3. Вчення про модальності буття

Все існуюче не просто є, а є у той чи інший спосіб та за рахунок тих чи інших умов. Форма використання цих умов буття зветься модальністю буття (від лат. modus - спосіб). Найбільш поширені в класичній філософії наступні модальності:

 можливість,

 дійсність,

 необхідність,

сучасна філософія до них додає ще

 імовірність.

Ось як пояснює модальності буття у постулатах емпіричного досвіду (себто ґрунтованого на чуттєвому зв'язку зі світом) І. Кант, засновник німецької класичної філософії:

"1. Те, що узгоджується з формальними умовами досвіду, є можливим.

2. Те, що пов'язано з матеріальними умовами досвіду (відчуття), є дійсним.

3. Те, зв'язок чого з дійсним визначається згідно до загальних умов досвіду, існує необхідно".

Можливість - здатність чогось відбутись в якості чогось.

Дійсність - реалізований стан можливостей, або це те, що зумовлює можливість.

Імовірним визнається все, що включається до сукупності можливого. Це все, що не виключено. Імовірність - це кількісна міра можливого.

4. Вчення про види утворень реальності

Вчення про утворення - це філософське знання про елементи побудови реальності. Під утворенням розуміють будь-які складені із елементів сутності. Основні поняття - це елемент і відношення. Утворення - це результат поєднання простих елементів у тому чи іншому складному, функціонуючого та діючого утворення.

Утворення стає структурою, якщо воно визначається та утримується за рахунок змісту взаємин між елементами. Утворення є системою, якщо воно визначається змістом не взаємин між елементами, а змістом самих елементів.

Агрегат - це сукупність певних елементів. Агрегати існують за допомогою зовнішнього втручання, він не існує самостійно, залежить від людини. Агрегат - це механічне нежиттєве поєднання частин, а структура - це органічне, природне поєднання частин до рівня чогось цілісного.

Образ - це вираження різноманіття у відношенні між елементами утворення. Критеріями образності є надсумативність, себто зміст образу перевищує суму всіх частин утворення, наприклад: організм є більш ніж сума складових його частин. Організм може втратити ту чи іншу свою частину не перестаючи бути організмом. Будь-який образ так само не дорівнює сумі своїх частин, а перевищує цю суму , бо упорядковує останню.

Реальність

Утворення статична динамічна

-------------------------------------------------------------------------

Агрегат сума система

----------------------------------------------------------------

Структура ціле організм

(образотворення)

5. Вчення про структури буття

Все існуюче складається із множини речей, подій, можливостей тощо. Навіть кожна елементарна частина світу (напр. атом) не є односкладною. Отже, всі ця множина упорядковується певним чином і у певних відношеннях, утворюючи всередині себе відносно постійні елементи (напр. речі). Побудова та улаштованість, яка утворюється відносинами існуючого зветься структурою. Структура в філософії визначається не змістом елементів того чи іншого складного утворення, а змістом відносин між цими елементами. Стабільні відносини формують і визначають стабільні елементи або такі елементи, які можна безперешкодно замінити на подібні. Побудова та улаштованість, яка визначається змістом складових елементів існуючого зветься системою. Для системи зміст відношень є другорядним, тому вона визначається саме елементами і через це стає рухливим та змінливим утворенням.

В філософії є два два протилежних погляди на взаємини між структурою та системою.

1. Перший, традиційний, вважає, що структура є складовою незмінною частиною (ядром) системи: щось в системі є незмінним, а щось – змінним. Тут структура дорівнює сутності.

2. Другий, сучасний, погляд бачить структуру первинною, а систему – тимчасовим зрізом (абстракцією) структури. Тут сутність стає частиною структури. Відношення елемента до структури або до системи зветься функцією.

Якщо структура визначається через відношення, то вона залежить від відмінностей, бо невідмінене і не різне зливається, співпадає і відтак ніяк не взаємовідноситься. Структура, отже, може бути визначена як порядок протиставлень. За рахунок протиставлення все сутнє набуває свого значення, бо «значити» - це слугувати для чогось або для когось іншого. Домовимось, що значення тут – це завжди той чи інший зміст для людини, але водночас від’ємний від людини. Кажучи інакше, це зміст байдужий самий для себе і виникаючий лише стосовно людини. Так, бокал немає ніякого значення без вина, а вино втрачає значення без бокалу, і обидва – без людини. Інший приклад: у мові слово «дім» набуває значення і відповідна річ існує для нас тому, що всередині нашої мови його можна протиставити слову «дим». Для людини, що не є носієм нашої мови і через це не володіє системою протиставлень нашої мови, обидва слова не мають значення. Таким чином, саме улаштування (= структура) мови, саме система протиставлень в ній дозволяє виявитись і відбутись тим чи іншим речам та подіям як складовим елементам цієї структури. Цей висновок можна поширити на всі інші структури буття.

Структури буття поділяються на:

1) Прості структури буття.

2) Структури визначеності буття.

3) Діючі структури буття.

4) Структури єдності буття.

5) Структура відношення у бутті.

6) Структура якості буття.

7) Структури кількості буття.