§ 1.4. Місце ландшафтознавства в системі наук
Як видно з визначення наукового ландшафтознавства (див. § 1.3), воно є галуззю географічних знань, отже належить до географічних наук. Донедавна поширеним був погляд на те, що ландшафтознавство є наукою природничо-географічною, причому обіймає центральну позицію серед них, є ядром їхньої системи (А. Ісаченко, Г. Міллер та ін.). На цій підставі робився навіть і поділ природничо-географічних наук на ландшафтознавство і на всі інші природничо-географічні науки (геоморфологію, ґрунтознавство, гідрологію тощо), які називалися “частковими” або "галузевими" через те, вивчають окремі компоненти географічної оболонки, а не комплекси, утворені їхньою взаємодією.
Таке уявлення щодо положення ландшафтознавства серед географічних наук перестало відповідати його сучасному змісту й місії. Ця наука вже не є суто природничо-географічною, оскільки досліджує ландшафт не тільки як природний матеріальний об’єкт, але й як об’єкт, наповнений людськими цінностями та значеннями, як територіальний об’єкт, що є ареною матеріальної людської діяльності, яка визначається не тільки природними, а й соціально-економічними чинниками. Для повного, справді комплексного наукового пізнання ландшафту, його духовна та соціально-економічна складові мають вивчатися так само уважно, як і природна.
Таке розуміння об’єкту сучасного ландшафтознавства визначає недостатність його розвитку лише як природничо-географічної науки й вимагає залучення до дослідження ландшафту методології гуманітарно-географічних наук – культурної, поведінкової, економічної, історичної географії та інших. Поряд із використанням здобутків цих наук ландшафтознавство збагачує їх теоретичний арсенал. Зокрема, це знайшло вияв у тому, що у теоретико-понятійному базисі в гуманітарно-географічних наук (особливо в культурній, історичній та поведінковій географії) поняття ландшафту посіло надзвичайно важливе місце. Отже, сучасне ландшафтознавство знаходиться не в центрі природничо-географічних наук, а на межі, в зоні взаємодії та перетину інтересів природничо- та гуманітарно-географічних наук.
Й хоча окремі ландшафтознавці лишаються прихильниками погляду на свою науку як на суто природничо-географічну й "центральну" (А. Ісаченко, І. Мамй, А. Ріхлінг), однак більшість науковців вважають ландшафтознавство природничо-гуманітарною наукою, сполучною ланкою між природничим та гуманітарним напрямами географії (О. Бастіан, З. Наве, В. Ніколаєв, В. Преображенський та ін.). Графічно таке положення ландшафтознавства зображене на рис. 1.
Рисунок 1. Місце ландшафтознавства в системі наук1
Ландшафтознавство традиційно має тісні зв’язки з природничо-географічними науками, що вивчають компоненти, з яких складається ландшафт, – ґрунтознавством, біогеографією, геоморфологією, гідрологією та ін. Від цих наук ландшафтознавство запозичило чимало теоретичних і методичних досягнень, але й збагатило їх ландшафтним підходом – можливістю пізнати окремий геокомпонент як частину комплексу, в який він нерозривно входить. Також тісні зв’язки ландшафтознавство має й з іншими науками про Землю – геологією, геофізикою, геохімією, гідрогеологією та ін. Оскільки ландшафт є ареною й середовищем, в якому відбувається органічне життя й само воно нерозривно включене у ландшафт, то ландшафтознавство тісно пов’язане з біологічними науками, особливо з фітоценологією, еволюційною теорією, фізіологією рослин, мікробіологією та ін.
Як наука, гуманітарні складові в якій набувають усе більшої ваги, сучасне ландшафтознавство пов’язане з гуманітарними науками – філософією, етнологією, історією, естетикою, мистецтвознавством тощо.
Як наука, традиційно орієнтована на вирішення задач практики, ландшафтознавство має тісні зв’язки з такими науково-практичними галузями, як територіальне планування, містопланування та архітектура, землевпорядкування та земельний кадастр, лісівництво, агрономія, заповідна справа та багатьма іншими. Останнім часом, особливо після прийняття Європейської ландшафтної конвенції, а також інших правових документів, які безпосередньо стосуються ландшафту, він став розглядатися й як об’єкт права. Розробка та впровадження відповідних нормативно-правових актів щодо ландшафту зміцнила зв’язки наукового ландшафтознавства з правознавством і правом загалом.
Розглядаючи місце ландшафтознавства в системі наук, особливу увагу слід приділити його зв’язкам і відмінностям від інших наук, об’єктами яких також є комплекси або системи, утворені взаємодією різноякісних компонентів. До таких наук відносяться землезнавство, екологія та ландшафтна екологія.
Ландшафтознавство та землезнавство. Відмінність між цими науками передусім полягає у масштабах досліджуваних ними просторових об’єктів: для землезнавства ним є географічна оболонка, а для ландшафтознавства – простори менших розмірів, з сукупності яких ця оболонка складається. Попри свої “масштабні” відмінності, обидві ці науки мають багато спільного у теоретико-методологічному відношенні. Зокрема це знаходить вираз у тому, що багато теоретичних положень, розроблених у землезнавстві щодо географічної оболонки, були згодом розвинені ландшафтознавством щодо ландшафтів. І навпаки – низка положень, спершу сформульованих у ландшафтознавстві з концепцією про ландшафт включно, були узагальнені землезнавством й підтверджені на рівні географічної оболонки.
Ландшафтознавство та наукова екологія. Екологія як біологічна наука досліджує взаємовідносини живих організмів між собою та з середовищем їх існування. У ширшому розумінні їй надається значення метанауки, предметом вивчення якої є системи нуклеарного (ядерного) типу, тобто таких, що мають деяке ядро та середовище (периферію), що його оточує. В екології вони дістали назву екосистем.
Екосистеми та ландшафти подібні за складом своїх компонентів – і ті й інші складаються з компонентів географічної оболонки (ґрунтів, рослинності, приземного шару атмосфери тощо). Але дослідження зв’язків між ними ландшафтознавство та екологія бачать по-різному. Якщо ландшафтознавство пріоритетного значення надає з’ясуванню просторових аспектів цих зв’язків і тлумачить ландшафт передусім як просторову цілісність, то для екології першочергове завдання полягає у з’ясуванні функціональних закономірностей у взаємодії компонентів екосистеми. Вона розглядається як позатериторіальна система, окремі складові якої виконують в ній різні функції (зелені рослини – створюють первинну продукцію, ґрунт – постачає рослини необхідними ресурсами тощо). Отже, при дослідженні екосистем, а тим більше інших об’єктів екології (особин, популяцій, угруповань тощо) простір і територія не мають вирішального значення. Головним для екології є не пошук того, де знаходиться екосистема, де пролягають її межі й з якими іншими екосистемами вона межує, а які процеси в ній відбуваються. Якщо для географа ландшафт розкривається насамперед у просторі, то для еколога екосистема розкривається через процеси і сукупність подій у часі.
Отже ландшафт і екосистема – це два різні об’єкти. Відповідно, різними й є науки, що ці об’єкти вивчають, – ландшафтознавство та екологія. Це не означає, що між ними пролягає неподоланна межа й вони не взаємодіють між собою. Радше навпаки – між ландшафтознавством та екологією йде активний обмін теоретичними уявленнями, методами та технічними прийомами аналізу своїх об’єктів. Ландшафтознавці та екологи часто пліч-о-пліч працюють над вирішенням складних природоохоронних проблем і вдало доповнюють один одного.
Результатом тісних зв’язків ландшафтознавства та екології стала поява нової науки – ландшафтної екології.
Ландшафтознавство та ландшафтна екологія. Науковці висловлюють різні думки з приводу співвідношення між цими науками. Одні дослідники вважають їх однією й тією самою наукою (відмінність – лише в їх назвах), другі – окремими різними науками, треті розглядають ландшафтну екологію як складову ландшафтознавства, а четверті – як складову екології. Й нарешті, згідно міждисциплінарного розуміння ландшафтної екології, ландшафтознавство є її частиною.
Попри неузгодженість у поглядах щодо співвідношення цих двох наук, науковці згідні з тим, що обидві вони мають спільний об’єкт – ландшафт. Але за предметом своїх досліджень ці науки відрізняються. Предмет ландшафтної екології визначається як результат суб'єкт–об’єктних відносин. Ним є та сторона, той вимір ландшафту, який є важливим з точки зору певного суб’єкту. З усього різноманіття проявів ландшафту як об’єктивної реальності, в якості його предмету виокремлюються ті його конфігурації та інші риси, що визначають умови існування, розвиток, інтереси певного суб’єкту.
Суб'єкт-об’єктний характер виокремлення предмету ландшафтної екології відрізняє її від ландшафтознавства, яке вивчає ландшафт переважно “як такий” і лише в його прикладному напрямі з’являється суб'єкт (людина-господарник), з точки зору якого ландшафт аналізується, оцінюється, планується. Натомість ландшафтна екологія досліджує ландшафт не як цілісність, яка існує сама по собі, а як цілісність, як вона уявляється певному суб’єкту (насамперед людині, іншим живим організмам та їх спільнотам). Ці два різні методологічні підходи до вивчення спільного об’єкту й визначають відмінності між ландшафтознавством і ландшафтною екологією.