З

Гуманістичне розуміння ландшафту

гідно з Дж. Уолмслі та Дж. Льюїсом, у географії гуманістичний світогляд вимагає “інтерпретації світу, таким, яким він сприймається людиною, чию поведінку необхідно зрозуміти"¹². Відповідно й інтерпретується ландшафт – через його сприйняття людиною та з’ясування тих значень, які він несе для людини або певних груп людей (етнічних, вікових, професійних та інших).

У річищі цього загального напряму гуманістичної інтерпретації ландшафту виділяються три її варіанти, які умовно можна назвати суб’єктивістським, суб’єкт-об’єктним та об’єктивістським гуманістичними тлумаченням ландшафту. Графічно вони зображені на рис. 29.

Рисунок 29. Варіанти гуманістичного тлумачення ландшафту:

а – суб’єктивістське, б – суб’єкт-об’єктне, в –об’єктивістське.

Суб’єктивістські уявлення сутності ландшафту (рис. 29, а) ґрунтуються на його розумінні не як реального матеріального об’єкту, а як цілісного відображення оточуючої людини дійсності в її свідомості. Ландшафт формується й існує тільки в людській свідомості, лише свідомість здатна сформувати ландшафт як цілісний образ реальності. Таким чином, ландшафт можна зрозуміти й пізнати, з'ясувавши, як він уявляється людині, які значення та цінності становить для неї, які суб’єктивні переживання з ним у людини пов'язані тощо. Завдання вбачається у виявленні цих суб’єктивних уявлень людини, в сукупності яких і проявляється ландшафт як конструкція виключно людської свідомості.

Найбільш відповідними для такого розуміння ландшафту є феноменологічні засоби його пізнання – через виявлення та опис тих відчуттів, вражень і значень, завдяки яким людина уявляє ландшафт і вибудовує свою поведінку та ставлення до нього. Іншим поширеним методом "візуалізації" ландшафту, який формується у людській уяві, є його зображення у вигляді ментальних карт. На них зображена та конфігурація ландшафту, як вона уявляється конкретній людині, або його узагальнений картографічній образ, який формується в колективній свідомості певної групи людей (етнічній, віковій, соціальній тощо).

Суб’єкт-об’єктне розуміння гуманістичної сутності ландшафту полягає у тому, що він розглядається не як суто внутрішнє середовище людини, а як зовнішній щодо неї феномен. Людина пов’язана з ним багатьма нитками й зокрема здатна його сприйняти, наділити певними значеннями та цінностями. Отже, гуманістична сутність ландшафту знаходить свій вияв у тому, що він як об’єктивна, незалежна від людини реальність істотно впливає на її духовне життя. На відміну від ідеалістичного тлумачення ландшафту, він виводиться поза межі людської свідомості, знаходиться не в людині, а поруч із нею (див. рис. 29, б).

Людина сприймає ландшафт як зовнішній об’єкт, а не як внутрішню частину свого духовного життя. Але завдяки цьому сприйняттю, у неї формується певна система цінностей, виникають багаті духовні (естетичні, морально-етичні та інші) переживання, й все це є важливою частиною людського існування. Цьому людина завдячує ландшафту, без якого її духовне життя було б дуже обмеженим. Отже, завдання полягає у тому, щоби з'ясувати яким чином ландшафт наділяє людське існування смислом і духовністю. В цій здатності ландшафту наповнити духовне життя людини смислом, символами, переживаннями й полягає його гуманістичний зміст, або, за висловом В. Пащенка – його гуманістичний потенціал, а за висловом О. Ковальова – його духовність.

Наукове пізнання гуманістичного змісту ландшафту в його суб’єкт-об’єктному розумінні ґрунтується на дослідженні закономірностей сприйняття людиною ландшафту, особливо тих його рис, що суб’єктивно сприймаються людиною (наприклад, привабливості, загадковості, "рідності" ландшафту тощо). Особливу роль при цьому відіграють сучасні методи енвайронментальної психології та естетики ландшафту (див. § 7.4).

Об’єктивістські уявлення гуманістичної сутності ландшафту ґрунтується на тому, що людина з її духовним життям, цінностями, ідеалами, віруваннями тощо є невід'ємною складовою ландшафту (див. рис. 29, в). Духовні цінності та життя людини існують так само об’єктивно, як об’єктивною є й її господарська діяльність, отже вони включаються у ландшафт як в реальну, об’єктивно існуючу духовно-природну цілісність. Таке розуміння ландшафту збігається з його тлумаченням Й. Шмітхюзена (див § 2.2 і рис. 4, в). Отже, гуманістичний зміст ландшафту визначається тим, що людина з її духовними цінностями є частиною самого ландшафту. Без з'ясування цих цінностей, визначення їх впливу матеріальну діяльність людини у ландшафті, неможливо й пізнати самий ландшафт в усій його повноті та цілісності. Покращення, оптимізація ландшафту, його менеджмент тощо означають таку діяльність людини, яка веде до збереження та збагачення його цінностей, важливих для повноцінного людського існування.