1) Успішна компенсація почуття неповноцінності в результаті збігу бажання до перевершення із соціальним інтересом;

надкомпенсація, яка забезпечує одностороннє пристосування до умов життя за наявності надмірного розвитку якоїсь однієї із можливих здібностей людини або її рис;

захворівши, людина не має можливості звільнитися від відчуття неповноцінності, не може забезпечити компенсацію «нормальним» способом. Щоб виправдати свою невдачу, вона виробляє симптоми хвороби, що може викликати невротичний стан.

Уведення Адлером таких понять, як «компенсація» і «надкомпенса­ція», було високо оцінено багатьма вченими. Крім того, у доповненнях до його теорії суть надкомпенсації зводилась до того, що всяке пошко­дження чи шкідлива дія на організм викликає з боку останнього захис­ні реакції, які можуть бути набагато енергійніші й сильніші, ніж ті, які необхідні для призупинення безпосередньої небезпеки. Таке міркуван­ня було дуже важливим для парапсихологічної науки, зокрема, твер­дження про те, що за наявності компенсації чи надкомпенсації, коли проявляється захисна реакція організму людини, виникають надлиш­кові сили. У мотиваційному механізмі людини важливо враховувати наявність цих сил з метою коригування її поведінки й орієнтування дій та вчинків у відповідному напрямі.

Певний інтерес становлять роботи К. Хорні - учениці 3. Фрейда, яка розкриває мотивацію поведінки людини з позицій вродженого по­чуття хвилювання. Людина відчуває себе незручно із таким відчуттям ворожості до світу, і це визначає всю її подальшу поведінку, фіксується як властивість психічної діяльності. Відчуття хвилювання забезпечує створення мотиваційного механізму, керованого бажанням особи вря­туватись від цього відчуття. Тобто основою мотивації будь-яких вчин­ків людини в теорії Хорні є трансформація почуття хвилювання, або так званої «корінної тривоги», яка спонукає людину до пошуку своєї безпеки, а отже, детермінує всі її дії та вчинки.

Згідно з теорією Хорні, поведінкою людини керують прагнення до безпеки й прагнення задоволення своїх бажань. Ці дві тенденції можуть викликати суперечність, яка в кінцевому підсумку призводить до не­вротичного конфлікту. У людини з'являться прагнення подавити таку конфліктну ситуацію, що зумовлює формування у неї певних способів чи «стратегій» поведінки. При цьому виділяються такі типи поведінки лю­дини: «невротичне прагнення до любові» як засобу забезпечення безпеки в житті, «невротичне прагнення до влади», яке є не результатом об'єктив­них обставин, а страху і ворожого ставлення до людей, бажання ізоляції від людей; «невротична покірність» або визнання своєї безпорадності.

Пізніше Хорні зупинилася на трьох типах поведінки: прагненні до людей, прагненні відокремитись від людей (прагненні до незалежнос­ті), прагненні діяти проти людей.

Ці типи стратегій виступають не лише як передбачення конфлікт­ності, але і як ідеалізація власного образу, захисних механізмів. Захисний механізм може проявлятись і в перенесенні своїх конфліктів на зовнішню ситуацію, на інших людей, тобто як механізм проекції. Хорні також відмічає протиріччя між суспільством і людськими по­требами.

У теорії Хорні, по суті, залишається основне положення орто­доксального фрейдизму, зберігається анатомізм природного та соці­ального (принцип прагнення до безпеки несумісний із задоволенням людських бажань), фатальність природженого механізму «корінної тривоги».

Одним з відомих напрямів неофрейдизму вважається теорія Г. Саллівана. Згідно з цим ученням особистість є відносно стійкою моделлю міжособистих ситуацій, що характеризують і повторюють людське життя. Відразу після народження у людини з'являється по­треба спілкуватися з іншими людьми, потреба в ніжності, безпеці. Конкретніше, механізм мотивації поведінки людини автор розглядає на основі таких чинників, як потреба в ніжності, лагідності, бажанні уникнути тривоги. Крім того, потребу в безпеці та бажанні уникнути тривоги Салліван розглядає як соціальні явища, які від народження входять до складових органічних потреб людини. Соціальне він розгля­дає як систему міжособистісних стосунків, які, однак, не формуються на основі суспільного життя, а існують з самого моменту народження. Тобто тут, як і у 3. Фрейда, особистість, регуляція її поведінки форму­ються фатально, самі по собі, без урахування особливостей розвитку суспільних відносин. Мотивами поведінки людини, за Салліваном, є її боротьба з навколишнім світом або, точніше, з неспокоєм. Сформовану таким чином особистість автор назвав «Я-системою».

Мотивами поведінки «Я-системи» Саллівана є боротьба з неспокоєм на несвідомому рівні і, крім того, пошук для уникнення цього неспокою. Останній реалізується за підтримки інших людей, родичів, колег по роботі тощо. Отже, тут важливо відмітити, що, розглядаючи мотивую­чий організм людини, Салліван підійшов до розгляду міжособистісних стосунків.

У випадку неможливості уникнути неспокою «Я-система» утворює особливий механізм, який займає провідне місце в мотивації поведін­ки людини - утворення своєрідного психологічного захисту, коли лю­дина перестає помічати те, що їй заважає, викликає в неї дискомфорт- ні почуття. У Саллівана ж це явище розглядається як закономірність, фатальність, що виникає внаслідок природної ворожості людини до зовнішнього світу, антагонізму, протистояння усьому світу.

Те, що зовнішній світ є чинником неспокою і завжди викликає реак­цію агресії у людини, вважається важливим судженням неофрейдистів, новим словом у теорії мотивації. У цьому випадку вони зробили певний «соціальний» внесок у розвиток особистості, мотивації поведінки, поста­вивши на відповідне місце соціальні відносини і відкинувши цим самим лібідозне як першооснову мотиваційного механізму в теорії 3. Фрейда.

Треба також відмітити, що багато механізмів, які намагалися пояс­нити неофрейдисти, такі як уникнення дискомфорту, «психологічний захист», «вибірковість уваги», були виявлені ними у невротиків з по­дальшим перенесенням їх на психіку здорових людей. Тому цілком зро­зуміло, що подібні рекомендації можуть мати обмежене застосування.

Треба також відмітити «непослідовність» Саллівана в його теоре­тичних установках. З одного боку, розвиток і мотивацію поведінки людини він пов'язує з міжособистісними стосунками, віковими пері­одами, намагаючись тим самим «соціалізувати» фрейдизм; з іншого боку, в основу розвитку мотивації поведінки людини він уводить сублімацію як прояв боротьби більш слабких і більш сильних потреб. І найбільш сильною при цьому є потреба уникнути спокою і почуття емпатії як вродженої властивості людини. Тобто у цьому випадку спо­стерігається дуалізм природного та соціального в людині, її соціальне залишається зовнішнім стосовно природи.

Розглядаючи почуття тривоги як основу мотивації поведінки людини, своїми концепціями К. Хорні і Г. Салліван роблять крок до формування концепції відчуження особистості. Це особливо чітко спостерігається у роботах Е. Фромма.

У зв'язку з тим, що погляди Е. Фромма формувалися на основі вчення К. Маркса про відчуження результатів праці від виробника при капіталізмі, він намагався поширити проблему відчуження в суспільно- економічному житті на психічну діяльність людини, тобто не тільки на економічну і соціальну сторони, але й на морально-етичну. Згідно із Фроммом, цьому сприяла науково-технічна революція, яка забезпечу­вала людям праці умови для самостійної роботи. Розглядаючи людину відчуженою від усього світу, людей, товаришів, Фромм увів поняття «негативної свободи», згідно з яким відчуження пригнічує людину, по­роджує неврози. Розвиваючи свою концепцію, автор підкреслює, що людина не хоче бути вільною, вона страждає від свободи, прагне до спілкування з іншими людьми.

Можливість позбавитися відчуження Фромм бачить у гуманістич­ному відношенні, яке може бути прищеплене людям для поліпшення їх взаємин. При цьому соціальні поняття автор підміняє психологічними. Відчуження, за Фроммом, переростає в конформізм як спосіб вряту­вання людей від самотнього життя.

Фромм підкреслює подвійність природи людини, яка. з одного боку, прагне незалежності, а з іншого - хоче позбавитись її, оскільки незалежність призводить до відчуження. Автор також намагався ви­вести різноманітність типів самовідчуження людини залежно від со­ціального характеру розвитку суспільства, а саме: до періоду раннього капіталізму він відносив нагромаджувальний тип людини з експлуата­ційним, скупим, педантичним характером, до наступного суспільного періоду - рецептивний (пасивний) тип, до періоду імперіалізму - «рин­ковий» тип самовідчуження. Нарешті, відмирання капіталістичного суспільства характеризується появою духовного, продуктивного ха­рактеру людини, в основі якого лежить любов до інших людей.

Прославляючи любов до себе і до інших людей, Фромм наділяє особистість можливостями забезпечувати поліпшення суспільного життя і навіть сприяти заміні суспільно-економічних формацій.

Намагаючись вивести поняття «соціальний характер суспільства», автор концепції не зміг його пояснити. Наприклад, причини проявів фашизму він пов'язував з такими процесами, як дія автоматизованих механізмів конформізму, вродженого прагнення людей до руйнування.

У кінцевому підсумку в концепції Фромма соціальні явища ба­зуються на основі тих самих внутрішньо-психологічних механізмів, тобто ця теорія являє собою певний психологічний феномен, який схиляється до психологічного редукціонізму.

Одна з концепцій має назву теорії фрустрації (від лат. Їгивіаїіо - обман, марне очікування), розробниками якої є вчені Доллард, Міллер та ін. Згідно з цим науковим напрямом основою мотивації поведінки людини було визначено фрустрацію. Остання ніколи не припиняє свого існування, оскільки зовнішнє середовище вороже ставиться до людини. Розвиток людини, будь-яка регуляція її поведінки зводяться до боротьби з перешкодами навколишнього світу.

У концепції розглянуто різні види поведінки людини або реакцій, спря­мованих на боротьбу з фрустраціями, що проявляються у вигляді агресій різної модальності і форми. Відповідним чином знаходили пояснення такі види поведінки людини, як садизм, депресія, гнів. У сучасній літературі часто агресивність поведінки людини розглядають на основі певного її ста­ну, оцінки емоційної компоненти особи. Але незважаючи на те, що часто емоції гніву переростають у форму люті, агресія може не супроводжувати­ся гнівом і не всякий гнів провокує агресивний стан людини.

Теорію фрустрації як механізм мотивації поведінки людини було використано у подальших дослідженнях психологів, зокрема в робо­тах Розенцвейга. Останній під час експериментальних досліджень із визначення поведінки людини у випадках різних фрустраційних явищ виділив два типи людей: «інтрапунтивний», який характеризувався тим, що особа бере провину на себе; «екстрапунтивний», коли про­вина перекладається на інших осіб. Тобто дія фрустрації може мати різні прояви: у одних людей агресія спрямовується на самих себе у разі визнання своїх недоліків, а в деяких перекладається на інших осіб. Мотиви людських вчинків, інтересів, дій можуть опосередковуватись. Чим вищий рівень свідомості має людина, тим більш опосередкованою є її поведінка.

Нині не можуть бути однозначно сприйняті як підхід з позицій «економічної людини» Адама Сміта, розвинутий потім в роботах Тейлора та його послідовників, так і концепція «сексуально одержимої людини» Фрейда. Учені розробили чимало нових теорій, присвячених різним аспектам мотиваційного процесу.