§ 3.3. Елементарні територіальні ділянки ландшафту

Ландшафт є складно влаштованим територіальним утворенням. Його окремі місця пов'язані між собою багатьма територіальними відношеннями, завдяки чому поєднуються у різні ландшафтні територіальні структури. Традиційний для науково-географічного ландшафтознавства підхід до вивчення цього устрою ґрунтується на такій логіці. Вважається, що у ландшафті можна виділити ділянки, внутрішня територіальна структура яких не зумовлена чинниками ландшафтної природи й тому вони розглядаються як однорідні і далі неподільні територіальні частини ландшафту. Ці ділянки не існують ізольовано одна від одної, а пов'язані між собою зв'язками різної природи – горизонтальними потоками різних речовин і енергії, міграціями рослин і тварин, відношеннями генетико-еволюційної спільності тощо. Кожний із цих типів зв'язків пов'язує елементарні ділянки ландшафту у більші територіальні цілісності – ландшафтні комплекси різних рангів. Тобто, елементарні ділянки ландшафту являють собою немов цеглинки, з яких можна скласти різні структури в залежності від обраного типу зв'язків між ними.

Викладений підхід, що ґрунтується на уявленні про елементарні ділянки ландшафту, наражається на критику з боку деяких ландшафтознавців (М. Антроп, О. Ковальов та ін.) через те, що виглядає дещо механістичним і через свою аналітичність утруднює пізнання холістичних якостей ландшафту. Крім того, уявлення територіальної структури ландшафту як складеної з контурів-"цеглинок" не відбиває континуальних рис його устрою. Однак більшість вчених вважають, що даний підхід не вичерпав своїх можливостей і цілком спроможний розкрити ландшафт як холістичну цілісність.

У ландшафтознавстві ідея елементарних територіальних одиниць ландшафту з'явилась практично одночасно з ідеєю природного комплексу. В Росії вони одержали різних назв – фітотопологічний елемент (Г. Висоцький, 1904, 1909), епіморфа (Р. Аболін, 1914), мікроландшафт (І. Ларін, 1926), епіфація, фація (Л. Раменський, 1935, Л. Берг, 1936, 1945). Останній термін й закріпився у радянському ландшафтознавстві, хоча в такому його напрямі, як геохімія ландшафту користуються терміном елементарний ландшафт. У Центральній і Західній Європі елементарна ділянка ландшафту також позначалася різними термінами, але поступово найбільшого вжитку набув термін “геотоп”.

Відмінності між фацією, елементарним ландшафтом і геотопом – не тільки термінологічні. Усі вони вважаються однорідними, далі територіально неподільними одиницями ландшафту. Однак виділяються вони за дещо різними критеріями. Справа в тому, що поняття однорідності ділянки ландшафту є умовним у тому розумінні, що її однорідність за однією умовою (наприклад, за напрямком і швидкістю поверхневого стоку) не означає її однорідності за іншими умовами (наприклад, за ґрунтовим чи рослинним покривом, характером господарського використання тощо). Таким чином, виділення ділянок ландшафту, які вважаються однорідними, залежить від комплексу критеріїв, за якими й визначається територіально однорідною чи неоднорідною ця ділянка є.

Кожен з критеріїв елементарності ділянки ландшафту свою логіку, й, застосовуючи їх, одержимо різні за змістом і конфігурацією ділянки, які є однорідними лише з точки зору даного критерію. Частина із цих критеріїв комплементарні, тобто доповнюють один одного, а отже можуть застосовуватися у комплексі. В результаті, послідовно застосовуючи декілька критеріїв елементарності, одержимо все більш однорідні (а це означає – все меншої площі) ділянки ландшафту. Відмінності між поняттями фації, геотопу та елементарного ландшафту пояснюються відмінностями у комплексі критеріїв, за якими вони виділяються.

В

Фація

комплексі критеріїв, за яким виділяються фації, провідним є класифікаційний. Згідно цьому критерію, усі геокомпоненти в межах фації мають бути представлені своїми найменшими класифікаційними підрозділами: ґрунт – однією ґрунтовою відміною, рослинність – виділом асоціації одного виду, рельєф – одним елементом земної поверхні тощо (рис. 9).

Логіка класифікаційного критерію полягає в тому, що, якщо в межах деякої ділянки жоден із геокомпонентів не вдається розділити на два різних класифікаційних підрозділи навіть на найнижчому таксономічному рівні, то така ділянка є однорідною. Інакше кажучи, в одній фації не може бути двох різних відмін ґрунтів, а тільки одна; не може бути двох різних фітоценозів, а тільки один, двох різних елементів рельєфу тощо. Через це, територію фації не перетинає жодна межа – ні геологічна, ні геоморфологічна, ні фітоценотична, ні інших компонентів ландшафту.

Якщо певна територіальна ділянка однорідна за одним геокомпонентом ландшафту, але неоднорідна за іншим, то як окрему фацію її розглядати не можна. Наприклад, в межах одного схилу прямої форми можуть бути його частини, різні за літологічним складом поверхневих відкладів, а в межах цих літолого-однорідних частин схилу часто бувають поширені різні відміни і навіть види ґрунтів. Будучи однорідною (елементарною) за морфологією рельєфу, така ділянка різнорідна за своїми літологічними особливостями й за видами ґрунтів, а тому поділяється на декілька різних фацій.

Рисунок 9. Уявлення про фацію

Внаслідок такого подрібнення території на однорідні за всіма геокомпонентами ділянки, площа фацій невелика й у більшості випадків вимірюється сотнями й тисячами м². Виявити такі ділянки за допомогою тільки камеральних методів картографування (аналізом аерофотоматеріалів, топографічних та інших карт крупних масштабів) неможливо. Для цього необхідні польові дослідження ландшафту.

Класифікаційний критерій виділення фацій має декілька вад. Головна з них пов'язана з тим, що він орієнтується не стільки на просторову варіацію властивостей геокомпонентів, скільки на особливості їх класифікаційних схем. Однак, для одного геокомпоненту існують кілька різних його класифікацій, причому складених на основі зовсім різних теоретичних підходів. Як приклад можна навести класифікацію рослинності за домінантними видами (за В. Сукачовим) і за характерними видами (за Ж. Браун-Бланке). Виділені за цими класифікаціями нижчі таксономічні одиниці рослинного покриву виявляються зовсім різними за змістом й на території займають неоднакові ареали. Іншими словами, якщо для певної місцевості скласти карту її рослинного покриву на основі класифікаційної схеми В. Сукачова та карту, складену на основі класифікації Ж. Браун-Бланке, то одержимо дві різні карти. На кожній з них будуть виділені елементарні ділянки рослинного покриву, але ці ділянки займатимуть зовсім різні площі і матимуть неоднакову конфігурацію. Відповідно, й контури фацій залежатимуть не від просторової структури рослинності, а від того, на яких принципах виконана її класифікація. Із такою самою ситуацією стикаємось і при порівнянні карт ґрунтів, складених на основі генетичної (докучаєвської) класифікації, на основі класифікації ґрунтів ЮНЕСКО та на основі американської таксономії (класифікації) ґрунтів. Одержимо три зовсім різні просторові конфігурації ґрунтового покриву, бо ці три класифікації побудовані за різними принципами, враховують різний набір ґрунтових ознак і мають різні критерії виділення елементарної класифікаційної одиниці ґрунту.

Інша вада класифікаційного критерію виділення фацій полягає в тому, що більшість класифікацій компонентів ландшафту не позбавлені штучності. Прикладом може слугувати класифікація ґрунтів, в якій за гумусністю чорноземи поділяються на такі види, як слабкогумусовані (вміст гумусу менше 3%), малогумусні (3 – 6%), середньогумусні (більше 6%). Чому саме 3% і 6% прийняті як граничні для цих видів ґрунтів, а не, скажімо, 3,2% та 5,8%? Так само штучно виділяють види ґрунтів за потужністю гумусованої частини (Н+Нр+Рhk) профілю: неповнорозвинені (менше 25 см), короткопрофільні (25 – 45 см), малопотужні (45 – 65 см) і т.д. У такий самий формальний спосіб діагностуються види ґрунтів за ступенем засолення, скелетності, зволоженості; ґрунтові води – за ступенем мінералізації; схили – за їх стрімкістю тощо. Все це штучні градації, відтак – штучною є й сама класифікація й штучними є фації, які виділяються на основі класифікаційного критерію.

Наведені вади класифікаційного критерію зумовлюють те, що у своїй практичній роботі при виділенні фацій ландшафтознавці насправді відходять від нього й виділяють фації за відносно спряженою зміною окремих характеристик геокомпонентів, які можуть і не виходити за межі тих градацій, які прийняті при визначенні їх класифікаційних підрозділів.

Н

Геотоп

а відміну від фацій, при виділенні геотопів класифікаційний критерій не відіграє провідної ролі й його заміняє градієнтний критерій. Він полягає у тому, що межі геотопів проводяться вздовж ліній стрибкоподібної зміни значень характеристик, що його описують, а не в місцях, де ці характеристики набувають значень, заздалегідь визначених як граничні для певного класифікаційного підрозділу. Наприклад, межі геотопів за крутизною земної поверхні проводяться по каркасних лініях рельєфу (бровках, підошвах схилів, лініях їх перегинів), а не по лініях однакового похилу поверхні (ізогеоклінах), які задані як граничні для різних за стрімкістю типів схилів (як от, пологі схили, крутизною 1 – 3^о; похилі, крутизною 3 – 5^о і т.п.).

Виділення геотопів за лініями стрибкоподібних змін його характеристик позбавляє цю одиницю ландшафту залежності від класифікацій геокомпонентів. Однак, в окремих випадках воно може спричинити те, що в межах одного геотопу можуть бути поширені ґрунти чи рослинні асоціації, досить різні за своєю класифікаційною належністю. Наприклад, у межах одного геотопу можуть бути поширені ґрунти, різні за ступенями (класифікаційними градаціями) гумусності, змитості, солонцюватості, засоленості тощо, якщо ці ознаки в геотопі ніде не змінюються стрибкоподібно. Отже, геотоп може бути досить неоднорідним за амплітудою значень характеристик, але однорідний за їх градієнтом. У зв’язку з цим, корисно розрізняти гомогенні та клінальні геотопи.

У межах гомогенних геотопів відмінності між значеннями характеристик, що його описують, незначні, а територіальний розподіл цих значень має випадковий або принаймні нерегулярний характер. У клінальних геотопах ці значення можуть істотно відрізнятися, але вони змінюються у певному напрямку й при цьому їх різкої зміни (стрибка) у межах топу немає. Наприклад, клінальними часто є геотопи прямих довгих схилів, де вниз по схилу поступово зменшується потужність гумусованих горизонтів ґрунту, але точки стрибкоподібної зміни потужності знайти не можна. Геотопи, вкриті корінною природною рослинністю також часто клінальні, що пояснюється континуальним характером рослинного покриву. Клінальність гігроморфних геотопів зумовлена поступовою зміною глибини залягання ґрунтових вод, яка здебільшого закономірно змінюється у певному напрямі (найчастіше поступово збільшується від місцевого колектора до вододілу).

Як зазначалось вище, геотоп – термін, яким елементарна ділянка ландшафту позначається в середньоєвропейському ландшафтознавстві, а також у ландшафтній екології. Крім геотопів, тут прийнято виділяти й часткові (компонентні) топи – морфотопи (елементарні поверхні рельєфу), літотопи (ділянки, однорідні за поверхневими відкладами), гідротопи (за умовами зволоження), педотопи (за ґрунтом), фітотопи (за рослинністю), зоотопи (за тваринним населенням), кліматопи (з однаковим мікрокліматом). Просторові взаємодії між ними й утворюють геотоп (рис. 10).

Виділення геотопів за градієнтним критерієм також не позбавлене складнощів і вад. Висока просторова частота багатьох ознак ландшафту призводить до частої зміни їх градієнтів, так що однорідні ділянки, виділені строго за градієнтним критерієм, виявляються дуже малими за площею. Крім цього, практичне застосування градієнтного критерію можливе при наявності значного масиву емпіричних даних (точок опису, розташованих мало не в декількох метрах одна від одної). Одержання таких просторових даних для багатьох характеристик ландшафту можливе лише при проведенні спеціальних досліджень.

Рисунок 10. Уявлення про геотоп

Слід зауважити, що, попри відмінності в критеріях, за якими виділяються фації та геотопи, у багатьох випадках їх контури збігаються. Це пов'язано з тим, що часто межі, вздовж яких певний геокомпонент змінюється стрибкоподібно (межі геотопу за градієнтним критерієм), водночас є й межами, які розділяють контури, які належать до двох різних класифікаційних підрозділів даного геокомпонента (межі фації за класифікаційним критерієм).

У ландшафтній екології також є уявлення про елементарну ділянку ландшафту. В цій науці ними розглядаються не тільки геотопи, але й інші території, однорідні за певними критеріями. Поширеним, наприклад, є розгляд як елементарних ділянок ландшафту окремих господарських угідь, елементарних водозборів, плям природної рослинності на тлі ріллі чи міської забудови тощо. Науково-географічному ландшафтознавству такий стиль розгляду територіального устрою ландшафту невластивий.