4.4. Внутрішнє і зовнішнє обгрунтування знаття.

Отже, ми виявили, що стан знаття і його визначеність досягається двома взаємоусуваючими шляхами: внутрішнім (internal) і зовнішнім (external). Перший шлях зветься інтерналіським, другий - екстерналіським.

Інтерналізм грунтується на обгрунтуванні переконань за рахунок винятково притаманних веді логічних і психологічних її властивостей. Цей трип визначення веди саме як веди спрямований на розв’язання наступного кола питань:

• Яким чином мусить бути розташований у своєму існуванні суб’єкт поведи, щоб його переконання заслуговували на визнання саме як вед, а не особистісних вражень чи гадок?

• Якіми мотивами чи спонуками суб’єкт може керуватись, коли наполягає на достеменності своїх переконань?

• Із залученням яких логічних аргументів те чи інше суб’єктивне особистісне враження перетворюється на об’єктивну, себто усіма визнану веду?

• У якому психологічному стані повинен перебувати суб’єкт, щоб пори усі можливі сторонні та доречні заперечення він не змінив свою упевненість у власній правоті?

• Що забезпечує несумнівність та вочевидність веди?

Екстерналізм передбачає залучення до обґрунтування веди таких її властивостей, які безпосередньо не є змістом веди, але підтримують та супроводжують її із-зовні. То є передовсім соціологічні властивості веди. Тут коло вирішуваних проблєм є іншим:

• Яким за якістю мусить бути суспільство, щоб переконання одного свого члена були визнані як загальноприйнятні, себто були кваліфіковані як веди?

• За умов якого рівня розвитку суспільства один різновид вед виробляється, а інший відхиляється?

• Чому у різних суспільствах та у різні часи з приводу одних й тих самих речей чи подій істинісне значення надається не тільки різним, а навіть протилежним ведам?

- Що є умовою для того, щоб погляди окремо узятого члена суспільства були поширюваними серед інших людей як веди, а не як лише погляди?

Отже, вище було з’ясовано, що обґрунтування переконання може бути внутрішнім й зовнішнім. Обґрунтування є внутрішнім, якщо воно безпосередньо розпізнається суб’єктом. Обґрунтування є зовнішнім, якщо суб’єкт безпосередньо не знаходить і не розпізнає його в середині себе (у «своїй душі»), і тому суб’єктові потрібні інші, зовнішні засоби, важелі або ідеї для обґрунтування власних переконань. Видко, що зовнішнє обґрунтування чи виправдання переконань збігається з реліабалітацією переконань як пошуком надійних підвалин їх обґрунтування. Себто для зовнішнього обґрунтування потрібна наявність ще якогось зовнішнього щодо свідомості суб’єкту (= речі), посилання на яку робило би нашу впевненість у чомусь достатньо переконливою та беззаперечною. Так, коли я це пишу, то я впевнений, що знаходжусь у реальності, оскільки я не сплю то мені заважає шум за вікном.

Обґрунтування та виправдання знаття може прагнути: або очевидності, або ж надійності. За способами досягнення цих підвалин знаття обидва так само є усуваючими на взаєм. Але за станом свідомості, який їх виявляє та регулює, очевидність і надійність не є взаємовиключними для знаття: очевидність може бути надійною так само, як й надійність може бути очевидною підставою знаття. Разом із цим, прагненням очевидності - евіденціалізм – є різновидом внутрішнього обгрунтуваннязнаття засобами самого знаття (інтернаціоналізму) без посилання до зовнішнього предмету знаття. У свою чергу, реабілізм як пошук надійних підстав знаття може добуватись як шляхом інтерналізму, та й екстерналізму.