Глава 8. Основні напрямки практичного застосування ландшафтознавства

§ 8.1 Територіальне планування

Будь-яка територія незалежно від її розмірів і географічного положення повинна бути зручною для людського існування, її природа не повинна зазнавати деградаційних процесів, а ресурси – розважливо використовуватись у найбільш ефективний спосіб. Цей комплекс інколи суперечливих вимог можливо врахувати шляхом територіального планування й одним із його різновидів – ландшафтного планування.

Територіальне планування – це вид науково-практичної діяльності, який спрямований на обґрунтування такого розташування промислових підприємств, комунікацій, місць розселення, зон рекреації, природоохоронних об'єктів і територій, сільськогосподарських та інших угідь, при якому природно-ресурсний потенціал даної території використовується максимально повно, її природні комплекси не зазнають небажаних змін, створені умови для якнайповнішого задоволення матеріальних і духовних запитів людей, зокрема її потреби в одержанні естетичного задоволення від ландшафтів. Територіальне планування ґрунтується на з'ясуванні та аналізі територіальних і часових закономірностей у розміщенні природних, соціальних і економічних явищ і взаємодії між ними. Тому при обґрунтуванні раціональної організації території воно враховує її природничо-географічні, економічні, соціальні, архітектурно- та інженерно-будівельні чинники й умови.

Приклади територіального планування господарської діяльності і пов'язаних з ним спрямованих перетворень довкілля відомі з сивої давнини. Так, спрямоване планування і перетворення природних і окультурених ландшафтів під впливом іригаційного будівництва стало активно розвиватися вже понад 4000 років тому в Месопотамії і Стародавньому Єгипті.

В Стародавніх Греції і Римі Платон, Аристотель, Гіппократ, відображаючи в своїх трактатах концептуальні основи містобудування того часу, розглядали питання планування міст і міських ландшафтів, oптимального розміру поселень, їх облаштування, гігієни, благоустрою, будівельного мистецтва і архітектури. Так, Гіппократ, вже в V столітті н.е., обґрунтував принципи вибору місця для міського будівництва, де серед іних чинників вказував на ландшафтні особливості території.

У Візантії в Х і XII ст. н.е. було прийнято містобудівне законодавство – “Закон градський” і так звані Кормчі книги. В них визначалася просторова структура міста з урахуванням його взаємозв'язків з навколишньою місцевістю (ландшафтами). У часи Середньовіччя при розміщенні і будівництві міст-фортець і замків враховувалися і використовувалися ландшафтні особливості місцевості. Однак особливого розвитку територіально-планувальні ідеї набули в епоху Відродження (Т. Кампанела, Т. Мор та ін.).

Розвиток капіталізму з бурхливим зростанням промислового виробництва та інтенсифікацією сільського господарства потребували організації території, за якої можливе більш ефективне використання її природних і людських ресурсів. В країнах Європи 19 ст. територіальне планування стосувалось переважно міських і приміських територій. Натомість у Російській імперії особливого значення набуло планування сільськогосподарських територій та територій нового освоєння. Особливу роль у становленні наукових засад територіального планування відіграв В. Докучаєв. Разом із своїми учнями він розробив територіальні схеми організації ландшафту, орієнтовані на боротьбу із засухами та іншими несприятливими для сільського господарства явищами. Докучаєв запропонував чіткі ландшафтно-планувальні рішення, спрямовані на збереження і поліпшення властивостей агроландшафтів, благоустрій річкових і яружно-балкових систем тощо.

Ландшафтний підхід у територіальному плануванні став одним із провідних після Другої світової війни. У країнах Середньої та Західної Європи цьому сприяло становлення та бурхливий розвиток ландшафтної екології – наукового напряму, який значною мірою й був орієнтований саме на вирішення прикладних проблем раціональної організації території. Ландшафтно-екологічні принципи та методи територіального планування були розроблені у Німеччині, Голландії, кол. Чехословаччині та ін. країнах, де відповідними нормативно-правовими актами визначається обов’язковість і порядок ландшафтного планування. У Радянському Союзі ландшафтне планування як окремий вид діяльності не виділялось й навіть самий цей термін тривалий час не використовувався. Однак ландшафтний підхід знаходив дедалі ширше використання при обґрунтуванні схем меліоративних систем, планування сільських та приміських рекреаційних територій. Особливо ефективним було його застосування при розробці комплексних територіальних схем охорони природи (ТерКСОП) та при обґрунтуванні схем районного планування.

Розрізняють територіальне планування як власне процес проектування, яке полягає у розробці схеми або проекту розвитку певної території, а також територіальне планування як окрему галузь знань, яка надає теоретичну та методичну основу тим розробкам, на основі яких й складаються відповідні територіальні проекти та схеми. Через свій комплексний характер і різноманіття проблем, яке покликане вирішити територіальне планування, воно тісно пов'язане з багатьма галузями науки і видами практичної діяльності. Серед них особливе місце посідає наукове ландшафтознавство.

На думку К. Позаченюк (2003), з ландшафтознавчої точки зору сутність територіального планування полягає в адаптації господарської підсистеми ландшафту з його природними структурами та процесами. Ця адаптація можлива, якщо у територіальне планування здійснюється на таких головних ландшафтознавчих засадах:

• господарська підсистема, що проектується, повинна бути сумісною з природною;

• територіальне планування не можна проводити без врахування сучасного стану ландшафтів;

• господарські об'єкти повинні оптимально вписуватися в територіальні структури ландшафту (генетико-морфологічну, позиційно-динамічну та інші);

• територія повинна відрізнятися високим ландшафтним різноманіттям;

• територіальне планування має враховувати прогноз можливих прямих і опосередкованих наслідків змін ландшафтів, особливо можливості розвитку деструктивних процесів (обвальних, карстових, ерозійних тощо);

• у структурі ландшафтів, що проектуються, обов'язково повинні бути елементи екологічної інфраструктури (екомережі).

Територіальне планування, яке здійснюється на перелічених та інших засадах наукового ландшафтознавства, й об’єктом якого є ландшафт, називають ландшафтним плануванням. Вперше це поняття з'явилось у Німеччині, де на правовому рівні була визначена обов’язковість складання ландшафтних планів і програм при обґрунтування програм і планів розвитку територій різних рівнів (табл. 14).

Ландшафтне планування ґрунтується на ретельному врахуванні ландшафтних особливостей територій і характеру природокористування у них. Воно являє собою складний комплекс завдань, які необхідно вирішити, щоби обґрунтувати таку організацію території за якої господарські угіддя промислові підприємства, шляхи сполучень, природоохоронні об’єкти тощо були оптимально вписані у ландшафт й таким чином не порушували його стійкості, різноманіття й сприяли ефективному використанню та збереженню його цінностей, у тому числі естетичних. Досягнення цих цілей вимагає проведення комплексу ландшафтознавчих досліджень території і їх ретельного планування, тому структура ландшафтного планування є складною, а його проведення – багатоетапним. Основні етапи та завдання ландшафтного планування наведені на рис. 53.

Таблиця 14. Співвідношення ландшафтного планування з загальним територіальним та іншими галузевими плануваннями, прийнятим у ФРН¹⁸

Рівень	Загальне планування	Галузеве планування охорони довкілля	Ландшафтне планування	Масштаб ландшафт-ного планування
Феде­рація	Федераль­на про­грама управління територією	Немає	Немає	-
Федеральна земля	Земельна програма розвитку терито­рії*	Генеральный план очистки стоків Генеральный план водозабез-печення План утилізації комунальних відходів План утилізації особливих відходів	Ландшафтна програма*	Від 1 : 500 000 до 1 : 200 000
Регіон, округ, область	Региональ­ний план*	“Рамковий” во-догосподар-ський план Водогосподар-ський план План очистки стоків План утилізації комунальних відходів План утилізації особливих від-ходів План охорони і санування повітря	“Рамковий” ландшафтний план*	Від 1 : 50 000 до 1 : 25 000
Громада, район	План використання земель	Муніципальна концепція очистки стоків План змен-шення шуму	Ландшафтний план**	Від 1 : 10 000 до 1 : 5 000
Частина громади	План забудови		“Зелений” план*	Від 1 : 2 500 до 1 : 1 000

Примітки:

* Плани передбачені не в усіх федеральних землях, інколи вони мають інші назви;

** У вільних містах-землях і в землях Північний Рейн-Вестфалія, а також Тюрінгія по відношенню до цих планів діють особливі правила.

Рисунок 53. Етапи і завдання ландшафтного планування¹⁹

Ландшафтне планування здійснюється для різних за призначенням, розмірами та адміністративним рівнем територій (див. табл. 14). Розмір території та її адміністративне підпорядкування істотно визначають перелік завдань ландшафтного планування, методи їх вирішення та сфери практичного застосування результатів. У зв’язку з цим розрізняють різні територіальні рівні ландшафтного планування. Здебільшого виділяють такі рівні: державний (макрорівень), регіональний, дрібнорегіональний, локальний, мікротериторіальний.

На найвищому рівні територіального планування – державному, розробляються і обґрунтовуються концепції, генеральні схеми і плани розвитку господарської діяльності на території країни, крупних регіонів, економічних районів, у тому числі галузеві схеми промислового розвитку, схеми розселення і охорони навколишнього природного середовища. В залежності від розміру держави операційними одиницями планування, тобто – територіальними ландшафтними одиницями, які аналізуються й за якими обґрунтовуються планувальні рішення, можуть бути ландшафтні зони, провінції, райони. Зручними такими одинцями можуть також бути басейни річок, які аналізуються як цілісні у ландшафтному відношенні територіальні одиниці. Басейновий підхід у плануванні ландшафту здобуває зараз дедалі більшої популярності.

В залежності від розмірів держави масштаби карт, які складаються у процесі ландшафтного планування і становлять найважливіший його результат, можуть коливатися у широкому діапазоні. Наприклад, у Чеській республіці і у Словаччині масштаб карт, що забезпечують ландшафтно-екологічне планування у національному масштабі, становить 1: 200 000. В Україні з її набагато більшими розмірами, територіальне планування у загальнодержавному масштабі виконується у більш дрібному масштабі – від 1 : 1 000 000 до 1 : 5 000 000.

На регіональному рівні проектуються і обґрунтовуються схеми і проекти районного планування. Цьому рівню відповідають масштаби дослідницьких робіт і картографічних матеріалів 1 : 2 500 000 – 1 : 25 000. Основними операційними одиницями планування є ландшафтні райони та місцевості, а за таксономічною системою ландшафтних комплексів, прийнятою у Середній Європі, – макро- та мезогеохори (див. § 3.4). Головний інструмент ландшафтного планування, що розробляється на регіональному рівні – ландшафтна програма, яка є складовою частиною територіальних комплексних схем і консолідованих схем містобудівного планування.

Дрібнорегіональний територіальний рівень є основою для розробки ландшафтного рамкового плану, який розробляється в складі територіальних комплексних схем містобудівного планування, проектів районних планувань невеликих районів і окремих поселень, промислових зон, земельних угідь. Такі плану розробляються у масштабах від 1 : 200 000 до 1 : 50 000. Основними операційними одиницями ландшафтного планування є ландшафти, місцевості і урочища, а за таксономією геохор – мезо- і мікрогеохори.

На локальному (місцевому) територіальному рівні проводяться ландшафтно-архітектурні розробки і обґрунтування проектів планування населених місць, промислових зон і природоохоронних територій, детального планування забудови центрів, житлових і промислових районів міст, розробляються плани і проекти землеустрою. Роботи ведуться в масштабах 1:25 000 - 1:2 000. На цьому рівні операційними одиницями є місцевості, урочища і підурочища, або мікро- та мезогеохори. Головний інструмент ландшафтного планування – ландшафтний план.

Мікротериторіальний рівень (рівень ландшафтної архітектури і дизайну) передбачає обґрунтування і розробку проектів забудови і оформлення центрів поселень, мікрорайонів і промислових майданчиків, міських і приміських паркових комплексів, окремих будівель, скверів, садово-дачних і коттеджних ансамблів. Ландшафтно-архітектурні розробки, розміщення і ландшафтний дизайн мікро- і внутрішньодворових нанотериторій і проектів (малих архітектурних форм і фітооб’єктів) здійснюється в масштабах 1:2000 і крупніше. Його операційними одиницями є підурочища, а в окремих випадках – фації, або мікрогеохори та геотопи. Головний інструмент ландшафтного планування цього рівня, що інтегрується до генерального плану населеного пункту, – план озеленення (“зелений” план).

Результати кожного вищого рівня територіальних розробок за правилами планування повинні бути рамковим документом робіт на нижніх територіальних рівнях планування і проектування господарської діяльності.

Крім рангу та розмірів території зміст і завдання ландшафтного планування залежать й від господарської спеціалізації території, її сучасного екологічного стану, наявності та ступеня збереженості культурних цінностей, її рекреаційного, природоохоронного та інших потенціалів. Виходячи із цих особливостей території, обґрунтовуються спеціальні територіальні програми її розвитку (наприклад, розвитку екологічної інфраструктури, рекреаційних зон і осередків, протиерозійних заходів і контурно-меліоративного землеустрою тощо). Із цією специфікою програм і проектів територіального розвитку пов'язані й відповідні напрями ландшафтного планування. Основними з них є такі:

• оптимізація територіальної структури ландшафтів задля покращення умов проживання людини;

• еколого-економічна оптимізація розміщення господарської діяльності у ландшафті;

• розміщення і раціональна організація територій населених пунктів (селитебних ландшафтів);

• підвищення стійкості ландшафтів до антропогенних навантажень дій;

• підвищення естетичної привабливості ландшафтів;

• охорона навколишнього природного середовища шляхом обґрунтування мереж природоохоронних об’єктів (заповідників. заказників, екомереж, водоохоронних смуг та ін.);

• відновлення деградованих земель і збільшення ландшафтного різноманіття.