К
Конекційне районування
Хоча ландшафтознавство вже має чималий досвід виділення та аналізу внутрішньої структури регіонів конекційного типу (парагенетичних комплексів, річкових басейнів, парадинамічних районів та ін.), проблема їх районування розроблена недостатньо. Одна з таких спроб належить Ф. Мількову (1981), який запропонував таксономічний ряд парадинамічних ландшафтних систем: мега-, макро-, мезо- та мікросистема й виділив регіони двох перших рівнів для північної частини Євразії (колишнього СРСР).
Парадинамічні ландшафтні мегасистеми є регіонами найвищого рангу і відображають взаємодію материків та океанів. У північній Євразії Ф. Мільков виділив дві мегасистеми – Атлантико-Євразійську та Далекосхідно-Тихоокеанську. Територія України знаходиться в першій із них. Попри величезні розміри Атлантико-Євразійської мегасистеми, її цілісність у потоковому відношенні зумовлена пануючим західним переносом повітряних мас і вологи, відсутністю орографічних бар’єрів, що перешкоджають цьому переносу, а також віссю високого атмосферного тиску (віссю Воєйкова), що простягається від Азорських островів до Монголії і зумовлює цілісність цієї території за загальними територіальними і часовими закономірностями атмосферної циркуляції.
В межах парадинамічних мегасистем проявляються лише найбільш загальні (континентального масштабу) територіальні закономірності горизонтальних потоків. Ці закономірності мають більше загально-землезнавчий зміст, ніж ландшафтознавчий. Натомість причини формування та внутрішня структура парадинамічних макросистем позначені цим змістом більше. Парадинамічні ландшафтні макросистеми виділяються в межах однієї мегасистеми як її частина, ЛТС якої істотно залежать від потоків і впливів, які виникають внаслідок взаємодії контрастних за своїми особливостями субстанційних регіонів або ландшафтними комплексами суходолу та окраїнними морями.
Іншими словами, парадинамічна макросистема відповідає території, яка охоплена потоками, що беруть початок від одного рубежу, який розділяє контрастні ландшафтні комплекси, або суходіл і моря. Такі ландшафтні межі Ф. мільков називає рубежами ландшафтної контрастності. В залежності від природи цих рубежів, парадинамічні ландшафтні макросистеми поділяються на три типи: берегові (зумовлені потоками між окраїнними морями та ландшафтами суходолу), орографічні (цілісні за потоками, що поєднують гірські та прилеглі рівнинні ландшафти) та змішані.
Наприклад, в Атлантико-Євразійській мегасистемі Ф. Мільков виділяє 6 парадинамічних макросистем – Балтійську берегову, Північно-Європейську берегову, Північно-Сибірську берегову, Чорноморсько-Каспійську змішану, Середньоазійську орографічну та Південно-Азійську орографічну. Територія України знаходиться в межах Чорноморсько-Каспійської парадинамічної макросистеми. Горизонтальні потоки в ній знаходяться під визначальним впливом взаємодії південної частини Східно-Європейської рівнини, з одного боку, й Чорного та Азовського морів, гір Кавказу та Каспійського моря – з другого.
Ф. Мільков пропонував поділяти парадинамічні ландшафтні макросистеми на мезо- та мікросистеми, однак критеріїв виділення цих одиниць не сформулював.
На відміну від підходу Ф. Мількова, орієнтованого на виділення крупних підрозділів географічної оболонки за характером міжландшафтних зв'язків в їх межах, пропонований нами підхід до конекційного районування передбачає виділення дрібніших ландшафтних регіонів. Якщо парадинамічне районування Ф. Мількова виконується за принципом "зверху донизу" (спершу виділяються найбільші регіони а потім поділяються на регіони меншого рангу), то конекційне ландшафтознавче районування в нашій версії виконується переважно за принципом "знизу догори" (спершу виділяються конекційні регіони найменшого рангу, які потім послідовно об’єднуються в регіони вищих рангів).
Таксономічна система одиниць конекційного ландшафтознавчого районування наведена на рис. 22.
Таксономічною одиницею конекційного районування найменшого рангу є конекційний ландшафтний район. Він виділяється як сукупність пов’язаних односпрямованими горизонтальними потоками ландшафтних смуг і часто відповідає парадинамічному підрайону (див. § 3.4). В межах конекційного району горизонтальні потоки мають не тільки один напрямок, але й близьку інтенсивність. Через це він також однорідний за складом сучасних і потенційно можливих фізико-географічних процесів, які цими потоками зумовлені. Рис. 19 дає уявлення про розміри та головні принципи виділення конекційних районів.
Рисунок 22. Таксономічна система одиниць конекційного ландшафтознавчого районування
Конекційні райони можуть об’єднуватися або в області, або в сектори. В один конекційний ландшафтний сектор об’єднуються райони, які мають загалом однаковий напрямок горизонтальних потоків, але відрізняються за їх інтенсивністю та складом фізико-географічних процесів, які цими потоками зумовлені. Наприклад, конекційні райони південного макросхилу Головної Кримської гряди відрізняються між собою за стрімкістю схилів, їх формою, геологічною будовою та деякими іншими рисами, які зумовлюють те, що фізико-географічні процеси мають тут свої закономірності й дещо різний характер прояву. Однак ці конекційні райони мають однаковий напрямок потоків і подібні за своєю позиційно-динамічною та парагенетичною ЛТС. На основі цієї динамічної подібності вони й об’єднуються в конекційні сектори.
Конекційна ландшафтна область має інший характер динамічної цілісності. Її складають конекційні райони, відмінні за напрямком горизонтальних потоків, але сильно пов'язані ними. Здебільшого конекційна область має одну спільну для всіх чи більшості районів область народження потоків (саме це й дало підстави назвати цей конекційний регіон областю). Часто нею є привододільний ландшафтний ярус, від якого горизонтальні потоки спрямовані по різні сторони і формують парадинамічний район. Через це конекційна область часто відповідає одному або декільком суміжним парадинамічним районам.
Як видно з рис. 22, конекційний сектор і область є ландшафтними регіонами одного рангу й складаються безпосередньо з конекційних районів. Але характер зв'язків цих районів, а також природа цілісності сектору та області різні. Здебільшого в межах одного сектору його конекційні райони слабко пов'язані між собою горизонтальними потоками, але ці потоки односпрямовані, що й визначає його динамічну цілісність. В конекційній області маємо зворотне співвідношення – в ній потоки різноспрямовані, але завдяки цьому поєднують конекційні райони між собою у територіальну цілісність.
Конекційний ландшафтний пояс складають конекційні сектори та області, подібні за домінуючими фізико-географічними процесами, що зумовлені горизонтальними потоками, та їх макропозицією щодо напрямків переносу речовини, областей народження та розвантаження потоків. У багатьох випадках контури цих ландшафтних одиниць мають видовжену форму і тяжіють до певного діапазону висот. Ці дві обставини й дали підстави назвати їх конекційними поясами, хоча вони можуть набувати й іншої форми – близької до ізометричної, кільцевої та ін.
Конекційна ландшафтна система являє собою частину території, в межах якої конекційні пояси тісно пов'язані загалом односпрямованими горизонтальними потоками. У більшості конекційних систем ці потоки проявляють себе й в однаковому складі переважаючих фізико-географічних процесів. Наприклад, Лівобережно-Причорноморська конекційна система цілісна не лише за напрямом потоків, але й за домінуючими процесами, в яких ці потоки знаходять свій прояв. Цими процесами є субгоризонтальний переніс ґрунтових та підземних вод. Подільська конекційна система також однорідна за горизонтальними процесами потокової природи – тут домінують процеси поверхневого стоку.
Однак не рідкісними є й конекційні системи, пояси яких тісно пов'язані односпрямованими горизонтальними потоками, але ці потоки реалізуються в різних процесах. Наприклад, весь Кримський півострів являє собою одну конекційну ландшафту систему. В її межах окремі конекційні пояси пов'язані у динамічні цілісність речовинними потоками, однак ці потоки реалізуються у різних процесах. Так, Тарханкутський, Центрально-Кримський, Зовнішньокуестовий та інші конекційні пояси, що займають вище гіпсометричне положення, сильно пов'язані між собою процесами площинного стоку, а їх зв'язок із Присивашським поясом забезпечується підгрунтовими потоками.
Конекційна ландшафтна система є територіальною одиницею регіонального рівня розмірності. Очевидно, вона є близькою до парадинамічної мезосистеми, яку передбачував Ф. Мільков у своєму ряду парадинамічних ландшафтних систем. Отже, на вищому (субконтинентальному) щаблі районування конекційні системи можуть об’єднуватись у парадинамічні ландшафтні макро- та мегасистеми, виділені Ф. Мільковим.
Рекомендована література до глави 3
Беручашвили Н.Л. Геофизика ландшафта. – М.: Высшая школа, 1990. – 287 с. (глави 1, 2, 4).
Гродзинський М.Д. Пізнання ландшафту: місце і простір – К.: ВПЦ "Київський університет", 2005. – Т. 1. – 503 с. (§ 2.3.1, 2.3.4, 2.4.1, 2.6.3); Т.2. – 431 с. (глави 3.1, 3.2, 3.3, 3.7, § 3.8.1, 3.8.2).
Гродзинський М.Д. Ландшафтна екологія. – К.: Либідь, 2007. –606 с. (гл. 2.2, 2.3, 3.2 – 3.6).
Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование. – М.: Высшая школа, 1991. – 366 с. (гл. 3, 5, 6).
Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія України. Підручник. – К.: Знання, 2003. – 479 с. (§ 3.1.2, 3.1.3)
Мильков Ф.Н. Физическая география: современное состояние, закономерности, проблемы. – Воронеж: Изд-во Воронеж ун-та, 1981 – 400 с. (с. 231 – 270)
Преображенский В.С., Александрова Т.Д., Куприянова Т.П. Основы ландшафтного анализа. – М.: Наука, 1988. – 192 с. (глава 3.3)
Контрольні запитання
1. У чому полягає просторовість ландшафту і в яких його властивостях вона знаходить свій прояв ?
2. Охарактеризуйте основні типи вертикальних структур ландшафту.
3. Сформулюйте відмінності між геокомпонентом та геомасою.
4. Які правила формальної логіки діють при класифікації ландшафтів ?
5. В чому полягають головні відмінності між морфологічним та конекційним ландшафтознавчим районуванням ?
Теми рефератів
1. Критерії виділення елементарних територіальних ділянок ландшафту.
2. Поняття позиції та позиційний принцип у ландшафтознавстві.
3. Типи вертикальних структур ландшафту.
4. Територіальна структура потоків у ландшафтів.
5. Вихідні принципи ландшафтознавчого районування.