Тема 6: Загальна онтологія (2 години).

1. Поняття буття в класичній філософії.

2. Багатозначність терміну «буття».

3. Проблема підгрунття світу.

4. Розділи буття.

1. Поняття буття в класичній філософії

Усе, що є, філософи називають терміном «сутнє». Але філософа як теоретика не задовольняє проста наявність речей у світі. Він, по-перше, ставить перед собою питання про те, чому щось є і навіщо воно є. Це питання про причину та мету існування. І, по-друге, після цього він ставить питання про те, що саме є, або, в якості чи у вигляді (= “в ідеї” ) чого є те, що вже зафіксовано як існуюче. Іншими словами філософія має намір не просто констатувати наявний порядок речей у світі, не просто описати існуюче, а пояснити його, себто дати обґрунтування наявному порядкові речей у світі. Отже, філософія шукає вагомих, значить, логічно достовірних підстав для всього існуючого. Ці підстави не можуть бути фізичними підґрунтями, бо в такому разі вони в якості фізичних все-одно вимагатимуть розумового (мисленнєвого) обґрунтування.

Чому філософія одразу шукає саме розумового обґрунтування того, що, здавалося, існує само по собі без усякого розуму? Справа у тім, що зазначені вище філософські питання «чому?», «навіщо?» і «що?» спрямовані не до речей, а до людини. Доведення і обґрунтування, які намагається давати філософія світові мають значення не для світу, а для людини. Ці питання лише віддзеркалюються від речей і повертаються знов до людини у вигляді відповідей, причетних до речей. Людина - то не є річ, і речі існують для неї за допомогою людського розуму. Тому для пояснення речей у світі та самого світу людина апелює до свого власного розуму. Чому людина пояснює для себе світ? На відміну від тварин людина може виживати у світі не за рахунок інстинктів, а тільки за рахунок осмислення природного стану речей в світі, себто завдяки встановленню зв`язків між речами, які цим речам безпосередньо не належать в їх природному стані. Зазначені зв`язки встановлюються «з точки зору» людини. Але ця точка зору приймається більшістю людей, тому вона вважається об`єктивною, себто загальнозначущою, усе прийнятною та беззаперечною. Цим характеристикам відповідають логічно обґрунтовані думки, бо логіка є універсальною формою організації мислення всіх людей. Окремі відчуття окремих людей зазначеним характеристикам не відповідають.

Отже, підґрунтя усього існуючого філософія називає терміном «буття». Спрощене наївне розуміння значення цього терміну «буття» поширює його також на все, що є в світі. Але буття є не збиральним ім`ям, а загальним абстрактним ім`ям, себто воно є узагальнюючим поняттям. «Буттям» узагальнюються окремі існуючи явища світу, які іноді можуть називатись окремими “буттями” речі, думки, події, явища, факту тощо. Ґрунтом цього мисленнєвого узагальнення є та обставина, що все, що єсть, дійсно саме єсть. Але “є” не є поняттям. Це слово слугує для позначення наявної присутності будь-чого у світі та для зв’язування (= доведення до глузду) слів у реченні, яке висловлює щось про присутнє. Тоді як слово “буття” слугує для закріплення абстрактної думки не про будь-що окремо існуюче, а про існуюче разом та взагалі, чи про різновиди (= класи, множини) так само взагалі та разом існуюче (“матеріальне буття”, “ідеальне буття” тощо). Разом з тим те, що фіксується через «єсть» (себто перебуваючи у стані існування) не є фізичною річчю або фізичним станом речі, бо єсть ще думки, мрії, ілюзії, примари тощо. Тому буття є не фізичною річчю. Воно є помисленою причиною того, що щось одне відбулось у якості фізичної речі, а щось інше - в якості думки, відчуття і т.п. Отже, буття є умовою можливості існування (existence) світу і речей у світі. Проте умова можливості не дорівнює ані можливості, ані дійсності, ані реальності. Ланкою сполуки між умовою і її реалізацією є акт існування. Акт існування - це діяльність по перетворенню можливості у дійсність. Його можна ще назвати терміном «реалізація». Отже, існування як й буття, також не є фізичною річчю або думкою, бо існування розуміється а) або як завжди діяльне переведення («творіння»), або як втілення умов у щось дійсне і відносно визначене та відчутне; та б) як постійне підтримання чогось саме дійсним та визначеним. Існування завжди є актуальним.

Слово «буття» позначає не сутнє, а поняття про існуюче, себто "буття" фіксує не сукупність наявних речей, а такі взаємовідношення між ними, які є необхідними для існування речей. Це поняття в свою чергу виражає: а) певне розуміння, смисл, або зв`язаність усього існуючого (connotation), та б) обсяг, або сукупність існуючого (denotation). Обидва боки поняття висловлюються у визначенні цього поняття. Розуміння поняття буття містить лише одну просту обставину, а саме - воно має на увазі, що поряд з чимось існуючим не має нічого існуючого того ж ґатунку. Себто взаємопов`язанність усього існуючого допомагає осягнути те чи інше одиничне існування, ту чи іншу окремо існуючу річ, подію, факт тощо. Обсяг поняття буття має на увазі поширення змісту поняття буття геть на усе, що існує чи може існувати. Зміст буття застосовуються в другому випадку абсолютно до всіх речей, процесів тощо.

Поняття буття або ті чи інші уявлення про буття супроводжує весь розвиток західноєвропейської думки, оскільки воно є незапобіжним припущенням для будь-яких логічних міркувань та висловлювань на індоєвропейських мовах. (У деяких екзотичних мовах тема буття може не виникати через відсутність у них відповідних лексичних одиниць, які б дозволяли фіксувати існуюче в цілому). Але буття залишається надто загальним і невизначеним поняттям, бо а) існуючим можна так чи інакше визнати що завгодно: будь-що можливе, наявне, примарне, математично вираховуване тощо, б)згідно з логікою чим більшим і загальним є поняття, тим менший зміст воно у собі містить, і тому тим складніше його визначити. В якості поки що невизначеного, буття для класичної філософії дорівнює безпосередній безпредметній думці, змістом якої є її власне існування у свідомості: думка є, через що буття збігається із думкою, яка просто є, просто «має місце» у мисленні. Звісно, для цього треба відволіктись від того, думкою про що є ця думка. Адже думок ні про що не буває. Але думці про що-небудь логічно наперед припустити передусім просте існування думки у свідомості. Ось ця присутність думки і буде дорівнювати буттю. Себто буття – це думка.

Ми з’ясували, що то є не думка про щось певне, бо в такому разі думка стає опосередкованою предметом свого мислення і стає думкою про щось. То є ні до чого не причетна, до речей не прив’язана, безвідносна та безпредметна думка. Однак оскільки безпредметних думок не може бути, то єдиним предметом такої думки може бути тільки вона сама. Єдине, що така думка може виявити, стикаючись сама із собою, це тільки те, що вона є. Тому а) першою думкою є думка про буття і б) така «чиста» і порожня думка є буттям. Кажучи інакше, чистий акт мислення (лат.intentio) є найпершим проявом існування. Отже, буття є невід’ємним від мислення.

Але ясно, що акт мислення не є річчю. Він є дією, яка виявляє, визначає та встановлює для нас речі. Саме внаслідок цього ми можемо до буття залучати речи навколо нас. Разом з тим, акти мислення спрямовують нас не тільки на оточуючі речі, а ще й на бажані, можливі, фантастичні, на вже пройдешні тощо. Так з’ясовується багатозначність і різношарованість буття.

Щойно наведене міркування примусило класиків філософії при дослідженні буття зробити розрізнення поміж:

А) змістом («що») буття,

Б) способом існування («як») цього змісту буття, та

В) підстав («чому») для існування того чи іншого змісту буття у той чи інший спосіб.

Розглянемо ці відмінності всередині буття докладніше.

А. «Що» буття відповідає на питання про те, чим є те чи інше; у вигляді чого предстає перед нами те чи інше; що саме являє собою таке-то і через що його не можна зарахувати до чогось іншого. Питання такого ґатунку спрямовані на з’ясування сутності запитуваного. З’ясування сутності здійснюється через визначення поняття про запитуване. А визначити поняття, в свою чергу, означає винайти найближчий логічний рід та видову відзнаку того, сутність чого з’ясовується. Рід – це та множина (клас) речей, до якої можна зарахувати запитувану річ (див. словничок). Отже, згідно із цим буття поділяється філософами на декілька великих родів або щаблів. Зміст логічного розшарування буття залежить від певних принципів такого поділу, які припускаються як само собою зрозумілі і тому не завжди навмисно усвідомлювані з боку тих, хто ними користується. Для класичної філософії найпоширенішим принципом є ступінь досконалості того чи іншого різновиду існуючого. Передусім це:

1. буття як таке (= абстрактне, себто від усього відокремлене і тому «чисте», ідеалізоване буття, яке дорівнює поняттю про буття) – це тема онтології у вузькому сенсі;

2. абсолютне (божественне) буття (= абстрактно-конкретне, себто від усього відокремлене та водночас до усього знов повернуте і з усім пов’язане досконале та довершене буття) – це тема метафізики та філософської теології;

3. людське буття (= скінчене, недосконале, відносне, залежне, але єдине для кожного власне, одиничне, «наше» неповторне, не поновлюване і через все це єдине вільне буття) – це тема філософської антропології;

4. природне буття (= буття природи, яке характеризується причинно-наслідковими зв’язками, суцільною взаємопов’язаністю своїх складових частин і тому пануванням внутрішньої залежності та необхідності, але водночас також й здатністю до саморозвитку) – це тема натурфілософії;

5. створене буття (= буття штучно утворених речей, себто залежне від вільного самовизначення, саморозвитку та самовдосконалення людини) – це тема практичної філософії.

Б. «Як» буття відповідає на питання про те, яким чином (= як) існує таке-то чи інше; за рахунок чого щось виглядає саме так, а не інакше; через що дещо виявляється саме таким, а не іншим. Питання такого ґатунку спрямовані те, щоб для певної сутності з’ясувати спосіб її існування, або, інакше кажучи, яким чином нам дається та чи інша сутність, той чи інший зміст реальності або свідомості. В решті-решт то є питання не про сутність (як у п.А), а про існування, визначення якого так само відокремлює у ньому наступні щаблі:

- таке-то буття (= деяка якість чи властивість буття),

- належне буття (= буття, до якого людина прагне),

- становлення буття (= тимчасове та мінливе буття),

- достовірне буття (= певне знання про буття).

Кожний з цих щаблів (родів) існування містить у свою чергу власні, ще більш вузькі способи існування. Їх називають модусами, поєднанням яких утворюється все розмаїття існуючого:

1. актуальне буття (дійсність),

2. потенційне буття (можливість),

2. абсолютне буття (необхідність).

В. «Чому» буття відповідає на питання про те, чому є таке-то, а чому – є і щось інше; з якої причини (= вини) виникає чи зникає існуюче; чи спонукає одна причина якусь іншу причину; чи викликається щось лише однією причиною, чи комплексом пов’язанних причин; в решті-решт чи можна припускати причину для всіх інших причин, і т.п.?

Відповідаючи на ці питання класична філософія встановила:

3. матеріальність та ідеальність буття, де матеріальність припускається для пояснення саморозвитку і самодостатності деяких щаблів буття, а ідеальність – для пояснення цілеспрямованості та перетворюваності людиною деяких інших щаблів буття;

4. буття встановлює і визначає форму для існуючого, тоді як матерія встановлює зміст сутнього;

5. мають місце причини, які надають матерії певну і пасуючу тільки їй форму;

6. причини взаємини між формою та матерією ґрунтуються на розумових принципах, перш за все – на цілєпокладанні.

Буття в класичній філософії може визначатись по-різному в залежності від контексту інших думок, що супутні думці про буття, а саме:

 Єдність всього існуючого (= сутнього), себто сукупність всього сутнього, доведена до смислової єдності.

 Самий факт наявного існування (так чи ні буття), себто становлення сутнього.

 Природа, зокрема все чуттєво сприйняте.

 Якість факту наявного існування (буття таке чи інакше), себто це те, що визначається через якості наявних речей.

 Незмінна і стала сутність на відміну від зовнішнього вигляду сутнього, себто це те, що протилежне явищу.

 Думка як пізнане буття, себто протилежність становлення.

 Абсолютна єдність всього (Абсолют, Бог).

До цих класичних визначень додаються різноманітні сучасні некласичні визначення буття , такі як:

 Горизонт (= умова) факту наявного існування людини, себто як exsistentia,

 Все те, що чинить супротив людським бажанням і потягам,

 Царина застосування людської діяльності,

 Час, себто тривалість, яка не завершується на визначеному предметі,

 Текст, себто як сукупність знакових посилань, осмисленість яких дозволяє інтерпретувати реальність,

 Все те, що набуває свого значення у реченні мови відносно інших слів того ж речення задля вірного висліву із глуздом про будь-що у світі,

 Нікчемне «метафізичне» безглузде поняття, яке заважає розвитку науки, і яке утворюється через неправильне використання мови,

 Все те, що мається на увазі при вживанні дієслова-зв`язки «є»,

 «відсутня структура», «розрізнення», те, що обумовлює можливість знаків вказувати на щось інше та заступати це інше, себто як позаструктурна (позасвідома і невідчувана) реальність.