§ 6.5. Емоційні оцінки та ставлення до ландшафту

Сприйняття ландшафту супроводжується виникненням у людини різних емоцій і формуванням певного комплексу ставлень до нього, зокрема – особливої приязні до ландшафту, упереджень щодо нього, його стереотипу тощо. Без вироблення цих психоемоційних і когнітивних реакцій на ландшафт він не мав би для людини та людських спільнот багатьох своїх значень і цінностей, розглянутих у § 5.2.

С

Емоції та емоційна оцінка ландшафту

прийняття ландшафту викликає у людини певні емоції – радості, смутку, тривоги та ін. Переживання та оцінка цих емоцій приводять людину до певного емоційного стану (настрою) – піднесеного, меланхолійного, похмурого тощо. В основі виникнення емоцій і формування певного настрою лежать процеси нервового збудження організму при сприйнятті людиною ландшафту. Чим більшого нервового збудження зазнає людина при сприйнятті ландшафту, тим сильніші емоції у нею виникають.

Крім того, що в людини виникають різноманітні емоції та відповідний їм настрій при сприйнятті ландшафту, вона підсвідомо немов оцінює свої емоції на шкалі приємних–неприємних, тобто визначає рівень свого емоційного вдоволення при сприйнятті ландшафту. Ця схильність психіки людини одержала назву емоційного оцінювання (Дж. Рассел, Дж. Уолвілл та ін.). Отже, емоційна оцінка ландшафту полягає у немов підсвідомому визначенні людиною рівня свого вдоволення від тих емоцій і настрою, які виникають у неї при сприйнятті ландшафту. Емоційна оцінка ландшафту не є тотожною емоціям, оскільки виникає в результаті складних когнітивних процесів їх осмислення. Щоправда, це осмислення протікає немов приховано від людини, без видимих розумових зусиль.

Дж. Расселл показав, що людина виражає свою емоційну оцінку ландшафтам та їх місцям, шляхом вербального опису, тобто приписуванням ландшафту певного слова чи слів, за допомогою яких індивід виражає його емоційне значення. Так, “захоплюючий", “приємний”, “цікавий”, “заспокійливий”, “похмурий” ландшафт є виразом людиною його емоційної оцінки.

Результати численних психологічних тестів засвідчили, що слова (вербальні дескриптори), за допомогою яких люди емоційно характеризують ландшафт, пов’язані між собою у площині двох осей: “приємний – неприємний” та “збуджуючий – млявий” (рис. 34, а).

Рисунок 34. Якісна емоційна оцінка ландшафтів¹⁶:

а – просторова локалізація дескрипторів емоційної якості ландшафту; б – емоційні категорії ландшафтів (або його місць): I – приємно-збуджуючі (захоплюючі) ландшафти; II – приємно-меланхолійні (заспокійливі); III – неприємно-мляві (похмурі); IV – неприємно-збуджуючі (дратівні) ландшафти.

Осі, на яких побудована область емоційного оцінювання місць ландшафту, утворюють октанти, показані на рис. 34, б. Їх можна розглядати як якісні (категорійні) емоційні оцінки ландшафту або місць ландшафту, в залежності від того, що є об’єктом емоційного оцінювання – ландшафти або їх місця. Отже, за емоційною оцінкою ландшафти розрізняються на приємно-збуджуючі (або захоплюючі, октант І на рис. 34, б), приємно-меланхолійні (заспокійливі, октант ІІ), неприємно-мляві (похмурі, октант ІІІ), неприємно-збуджуючі (дратівні, октант IV).

Крім емоційної оцінки ландшафтів у формі категорій, людина дає їм немов кількісну оцінку. В її основі лежить залежність між нервовим збудженням людини та рівнем її емоційного задоволення. Численними дослідженнями з’ясовано, що вона описується дзвоноподібною кривою, тобто як занадто високе, так і недостатнє нервове збудження не викликають у людини емоційного задоволення (рис. 35, а).

Рисунок 35. "Кількісна" емоційна оцінка ландшафту¹⁷:

а – типова залежність між нервовим збудженням та емоційним задоволенням людини; б – градації емоційних оцінок ландшафтів:

А – ландшафти, що практично не викликають емоційного збудження; B – ландшафти, що викликають середнє емоційне збудження; С – ландшафти, що викликають сильне емоційне збудження.

Важливим джерелом нервового збудження людини при сприйнятті нею ландашфіту є ступінгь його різноманітності (складності). Дже складні ландшафти (з великою кількістю візуальних елементів, зв'язків між ними тощо) вимагають від людини значних зусиль при їх сприйнятті, що викликає нервове перезбудження й емоційний дискомфорт. Надто прості, монотонні ландашфти недостатньо збуджують людину й вона вимушена шукати збуджуючих стимулів у ньому, що також викликає емоційне роздратування. Таким чином, оптимальний емоційний стан людини, а звідси й найвищі емоційні оцінки ландшафту, відповідають ландшафтам, які є ані надто складними та різноманітними, ані надто простими й монотонними. Посередині між ними знаходиться оптимум – ландшафт з найвищою емоційною оцінкою.

Враховуючи те, що ступінь приємності ландшафту (тобто його емоційна оцінка як “приємного”) дзвоноподібно залежить від рівня емоційної збудженості людини (див. рис. 35, а ), а також те, що аналогічний зв’язок зі збудженістю мають емоційні оцінки ландшафту як неприємного, одержимо область емоційних оцінок ландшафту, зображену на рис. 35, б).

Людина емоційно оцінює ландшафт одночасно в його якісній "кількісній" формах. Отже шляхом поєднання якісних емоційних оцінок ландшафту (див. рис. 34, б) та їх градацій (рис. 35, б), можна уявити як загалом людина емоційно оцінює. Наприклад, ландшафт може оцінюватися людиною як приємно-збуджуючий надзвичайно захоплюючий (октант І, пояс С), приємно-меланхолійний середньо заспокійливий (октант ІІ, пояс В), неприємно-збуджуючий надзвичайно дратівний (октант IV, пояс С) тощо.