S свідує, що р якщо і тільки якщо х,

де S – це суб’єкт знаття, р - предмет знаття, а х – умова чи перелік декількох умов або підстав, які роблять зв’язок між S і р через “відає” саме відношенням знаття, та які треба з’ясувати і визначити під час аналізу визначення знаття.

Щодо знаття це знаменує, що перевірка правильності аналізи визначення вимагає відповіді на два наступних проміжних питання:

а) Чи є кожний можливий випадок істинного знаття суб’єктом (S) предмету (р) таким випадком, у якому кожна з переліку умов знаття виконується, себто у якому всі умови виконуються разом і без винятків. Це буде виявленням необхідних умов визначення того, чи відає суб’єкт щось, чи не відає, та

б) Чи можна кожний можливий випадок виконання переліку умов істинності знаття, що нами аналізуються, вважати здійсненим також й у тому конкретному фактичному випадку, коли S дійсно відає, що р. Себто залежно від обставин необхідні умови можуть виконуватись по-різному. Це буде виявленням достатніх умов знаття.

У кожному окремому поточному випадку, коли звичай ми кажемо, що відаємо щось, необхідні умови будуть різними так само, як й достатні. Так, щоб відати про те, котра зараз година необхідно мати годинник і достатньо, щоб він був справний. Але для того, щоб відати деяку іншоземну мову ця умова буде зовсім зайвою. В останньому випадку необхідно оволодіти певним обсягом слів мови і граматикою. І для того, щоб виявити знаття деякої іншої мови, достатнім буде вміння нею спілкуватись. У спілкуванні відразу дадуть себе взнаки необхідні умови – знаття певної кількості слів та їх значень.

Класична теорія знаття все ж таки ґрунтується на загальній схемі аналізу знаття, у якій зазначені вище відмінності між окремими випадками виконання (реалізації) умов знаття подані узагальнено. В ній знання як обґрунтоване і відповідне до реальності (істинне) переконання має такий вигляд:

S свідує, що р, якщо і тільки якщо

і) р є істиним,

іі) S є переконаним у р,

ііі) переконання S у р є обґрунтованим і доведеним.

4.3. “Проблема Гетьє”

В традиційній епістемології наявність переконання, що ґрунтувалося б на відчутті несумнівності (очевидності) знаття вважалось довгий час (це зайвий приклад відносності очевидностей!) достатньою умовою визначеності знаття. У середині ХХ ст.. Е. Гетьє (Getter) сформулював закиди, що показують недостатність очевидності для визначення знаття. Його аргументи набули поширення як проблема Гетьє.

Спрощено цю проблему можна подати так. Якщо дехто вважав якусь відомість за істинне знаття і переконаний у тому, а це знаття насправді не є істинним, та може логічно обґрунтувати це своє переконання, то його знаття все – одно не є знаттям. Наприклад, шановний викладач на лекції вперше розповідає студентам про теорію відносності і називає автора даної теорії Ейзенштейном. Скажімо, викладач обмовився під впливом нещодавно переглянутої ним кінострічки цього режисера. Припустимо далі, що дехто з неохайних студентів потім не зазирнув у жодний підручник та не перепитав у жодного з інших добрих студентів, і на іспиті добре відтворює лише матеріал лекції. Виходить, що наш студент був цілковито переконаним у тому, що автором теорії відносності є Ейзенштейн. Але під час іспиту студент забув це прізвище. Той же самий викладач йому підказує першу літеру «Е», після ого студент упевнено каже: Ейзенштейн заміть Ейнштейн. Отже, студент мав переконання і логічно його обґрунтував, себто на підставі першої літери та матеріалу лекції шановного викладача висловив твердження, яке з точки зору традиційної теорії знаття треба вважати істинним знаттям. Але ж ми бачимо, що студент помилився, що він у строгому сенсі не віддає прізвища автора теорії відносності. Це знаменує, що доведене переконання не є достатньою умовою знаття. Таким чином, приклади з епістемічною вдачею, коли студент, не маючи переконання влучно навгад дає правильну відповідь (приклад Редфорда) і з епістемічною невдачею, коли студент має обґрунтоване переконання, але тим не менш не має знаття (приклад Гетьє) свідчать про вразливість традиційного визначення знаття як “обґрунтованого переконання, яке мусить відповідати реальності”. Припустимо, що цей студент перепитав тільки у своїх так само ледащих щодо навчання друзів, котрі також не зазирали у підручник, а у самого автора теорії відносності або у іншого викладача він з’ясувати справжнє прізвище автора цієї теорії не може, хоча б тому, що цей студент навіть не має підозри щодо сумнівності свого знаття. Себто, реальність для співставлення істини з оманою тут є відсутньою.