Глава 4. Ландшафт як часовий феномен

§ 4.1. Поняття динаміки ландшафту

Ландшафт – не є статичним, застиглим у часі утворенням. По-перше, він є "продуктом" часу, тобто створений сукупністю динамічних процесів, які сформували його сучасні вертикальні та територіальні структури. Вивченням змін ландшафтів у минулому, закономірностей їх формування в масштабах еволюційного та історичного часу займаються палеоландшафтознавство (останнім часом його часто називають еволюційним ландшафтознавством) та історичне ландшафтознавство. Ці наукові напрями ландшафтознавства розглядатимуться у § 7.5 і 7.6 навчального посібника. По-друге, ландшафт зазнавав змін не тільки у минулому, він безперервно змінюється й зараз. Його сучасні зміни знаходять вияв у надзвичайному різноманітті феноменів. Зміна дня і ночі, пір року, ерозія ґрунтів та накопичення у них важких металів, вимирання видів і їх заміщення новими видами рослин і тварин, утворення ярів, висихання боліт, обміління річок, спорудження автостради, осушення та зрошення земель, природні та техногенні катастрофи ландшафту – все це та безліч інших явищ є змінами, які протікають у ньому в наш час. Зазнає змін і гуманістична сутність ландшафту – у ньому виникають нові духовні цінності та деградують інші, змінюється зміст та вага його різних значень, з часом змінюється й сприйняття людиною ландшафту тощо.

Отже ландшафт є динамічним феноменом і саме завдяки його здатності до змін, він зберігає свою цілісність. Водночас, певні зміни ландшафту несуть й загрози для його існування як цілісного комплексу. Такі зміни можуть бути спричинені катастрофічними природними явищами та процесами. Проте у наш час найбільша загроза цілісності ландшафтам пов’язана з господарською діяльністю людини. Реалізація необґрунтованих у ландшафтознавчому відношенні проектів з меліорації земель, їх сільськогосподарського, гірничопромислового, рекреаційного та іншого використання призводять до змін, які руйнують не тільки їх природну складову ландшафту, але й негативно позначаються на фізичному та духовному житті людей у ньому.

Таким чином, дослідження динамічних змін ландшафтів має велике наукове та практичне значення й сучасне наукове ландшафтознавство приділяє йому належну увагу. В ньому сформувався відповідний розділ – динамічне ландшафтознавство (ряд вчених називає його структурно-динамічним ландшафтознавством), Його завдання – пізнати ландшафт як складну динамічну цілісність.

Розуміння ландшафту як динамічного феномену було властиво засновнику наукового ландшафтознавства О. Гумбольдту, який вважав його результатом еволюційно-динамічних пристосувань окремих компонентів природи в межах певної території. Особливо цікавили вченого процеси, що пов'язують у ландшафті біотичне життя з неорганічними чинниками – рельєфом, кліматом, геологічними породами тощо. Однак подальший розвиток ідей Гумбольдта у Німеччині йшов переважно у напрямку осягнення ландшафту як просторової цілісності. Альфред Геттнер висунув хорологічну концепцію (див. § 1.2 ), яку й абсолютизував, стверджуючи, що завдання географії у пізнанні ландшафту обмежується лише вивченням його територіальної сутності, а з'ясування змін ландшафтів у часі – завдання інших наук (насамперед природничої історії). Під впливом авторитету Геттнера ландшафтознавство Німеччині довоєнного часу й розвивалося як переважно хорологічна наука.

Натомість основоположники російського ландшафтознавства – В. Докучаєв, Л. Берг, Л. Раменський, Г. Висоцький та ін., наголошували на тому, що ландшафт – не тільки територіальний комплекс, а й динамічний. Його всебічне пізнання вимагає з'ясування як шляхів його еволюційного розвитку, так і сучасних змін. Таке розуміння ландшафту позначилось і на напрямках його досліджень у Росії, а потім – у Радянському Союзі довоєнного часу. Зокрема за ініціативи В. Докучаєва Г. Висоцький у 1892 р. поблизу с. Велико-Анадоль (теперішня Донецька обл.) організував дослідницьку станцію, на якій велися стаціонарні дослідження за змінами ландшафту у часі.

У післявоєнний час німецькі ландшафтознавці Й. Шмітхюзен, Е. Нееф, Г. Кароль, Г. Ріхтер та ін. відійшли від геттнерівського розуміння ландшафту й висунули ряд важливих думок щодо динаміки ландшафту. Зокрема, Шмітхюзен сформулював оригінальні положення геосинергентики – напряму ландшафтознавства, яке досліджує динамічні взаємозв’язки у ландшафтних комплексах. Сприяло посиленню інтересу до вивчення динаміки ландшафту й екологізація середньоєвропейського ландшафтознавства, особливо – ландшафтна екологія К. Троля.

У повоєнному СРСР пріоритетного розвитку набуло картографування ландшафтів. Й хоча О. Григор'євим, С. Калєсніком, М. Солнцевим та ін. була висловлена низка важливих думок щодо часових змін і динамічних процесів у ландшафті, ця проблема мала у той час другорядне значення. Інтерес до неї значно посилився після проведення VII-ої Всесоюзної наради з ландшафтознавства (м. Перм, 1974), присвяченій виключно динаміці ландшафту. Після нього широко розгорнулося створення ландшафтознавчих стаціонарів, дослідження закономірностей протікання процесів ерозії, заболочування та ін. у ландшафтах, вивчення їх змін внаслідок діяльності людини тощо. Почали досліджуватися окремі проблеми динаміки ландшафтів – їх стійкість, прогнозування можливих змін та ін. (Д. Арманд, Н. Беручашвілі, Г. Міллер, В. Преображенський та ін.).

Вагомий внесок у розробку динамічного ландшафтознавства зробив академік В. Сочава та його учні – А. Краукліс, В. Міхеєв, В. Снитко та ін. Сочава вважав, що предметом сучасного ландшафтознавства є геосистема, визначальною рисою якої є динамічність і самоорегулювання (див. § 2.3). Для їх дослідження Сочава ввів у ландшафтознавство низку важливих теоретичних концепцій і положень – інваріанту, епіфації, факторально-динамічних рядів та ін. Чимало з них були запозичені В. Сочавою та А. Крауклісом з екології.

У сучасному ландшафтознавстві динаміка ландшафту вивчається на основі новітніх загальнонаукових теорій. Серед них особливе значення мають близькі за змістом теорії нерівноважної термодинаміки, самоорганізації та синергетики. В їх світлі ландшафт постає як динамічна система, далека від стану рівноваги, запорукою цілісності якої є процеси самоорганізації.