Отже, образ ландшафту, що склався в людській свідомості, відображає не тільки те, яким є певний ландшафт, але й те, яким він повинен бути. В такому образі органічно поєднуються сучасність і майбутнє.

Звужена точка зору на об'єм поняття образ ландшафту зводиться до його розуміння як деякої “розумової картинки", яка може бути викликана у свідомості людини, коли ландшафт знаходяться поза досяжністю її органів чуттів. Інакше, кажучи, це уявлення ландшафтів, які людина бачила колись, або й взагалі не бачила, а складає образне уявлення про нього з відомих їй літературних описів, розповідей знайомих та інших подібних джерел інформації.

Звужене та широке тлумачення образу ландшафту необхідне для того, щоби відділити дві “сфери”, в яких він постає у людській свідомості. Одна із цих сфер – його просторове уявлення людиною, тобто уявлення ландшафту й справді як “картинки”. Друга “сфера”, в якій постає образ ландшафт, – це той ореол значень, почуттів, емоційних оцінок і ставлень, які ця уявна “картинка” викликає у людини і які сприймаються разом із нею. Хоч ці дві “сфери” насправді нероздільні, та при інтерпретації багатьох аспектів сприйняття людиною ландшафту такий умовний поділ виявляється доцільним. З огляду на це, у схемі естетичного сприйняття ландшафту (див. рис. 31) образ ландшафту умовно представлений як такий, що складається з “образу-картинки”, який оповитий “ореолом” емоційних оцінок, почуттів, значень і ставлень до ландшафту.