4. Філософія творчості

а) предмет естетики

Слово “естетика” походить від давньогрецької мови і означало воно “чуттєвий”, “віднесений до відчуття”. Як наукову дисципліну естетику можна визначити як вчення про таке чуттєве пізнання, яке відповідальне за утворення цілісного і ціннісного образу світу. Спочатку вважалось, що естетика має бути розділом філософії, в якому досліджуються проблеми чуттєвого пізнання. Саме цей філософ увів термін “естетика”. Але значення даного терміну залишалось у нього надто широким: від “теорії вільних мистецтв” до “нижчої гносеології” та “мистецтва вільно мислити”. Естетика розвивалась у межах філософії. Тому в залежності від філософського напрямку значення терміну “естетика” постійно змінювалось, відповідно мінявся і предмет естетики. Подане вище визначення естетики є одним з найуніверсальніших. У ньому зазначено, що все чуттєво приємне має те, що зветься “естетичними якостями”. Все, що надає нам насолоду, несе у собі певні значущі та бажані нам відомості про нас і про світ. Ось ці відомості вивчаються естетикою.

Разом з тим естетичною діяльністю людство займалось на протязі всієї своєї історії. Естетична практика - це первинна форма культури взагалі. І тому вона давніша за філософію, яка є теоретичним, а не чуттєвим осягненням світу. Сучасна естетика вийшла за межі теорії чуттєвого пізнання. Сьогодні вона розуміється як вчення про цінності культури, як самосвідомість культури на засадах чуттєво-ціннісного влаштування людини та її знання. Естетичне пізнання є художнім і наочним вираженням людського ставлення до світу.

З приводу самовизначення естетики поширюються суперечки щодо наукового статусу естетики. Наука вимагає точного об’єктивного знання, істини. Естетика стає наукою, коли вона стає спроможною фіксувати закономірності художнього освоєння дійсності, формулювати “закони вроди”, виявляти і аналізувати способи мистецького пізнання неповторного, унікального і загального. Проте, сучасна естетична теорія спікається з ускладненнями своєї відмінності від філософської теорії мистецтва.

Обидві зазначені вище теорії розрізняються за проблемами, що ними вирішуються у межах філософії. Естетична теорія є більш загальною, ніж теорія мистецтва. Перша розв’язує ширше коло питань, ніж друга. Зокрема, естетична теорія обговорює проблеми творчості, естетичного виховання, закономірностей художньої діяльності, способів культурного освоєння природи, визначення ролі і місця природи у людському світовідношенні взагалі, проблеми дизайну, семіотичного влаштування світу та його мовного вираження, нарешті, проблеми методології теорії мистецтва. Отже остання не може розвиватись без естетики як метатеорії для теорії мистецтва.

б) естетика й філософія

Водночас, філософія є метатеорію для естетики. Взаємини між цими дисциплінами не є однозначними і простими. З одного боку, сама філософія не завжди вважається наукою, а, радше, вона також є особливим мистецтвом. Тоді естетика постане над нею. З іншого боку, естетика як практичне знання потребує теорії та методології.

Доцільно вважати естетику складовою філософії. Нарешті, багато сучасних досліджень взагалі не пов’язують тепер естетику з філософією, вважаючи першу вже самодостатньою. Все ж таки загальноприйнятою залишається друга точка зору. Естетика розвинулась як теорія чуттєвого пізнання. Таке пізнання відзначається своєю обмеженістю просторово-часовими вимірами світу, себто воно дає одиничне знання про існуюче “тут і тепер”. То є знання про явища, про існування, а не про сутності речей. Завдяки власній чуттєвості людина немов би зливається з існуючим світом. Відчуття фіксують цю обставину за рахунок цінностей як одиниць світосприйняття. Тому естетика формує не тільки чуттєвий, а й ціннісний образ світу. Естетика, розвиваючи принципи чуттєвого пізнання, вимушена виходити за його межі, оскільки цінності безпосередньо не належать нашим переживанням. Цінності є культурними, а не природничими формами визначення почуттів та емоцій. Таким чином, естетика виростає з меж теорії пізнання (= епістемології) і стає теорією художнього, ціннісного знання. Це означає, що естетика не дає нам істинного знання про світ, якщо під істинним знанням розуміти віддзеркалення реальності. Вона, радше, дає нам знання про особливе відношення людини до світу. Критерієм цього знання є не істина, а красота. Особливість естетичного пізнання наступна: воно не надає однозначної інформації про речі, воно пропонує нам оцінити наші стосунки з речами

У вітчизняній літературі було прийнято термін “естетичне” вважати категорією естетики. Проте, вже зараз цей термін не обмежується цими вузькими рамками. Естетичне - це властивість людського відношення до світу і до людей у ньому. Явище естетичного, можливо, властиве також тваринам. Але можна однозначно стверджувати, що воно є продуктом людської свободи. Це явище передбачає можливість не лише відчувати, а й обирати. Людина обирає способи бачення світу, покладаючись на природу своїх відчуттів. Зв’язок між людиною та її світом є не природним, а культурою обумовленим. Обумовленість переукладає та перелицьовує наш світ, а не просто його відтворює. Умовою такого переукладання світу, його релятивізації є творчий характер людської чуттєвості, яка дозволяє в одиничному явищі зрозуміти ціле, сутність і відтворити у типовому художньому образі.

в) естетичне вираження й діяльність

Тварина обумовлюється інстинктом. Людина - культурою, цінностями. За рахунок переживань цінностей людина, з одного боку, занурюється у світ, а з іншого - відсторонюється від нього. Бо цінності є не природничими, а створеними культурою формами взаємин із світом. Цінності не осмислюються, а переживаються. Тому вони характеризують якість нашої чуттєвості. Естетика вивчає саме цінності нашої чуттєвості, а не фізіологію чуттєвості. Ефектом розвитку вільної чуттєвості є явище естетичного. Людська чуттєвість вивільнена від природи. Внаслідок цього виникає відсторонення від навколишнього середовища. В свою чергу відсторонення дозволяє людині виражати своє ставлення до світу. Вираження - це передача чогось одного засобами чогось іншого. Для людини головним таким засобом вираження є знак (= мова). Разом з тим, людина виражає не будь-що, а тільки те, що варто для облаштування її життя. За рахунок вираження людина встановлює значущі для неї зв’язки у світі і, передусім, своє власне світовідношення. Отож, вираження є чуттєво-емоційним, ціннісно-опосередкованим конструюванням людиною взаємин зі світом, через яке для людини виявляється сенс її існування, і вона пізнає ціннісне забарвлення свого життя. Спираючись на це визначення можна охарактеризувати явище естетичного як чуттєве і відсторонене відношення людини до світу, вивільнене від практичної і корисної зацікавленості в ньому, спрямоване на поціновування та відтворення самої здатності до відчуття і викликане потребою людини в особливому самопочуванні.

Визначення явища естетичного вимагає від людини активного чутєво-перетворюючого ставлення до світу. Естетика вивчає закономірності цієї діяльності. Естетичне як потреба людини у відчутті лише певних станів світу вимагає від неї також певних дій, які приводять до задоволення або незадоволення. Естетична діяльність - це таке ціннісно-чуттєве ставлення до світу, в ході якого світ перетворюється і ціннісне змінюється разом з людиною. Ця діяльність застосовується до природи, до людини, до продуктів її праці, до способів її діяльності та існування. Але естетична діяльність, як практично-незацікавлене (= безкорисливе) відношення до предметів, не обов’язково має предметний характер. Цим вона відрізняється від практично-фізичної діяльності. Це означає: те, на що спрямовується естетична діяльність, не завжди буває предметом. Діяльність, яка спрямовується саму на себе, себто яка сама для себе виступає предметом, є безпредметною діяльністю. Наприклад, хореографія. За рахунок такої переважно естетичної діяльності людина здатна задовольняти свої чуттєві потреби без обов’язкового фізичного володіння зовнішнім предметом. Так, переживання захвату з приводу сходу сонця відбувається без володіння чи управління цією зіркою. Спочатку естетична діяльність не відрізнялась від практичної дії. Вона була складовою частиною праці.

Естетична діяльність - це реалізація потреби людини в облаштованості власного життя, це спрямованість на влаштованість, на певну “норму” світу. Це означає, що людина не задовольняється наявним предметним станом світу. Радше, вона, створюючи речі, закладає в них не наявні характеристики, спрямовані у майбутнє самої людини. Ці характеристики розраховані на позапредметні взаємини зі світом, себто на відношення, а не на речі. Останні у сучасній філософії розглядаються як результати зав’язки певних відношень.

Об’єктивним підгрунттям естетичної діяльності є закономірності існування світу й суспільства, які наочно пізнаються в діяльності чи принаймні виражаються в ній.

Естетична діяльність має наступну структуру своєї послідовності:

(предмет > суб’єкт) > засоби > результат > об’єкт.

Ця структура показує, що:

а) предмет може виступати як суб’єктивність, тоді він “розчиняється” в людській активності і визначається вже у міжлюдських стосунках;

б) предмет перетворюється на об’єкт через те, що набуває риси цінності (блага). Адже лише ціннісне переживання здатне задовольняти чуттєві потреби. Тут слід зауважити, що людська чуттєвість не має чисто нейро-фізіологічну природу. Вона є продуктом суспільного розвитку. Отже, об’єкт естетичної діяльності приховано вміщує в собі людські бажання і норму їх розвитку та задоволення у міжлюдських стосунках.