3. Методи й засоби пізнання

Методи пізнання співвідносяться із засобами та знаряддями пізнання. Метод відтворює предмет у мислені опосередковано. В емпіричному пізнанні, коли людина має чуттєвий (сенсорно-соматичний) зв’язок з реальним предметом, вона допомагає своїм природним органом відчуття штучними засобами і знаряддями. Останні загострюють і підвищують здатності людини до пізнання. До засобів пізнання відносяться прилади і моделі. Ці засоби дають можливість підвищити ефективність пізнавальної діяльності людини двома шляхами: а) підсилення її природних можливостей (мікроскоп, комп’ютер і т. ін.); б) заміщенням об’єкта пізнання іншим, імітуючим об’єктом, робота з яким дає певні переваги. Перший шлях відповідає приладам, другий-моделям. Модулювання об’єкту пізнання необхідне особливо у гуманітарному пізнанні, де реальним об’єктом пізнання є людина. Неможливість ставити певні дослідження над людиною, суспільством та історією вимушує заступати ці об’єкти моделями як копіями оригіналу. У природничих науках моделювання є плідним тоді, коли пізнання вимушено виходити за межи сучасності або доступного земного простору, або припустимих характеристик буття (напр., моделювання підземного поштовху, ядерного вибуху і ін.).

Подвійне опосередкування процесу пізнання (по-перше, методом і, по-друге, засобами ) віддаляє суб’єкт від об’єкту. Разом із тим, воно має низку переваг. А саме, опосередкування дозволяє:

а) віддзеркалювати об’єкти і їх властивості, які людині безпосередньо не дані;

б) прискорити процес дослідження і здійснити пізнання об’єктів та їх властивості, які швидко змінюються;

в) відсторонити упередженість і необ’єктивність пізнавача при оцінці станів об’єкту ;

г) економно й ефективно витрачувати фізичні, чуттєві і розумові ресурси та можливості людини.

У цьому випадку постає завдання правильного, себто знов-таки методичного використання співвіднесення об’єкту із засобами і приладами. Для чого необхідно правильно поставити мету, обирати засоби, перенести отримане знання на об’єкт.

Методи характеризуються відмінними властивостями: ясність, детермінованість, спрямованість, результативність, плідність, надійність, економність. Усі ці ознаки властиві тому чи іншому методу у нерівній мірі, бо кожен метод має здатність історично розвиватись, удосконалюватись. Не можна однозначно твердити про те, що перелічені властивості методу притаманні філософським методам. Адже ці методи мають відношення до специфічних, надто узагальнених об’єктів. Тому доцільність використання даного методу до певного об’єкту не означає неможливість задієння іншого методу. Це врешті-решт залежить не від методологічної доцільності (адже усі такі методи однаково ефективні), а від світоглядної орієнтації дослідника, від його ”ідеології”, упереджень тощо. Перед викладенням особливостей наукової форми пізнання слід відрізнити її від інших форм пізнання, таких-як повсякденна, художня, релігійна, правова.

4. Властивості методів пізнання

Виокремлюють наступні властивості методу пізнання:

- ясність (загальноприйнятність),

- детермінованість (відсутність свавілля у застосуванні),

- послідовність (додержання певних правил і вимог порядку застосування),

- спрямованість (підпорядкованість дослідницькій меті),

- результативність (здатність забезпечувати досягнення мети),

- плодотворність (здатність давати побічні результати, окрім головного),

- надійність (забезпечення з великою імовірністю виконання пошуку),

- економність (надання результату із найменшою тратою зусиль),

- повторюваність (здатність бути відтвореним великою кількістю людей).