5. Семіотика творчості

Якщо творчість спрямовується натхненням, а спрямування виконується у спосіб знакових посилань, то творчість безпосередньо пов'язана зі знаками. Більш того, творчість ґрунтується на вмінні користуватись знаками та їх значеннями.

Естетична діяльність спрямовується на реальність, яка може розумітись двійчасто: як природа і як сама людина. В останньому випадку предметом стає людське тіло і людські здібності та якості (себто мова йде про “людську природу”). З’ясувалось, що естетична діяльність націлена на “єство”, на природничі ознаки світу. Але результатом її є неприродні, ненатуральні, мистецькі (штучні) продукти, які принципово відмінні від реальності (“зовнішньої” та “людської”). Одним з таких продуктів є людська праця. Адже вона викликана необхідністю перетворення природи. Праця - це реальність, що відмінна від природи. Остання є предметом праці й отримання задоволення. Тому в праці поєднуються фізична та естетична активність людини. Проте, праця є моментом естетичного освоєння світу. Окрім праці в естетичну діяльність включені: споглядання, критика, створення мистецьких предметів та ін. Окремим предметом естетики є відношення митця до реальності. Таке відношення буває двох видів: а) віддалення митця від реальності, відхід від змістовності вираження, в результаті чого утворюються абстрактні способи вираження (безпредметне мистецтво); б) зближення митця з реальністю, намагання “віддзеркалювати”, упредметнювати її, в результаті чого утворюються реалістичні способи вираження. Між цими двома полюсами розгортається вся гама відомих напрямів мистецтва.

Треба сказати, що саме через вираження у враженні утворюється естетична реальність.

Поняття естетичної реальності має наступні значення:

а) світ чуттєвих даних, враження від речей;

б) позачуттєвий розумовий світ;

в) процес становлення світу та життєві потяги людини;

г) “духовна” активність особистості;

д) свідомий та позасвідомий досвід.

Естетичне відношення до реальності передбачає вільне, непрактичне, некорисне ставлення до неї. Ставлення людини до реальності є опосередкованим. Між людиною і світом знаходиться таке об’єктивне культурне утворення, як мова. Мова є осмисленою сукупністю знаків, себто мова - це система символів. В мові людина формує свій світ, виражає реальність. Оскільки мистецькі творіння виражають реальність, то вони не просто користуються мовою (яка також виступає необхідною об’єктивною реальністю), а укладають свою власну мову, свою власну систему значень. Отже, естетична діяльність є безперервним знаковим процесом, “семіозісом”. За рахунок цього опосередкування естетична реальність має тенденцію замикатись на собі і саморозвиватись, відділяючись від достеменної реальності. З цього приводу виникають проблеми відношення естетичної реальності як знакового утворення до безпосередньої буденної реальності фізичних речей, природи тощо. Це наступні проблеми: а) зв’язок між художнім твором і його значенням - вивчається семантикою; б) структурні відношення між елементами знака - вивчається синтактикою; в) комунікативні функції знаків - вивчається прагматикою мови. Значення - це властивість знаку (символу) фіксувати і передавати інформацію про світ. Через значення такі штучні допоміжні утворення, як знаки відповідають реальним речам. В сучасній естетиці поширені дві точки зору на зв’язок між знаком, значенням і предметним світом: семантична і структурна.

1. Семантичний погляд: зв’язок між знаком і речами опосередковується думкою (поняттям). Знак за рахунок мислення позначує свої реальні відповідники.

2. Структурний погляд: взаємини між знаками і речами нічим не опосередковується; при цьому знаки позначають не реальні речі, а наші думки про речі. З цієї позиції між речами світу не виникає ніякого зв’язку. Зв’язок має місце тільки у відношеннях між знаками і їх значеннями.

Отже, зі структуралістичного погляду реальністю, з якою має справу естетика, є не речі зовнішнього світу, а самі знаки. Інакше кажучи, знаки тут використовуються і як засіб, і як мета творчості.

Мова в естетиці має самодостатнє автономне значення. Вона є не лише способом вираження та описання світу, а й окремою штучною реальністю, яка здатна доставляти нам задоволення (наприклад, в поезії).

З викладеного стає зрозумілим, що естетична діяльність спрямована на творення чогось нового, на додавання до існуючого стану світу нових фрагментів, відсутність яких робить наше життя неяскравим та гнітючим.