Тема 5: Головніи форми логічного мислення: поняття і висловлювання (2 години).

1. Загальна характеристика ім’я як знаку і як форми мислення. Структура поняття.

1.1. Головні трипи оперування з поняттями.

1.2. Правила визначення понять та її значення.

2. Загальна характеристика висловлювання.

3. Прості висловлювання, їх структура і види

4. Квантифікація висловлювань.

5. Аналіз підвалин для поєднання термів судження у класичній логіці.

6. Види простих висловлювань.

7. Відношення між простими висловлюваннями.

8. Особливості різновидів логік у європейській мисленневій традиції.

9. Практична логіка.

1. Загальна характеристика ім’я як знаку і як форми мислення. Структура поняття

Посвіда об’єктивної дійсності здійснюється шляхом утворення поняттів та оперування ними. Поняття виступає як висхідний елемент посвіди та як його результат. Будь-яка форма мислення має поняттєвий характер.

Поняття у традиційній логіці – це узагальнююча (= родова) думка про предмет, віддзеркалення предмета в його істотних ознаках.

В сучасній логіці поняття розглядається як різновид ім’я класу речей або лише однієї речі.

• Для традиційної логіки, яка грунтується на припущенні щодо відповідності між словами і речами, поняття — це теоретична зналість. Слово (ім'я) лише називає відповідний предмет, себто позначає поняття про нього, проте безпосередньо нічого не говорить про цей предмет, не виражає ані змісту, ані обсягу відповідного поняття. Усвіда і правильне вживання слова, наприклад, «кохання», не обов'язково тягне за собою розуміння, відтак й поняття відповідного явища.

• Для сучасної логіки, яка, навпаки заперечує співпадіння значень слів і речей, слово (ім'я) називає не річ, а думку (поняття) про річ.

Для класичної логіки змістом поняття є сутність як те коло речей, які узагальнюються однією думкою. В сучасній логічній термінології сутність то є інтенсіонал поняття, себто значення тих слів, якими називаються і узагальнюються речи.

Різноманітність предметів і явищ об'єктивного світу в сукупності їхніх властивостей, ознак, якостей, а також їхня специфіка подаються для абстрактного мислення у формі понять. Будь-яке поняття виступає у двох проявах як форма мислення і як форма посвіди, наслідок посвідовчого процесу.

У гносеологічному (посвідовчому) відношенні усі поняття є конструктами об'єктивного світу в мисленні людини, які наївні теорії вважають віддзеркаленнями реальності, себто "суб'єктивними образами об'єктивного світу" (матеріалістичне визначення). У логічному відношенні поняття є абстракціями та ідеалізаціями.

Поняття як форма мислення і як форма пізнання знаходяться у необхідному взаємозв'язку, що створює певну систему. Система поняттів це така сукупність абстракцій та ідеалізацій, які органічно взаємопов'язані між собою і знаходяться в певних взаємовідношеннях. Об'єктивною основою системи понять є процес формування, себто проектування (відображення для матеріалізму) змісту свідомості на тло зовнішньої дійсності, у наслідок чого ці змісти нашої свідомості постають перед нами у вигляді предметів і явищ об'єктивного світу в їхньому нерозривному взаємозв'язку і взаємовпливу.

Поняття — це форма мислення, що конструює (віддзеркалює для матеріалізму) предмети та явища об'єктивного світу в їхніх суттєвих і специфічних ознаках, а також зв'язки та взаємини між предметами та явищами.

Поняття нерозривно пов'язане з мовою. Мовною формою виразу понять є слова і словосполучення (загальні імена, терміни, речення). Одні і ті ж поняття можуть мати різні мовні форми виразу. Смисл пов'язує слово з відповідним предметом, і слово виступає як безпосередній представник цього предмета, несучи в собі певне значення. Оскільки поняття поза словом не існує, може скластися думка, ніби вони перебувають у винятково жорсткому взаємозв'язку, навіть у відношенні тотожності. Проте поняття і слово відрізняються за своєю природою (слово матеріальне, а поняття ідеальне), і зв'язок між ними певною мірою умовний. Про це свідчить і те, що одні й ті самі поняття в різних національних мовах позначаються різними словами; і наявність таких явищ, як омонімія та синонімія; і те, що одне поняття нерідко виражається не одним словом, а цілим словосполученням.

Поняття розкриває зміст слів, що його виражають, і тому воно не тотожне слову. Нетотожність слова (терміна) і поняття виявляється і в тому, що термін залишається той же самий, а поняття, яке відображає предмет, змінюється, себто змінюється зміст, смисл мовного виразу. Кожний предмет чи явище володіє множиною ознак, властивостей, які в процесі практичної діяльності суб'єкт пізнає і фіксує за допомогою слів і словосполучень. Усі ознаки, властивості, якості, об'єктивно притаманні предметам і явищам, поділяють на суттєві і несуттєві, головні і похідні, необхідні і випадкові, специфічні та ін.

Структура будь-якого поняття складається з двох основних компонентів:

• зміст (інтенсіонал) та

• обсяг (екстенсіонал).

Зміст поняття (інтенсіонал) — це сукупність суттєвих ознак предметів, на підставі яких предмети узагальнюються і виокремлюються у класи.

Треба зазначити, що під ознакою розуміють як властивості предметів, так і відношення між ними. З'ясуємо, що являють собою суттєві ознаки предметів. Серед множини ознак виділяють клас суттєвих ознак.

Суттєві ознаки — це ознаки, які визначають якісну специфіку предмета, що досліджується, його сутність, а саме то є а) необхідні та б) достатні умови існування досліджуваного предмета як представника класу подібних до себе предметів.

Суттєві ознаки можуть бути:

• родовими чи

• видовими.

Родові суттєві ознаки — це ознаки такого класу предметів, у якому виділяється певний особливий різновид (підклас) таких предметів, які будуть чимось відрізнятись від інших різновидів предметів в середині того ж самого роду. Видові суттєві ознаки — це ознаки, на підставі яких виокремлюють підкласи в межах класу подібних між собою предметів, себто то є зміст тих відзнак, якими предмети того ж самого роду стають відмінними поміж собою.Напр., родовою суттєвою ознакою поняття «студент» буде «людина, що навчається», а видовою суттєвою ознакою — «навчатися у вищому навчальному закладі».

Не всі ознаки є суттєвими, хоча кожна суттєва ознака є такою, що відокремлює та відміняє певний даний предмет від усіх схожих на нього. Напр., наявність у людини м'якої мочки вуха або здатність сміятись будуть хоча і відмітною (бо жодна інша жива істота не має таких властивостей), але не суттєвою ознакою людини.

Похідними називають ознаки, які зумовлені основними, суттєвими ознаками і які неодмінно притаманні предметам. Випадковими для даного предмета чи сукупності предметів називають ознаки, які зумовлені зовнішніми факторами і які можуть бути, а можуть і не бути притаманні предмету.

Другою складовою частиною структури поняття є його обсяг.

Обсяг поняття (екстенсіонал) — це кількість чи множина предметів, які виділяються і узагальнюються в понятті, утворюючи клас цих предметів. Кожному з цих предметів притаманні ознаки, що складають зміст поняття.

Предмети, що входять до обсягу поняття, називаються елементами обсягу поняття. В математичній логіці обсяг називають ще множиною або класом елементів. Предмет, сутність якого являє собою сукупність певних ознак символічно (формально) можна позначити так: А (а, б, в, г, д,…), де "А" - певний предмет чи множина предметів, "а, б, в, г, д,… " сукупність ознак. Ясна річ, що сутність не складається із суми ознак. Вона є, радше, таким застосуванням предмету А, яке як раз й дозволяє виявити його ознаки як мога повніше і доречніше.

Вивчення об'єкта і вирізнення окремих ознак з їх загальної сукупності, що притаманні цьому об'єкту думки, здійснюється на підставі методів аналізу та абстрагування. У процесі свого об'єктивного розвитку предмети, явища можуть втрачати одні ознаки, набувати нові, що відповідно, відображається у створенні нових понять, які фіксують ці зміни.

Для того, щоб визначити, чи є той чи інший одиничний предмет елементом обсягу певного поняття, необхідно перевірити, чи належать йому всі суттєві ознаки, що складають зміст цього поняття. Якщо у нього відсутня хоча б одна суттєва ознака, то цей одиничний предмет не можна визнати елементом обсягу такого поняття. Окрім елементів обсягу, в логіці також виділяються частини обсягу (або підкласи) поняття.

Частини обсягу поняття (або його підкласи) — це будь-які сукупності елементів його обсягу, які виділяють на підставі специфічних (себто несуттєвих) ознак, що не входять до змісту цього поняття.

Прийнято вважати, що відношення між обсягом і змістом поняття регулюється законом, який отримав назву «закон оберненого відношення між обсягом і змістом поняття». Його зміст: чим ширший зміст поняття, тим вужчий його обсяг, і навпаки. Точніше, якщо зміст одного поняття є ширшим, аніж зміст іншого поняття, то обсяг першого поняття є вужчим, аніж обсяг другого поняття. В законі оберненого відношення йдеться про відношення між обсягом і змістом таких понять, які мають один і той самий логічний рід.