Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Filosofija_Tatariv_2012.rtf
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
7 Мб
Скачать
☆

3. Методологія організації наукового дослідження.

Філософія вивчає, аналізує і використовує не тільки закони та закономірності світу та мислення, а й випадковості як самостійний чинник розвитку самовиникаючих мисленневих процесів та таких, що самі організуються, самоналаштовуються на належні висновки і скеровуються з боку як граматики мови, так й цінності істини зналості.

З урахуванням цього філософією пропонуються наступні два загальні наукові методологічні підходи:

  • дескриптивний (описовий),

  • конструктивістський (побудовчий).

Дескриптивний підхід виходить з припущення, що дійсність доцільно лише описовувати у вигляді низки подій та явищ без будь-яких втручань у них. Метою тут стає констатація фактів, себто посвіда зовнішніх ознак дійсності.

Конструктивістський підхід має на увазі побудову певної модел (= ідеї)і того чи іншого об’єкта. В цьому випадку разом з побудовою теоретичної моделі автоматично вибудовуються ті факти, які будуть відповідати бажаному уявленню про об’єкт посвіди та обґрунтовуватися цим ціннісним уявленням. Метою цього посвідовчого підходу тут є зміна існуючої дійсності, себто виконання прикладної чи застосовної функції науки.

У сучасній науці, переважає другий, конструктивний, побудовчий підхід. У кожному з обох підходів у науці застосовуються такі світоглядні методи зискання зналості про дійсність:

  • діалектика,

  • синергетика,

  • історизм,

  • структурний фкнкціоналізм.

Ці методи є конкуруючими, вони не застосовуються системно разом. Їхній вибір залежить не від змісту досліджуваних проблем, а від загальносвітоглядної настанови вченого-теоретика.

А) Оскільки для вітчизняної філософії притаманним є виявлення суперечливих зв’язків між об’єктами, або суперечностей між властивостями одного й того ж самого об’єкта, себто необхідних причинно-наслідкових зв'язків, то вона мусить ся ґрунтувати на діалектичній методології, яку пропонує також й окремим наукам.

Б) Теорії, які не визнають наявність у явищах закономірних зв'язків між ними, отже, доводять доцільність вивчення саме випадкових, несистемних та спрямованих процесів, які завершуються виникненням одиничних подій, схильні спиратись радше на синергетичний загальнонауковий метод зискання зналості.

В) Загальнонауковий метод історизму вимагає розглядати деяке досліджуване явище А як низку інших, більш дрібних явищ (а, б, в, г…), застереження послідовності та тяглості яких дозволяє прослідкувати первинне явище А у розвитку, у становленні від його початку до логічного завершення. Головною незмінною величиною тут є час, за який помічається зміна у досліджуваному явищі А. В результаті застосування цього методу явище постає вже як подія.

Г) Нарешті, теорії, які не відхиляють, навіть підкреслюють наявність об’єктних закономірностей, проте не поміж самими об’єктами чи подіями, а у середовищі відносин між ними, - дають раду структурно-функціональній методології

Діалектика, не ігноруючи випадковість, тлумачить випадковість як віддзеркалення в основному зовнішніх, несуттєвих, нестійких, одиничних зв’язків реальної дійсності, як одну з форм прояву необхідності. Себто в діалектиці випадковість безумовно пов’язана з необхідністю. Сутність діалектичного підходу у пізнанні полягає у наступному: винайти та визначити у досліджуваному явищі наявні в ньому протиріччя і після цього визначити спосіб подолання суперечності через утворення нового знання, яке поєднувало б суперечності в якості моментів деякої цілісності більшого обсягу, ніж обсяг суперечливих явищ, попередньо узятих до розгляду.

Синергетика визначає випадковість в об’єктивній дійсності не як щось другорядне, а навпаки, як цілком сталу, характерну властивість, умову існування й розвитку самого досліджуваного об’єкта. Науковий підхід до аналізу випадковостей у нестатичних і лінійно спрямованих явищах, що його забезпечує синергетика, дозволяє зрозуміти саму природу самоорганізації об’єктивних процесів та об’єктів та самоуправління людини, вплив останньої на конструювання дійсності.

Структурно-функціональний аналіз, як й діалектика, зараховує випадковість у склад відносин, які зреалізовуються через виконання дослідником методологічних завдань, себто функцій. Змістом структури є відносини, змістом функцій є виконання відносин у формі посвідовчої дій. Отож структурно-функціональний аналіз у науковій посвіді має на меті виявлення відносин у вигляді сталих і незмінних значень міжлюдських взаємин і ці значення потім як наслідок взаємопорозуміння між людьми надаються чи приписуються об’єктам світу, та орудування цима відносинами як значеннями у свідомостях й діях людей.

В науковій посвіді методологія схематично може бути подана наступним чином.

Компоненти знання

власне знання засоби отримання знання

- а) методологічне знання

(знання про знання),

- б) не методологічне знання

(знання про предмет):

  • класифікації та типології,

  • концептуальні або математичні моделі,

  • гіпотези і теорії,

  • с татистичні дані.

методи власне наукового дослідження: окремі методи:

- частково наукові,

Е тапи дослідження: - загальнонаукові.

  1. підготовка дослідження,

  2. збір первинних даних (отримані у різних формах неупорядковані відомості, які підлягають подальшій обробці та аналізі),

  3. підготовка зібраних даних до обробки та її обробка, себто перетворення даних на інформацію,

  4. аналіза отриманої інформації, підбиття підсумків і формулювання висновків.

теоретичний

Рівні кожний з рівнів має два аспекти

емпіричний

а) функціональний:

пошук зв'язків між категоріальним

апаратом теорії та даними спостере-

ж ення, себто встановлення

«зворотнього зв'язку» емпірії з теорією шляхом пошуку логічного контексту

для невідомого досліджуваного явища, у наслідок чого первинним даним

спостереження надається ім’я і невідоме явище отримує назву.

б) генетичний:

формування теоретичного апарату

переходу від емпіричної стадії до

теоретичної стадії дослідження, у наслідок чого будується ідеяльний

т еоретичний об’єкт.

пояснення – теоретична наука,

ф ункції

перетворення – застосовча наука.

с тадії: - методологічна,

- емпірична,

- теоретична.

- розвідувальний вид (задає кількісно- якісні параметри досліджуваних явищ),

к онкретне дослідження - описовий (виявляє структуру, себто зв'язки між явищами),

- аналітичний (встановлює причинно-насліцдкові зв'язки поміж явищами).

крапкове повторне

(одноразове): (поетапне):

дає зріз явища, визначає явище у його розвитку,

характеризує його у статиці у динаміці

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]