2. Елементи філософії суспільства

а) визначення суспільства:

Суспільство - це поняття, яким позначається реальний зв'язок та взаємозалежність людей, а не проста і випадкова сукупність людей. Цей взаємозв'язок людей (в теоріях суспільства їх прийнято називати терміном "індивіди") обумовлюється наступними чинниками:

1. біологічна відмінність між людьми, через яку вони не можуть бути цілком усуспільнені, розбіжності у потребах між людьми;

2. усвідомлення у необхідності єднання заради щонайліпшого задоволення цих потреб;

3. виникнення на біо-фізіологічних та культурних (= ідеальних) підставах спільності інтересів, шаблонів поведінки, спадщини, майбуття і долі;

4. наявність навколо людей цілковито відмінного (навіть ворожого) зовнішнього людського та природного середовища, яке примушує людей зуцілюватись;

5. можливість ідеологічного забезпечення співіснування людей разом, яке обслуговує розбіжності між ними та перетворює ці розбіжності у джерела єднання.

6. висхідна свобода волі людей; саме задоволення потреб свободи, а не проста наявність потреб є головним чинником об’єднання людей.

Отже, люди поєднуються між собою у суспільство не заради задоволення біологічних потреб, а заради реалізації своєї неминучої свободи, яка для людини завжди перетворюється на потребу. Суспільство – це спосіб бути вільним.

б) підходи щодо розуміння суспільства

У теоретичному розумінні суспільства, його сутнісних засад існують два відмінних аспекти теоретичних поглядів:

1) Одні дослідники вважають, що суспільство є узагальнюючою назвою сукупності та взаємодії значної кількості індивідів,

2) інші - самобутньою та самодостатньою реальністю, “особливою сферою буття'', незалежною від усіх інших сфер.

З одного боку, якщо суспільство є лише випадковим зібранням індивідів, то чим пояснити те, що індивіди, відрізняючись між собою психічними особливостями, інтересами (волевиявлення, цілеспрямування, потреби, характер тощо), будучи наділеними всім, що породжує елементи стихійності, хаосу, співіснують у єдності? Чому суспільство не є безладдям, хаосом таких собі людей-атомів, які, на зразок броунівського руху, снують у різні боки, наштовхуючись один на одного, а постає єдністю, де існують спільність і загальний порядок? З іншого боку, якщо суспільство має самодостатнє існування, то чому ми його не сприймаємо як річ серед інших речей? Чому деякі суспільства розпадаються і за рахунок яких сил (у фізичному, вимірюваному сенсі) утримується цілісність існуючих спільнот? Адже ми не здатні наочно побачити навколо себе суспільство, як ми можемо бачити речі. Перший погляд на суспільство зветься реалістським (= суспільство є окремою реальністю). Другий - номіналістським (= "суспільство" є мовним утворенням задля позначення певної сукупності відносин між людьми).

Філософи завжди прагнули зрозуміти специфіку соціальних явищ, з'ясувати механізми соціальної інтеграції, що забезпечують соціальний порядок, незважаючи на величезну різноманітність інтересів індивідів та соціальних груп. Люди як об'єкти і суб'єкти суспільного буття характеризуються не лише індивідуальними ознаками і якостями, а й мають загальнозначуще – соціальне, - зумовлене обставинами їх суспільного існування: умовами матеріального виробництва, соціальним устроєм, політичною організацією, рівнем суспільної свідомості й культури. Постає питання суспільної природи соціального. Як правило, соціальним вважають усе те, що характеризує співіснування людей і що є відмінним від їх природної, біологічної основи. Виникає воно як системна характеристика, інтегральний ефект безпосередньої чи опосередкованої взаємодії людей. Без такої взаємодії соціальне неможливе.

в) суспільство й оточуюче середовище

Взаємодія, діяльність об'єктивно притаманні людям. Як живий організм вона є системою, якій властиве прагнення до збереження своєї цілісності, до самовідтворення, Що реалізується тільки в процесі діяльності з її внутрішнім і зовнішнім виявом.

Внутрішній аспект діяльності охоплює функціонування всіх елементів структури живої системи в їх взаємозв'язку як єдиного цілого. Порушення внутрішніх функціональних зв'язків має межі, за якими настає руйнування цілісної системи, втрата внутрішньо притаманного прагнення організму до використання невідновлюваних (негентропних) ресурсів, засвоєння яких організмом дала б змогу йому протистояти дії об'єктивного закону зміни, перетворення (= ентропії). Джерелом таких ресурсів є зовнішнє середовище, з яким безпосередньо пов'язаний другий - зовнішній аспект діяльності. Це насамперед процес оволодіння речовими та енергетичними ресурсами зовнішнього середовища, які потрібні для підтримання життя, постійного відтворення організму як цілісної системи. За відсутності цих ресурсів або з появою чинників, що унеможливлюють їх засвоєння організмом, неодмінна дія закону ентропії спричиняє його загибель. Тому людина змушена наповнюватись зовнішнім і переливатись у зовнішнє, щоб підтримувати своє буття. А діяльність - це внутрішньо властива риса людини не лише як біологічного організму, а і як біосоціо-зкультурованої цілісності.

Річ у тім, що людина стає суб'єктом дії і діяльності лише за наявності потреб - об'єктивної необхідності щодо забезпечення своєї життєдіяльності енергією, інформацією тощо. Як складна «діяльна цілісність», вона характеризується системою потреб, які поділяють на вітальні (= фізіологічні) - властиві будь-кому живому, і антропологічні (= власне людські), що полягають у безпеці та самореалізації.