3. Прості висловлювання, їх структура і види

Усі дескриптивні висловлювання поділяються на:

• прості;

• складні.

Просте - не включає в себе як самостійні частини інші висловлювання, в протилежному випадку воно називається складним. Дескриптивні висловлювання вивчаються в рамках логіки висловлювань (пропозиційної логіки) і логіки предикатів. Логіка висловлювань, або пропозиційна логіка, є необхідною частиною сучасної логіки, її основою. В її рамках основна увага приділяється логічному аналізу структури складних висловлювань. Концепції і методи цієї логічної теорії так чи інакше враховуються, використовуються та розвиваються у багатших та складніших сучасних логічних системах. Пропозиційна логіка має велике прикладне значення: вона досить широко застосовується у багатьох науках, зокрема, у праві, а також у звичайних міркуваннях людей. Логіка предикатів тісно пов'язана з логікою висловлювань. Перша логічна теорія не є запереченням другої, вона — її продовження. Різниця між цими двома логічними теоріями полягає лише у тому, що в пропозиційній логіці аналізуються тільки складні висловлювання, а в логіці предикатів стає можливим з'ясувати також логічну форму простих висловлювань.

Просте висловлювання скла дається з трьох частин: логічного суб'єкта, предиката, зв'язки.

Суб'єкт (S) — це частина висловлювання, в якій відображено предмет думки і який позначається символом S.

Предикат (P) — це частина висловлювання, в якій відображені властивості предмета думки, а також відношення між предметами думки. Він позначається символом Р.

Зв'язка [copula] (дієслово «є») - встановлює відношення між предметом і його численними властивостями, себто між суб'єктом і предикатом, шляхом ствердження про наявність певної властивості у предмета "х" або заперечення цієї властивості у нього. Зв'язка виражається словами "є" або "суть". За допомогою цих слів зв'язка може бути виражена явно або неявно. Формула простого висловлювання, в якому щось стверджується про предмет думки, себто йому приписується певна властивість — "S є Р", а формула висловлювання, в якому заперечується наявність даної властивості у предмета думки — "S не є Р". Наприклад, "Крейда є білою" (S є Р) і "Крейда не є білою" (S не є Р). Поняття, які утворюють висловлювання, себто суб'єкт і предикат, називають термінами висловлювання.

У сучасній логіці переосягнуті та виправлені недоліки класичної логіки висловлювань. Будь-якому поняттю за його формальними вимогами для того, щоб бути гаданим, цілком вистачає бути зв'язаним з іншими поняттями. Але за змістовними (інтенсіональними, сутнісними) вимогами поняття не в змозі виконувати подання в уяві (репрезентацію) дійсності. Або, теж саме простіше: поняття і його сутнісний зміст здатні функціонувати лишень як одиниці мови, як імена чогось іншого, а саме це поіменоване ними “інше” вони подавати не спроможні. Отже, поняття мають чільність тільки у середовищі мови, у судженні, а виходу до позамовної дійсності вони вже не мають.

Ще простіше теж саме: поняття не віддзеркалюють дійсність, вони лише відбивають зміст інших поняттів. Твердження про те, що сутність є змістом поняття, є чинним лише у межах припущення “буття = мислення”, себто за умови згоди з тим, шо сутність відбиває на собі зміст існування. Ця думка також є доволі пересічною. Непересічним є наступне міркування: щоб гадати дійсність, треба не мислити існуюче, а треба володіти станом справ у світі. Дійсність є досяжною для мислення не у спогдяданні, а у діяльності, наслідки якої завжди привласнюються зукромно чи громадою (родом).

Сучасна логіка ґрунтується на припущенні тотожності між граматикою (мовою) і реальністю (буттям). Арістотель натомість виходив із припущення тотожності між логікою (мисленням) і реальністю (буттям). Про це свідчать його розлугі пояснення щодо «білого дерева»: «Такий [термін], як «біле», є тим, що висловлюється, а такий, як «дерево», - це той, про що дещо висловлюється». Такий зв'язок термінів у судженні є безумовним, бо він ґрунтується на реальному стані справ. Але мова дозволяє «біле» зробити тим, про що висловлюється речення, а «дерево», навпаки, перетворити на висловлюване. У такому випадку «біле» стає прийдешньою (accidentale) властивістю. Таким чином, Арістотель у предметі висловлювання розрізняє два можливих різновиди: а) реальне підґрунтя (oysia) і б) граматичний підмет речення. Це означає, що Арістотель все ж від реального підґрунтя не відокремлює логічну підставу, яка на думку Б. Рассела в Арістотеля збігається з мовою: «В дійсності питання про "сутність" є питанням про те, як вживати слова. (…) Питання це є суто лінгвістичним: слово може мати сутність, але річ – не може».

Підтвердженням того, що Арістотель висновує логіку із мови є наступне його висловлювання: «Будь-яке твердження та заперечення складається або з ім’я і дієслова, або з невизначеного ім’я і невизначеного дієслова (…). Так що перші ствердження і заперечення наступні: «людина є – людина не є…». І далі, «коли ж «є» приєднується як третє, тоді противопоставлення можуть ся висловлювати двійчасто. Я маю на увазі, наприклад, «людина є справедливою»; [тут] «є», кажу я, складає третью частину висловлювання як ім’я чи як дієслово». Отож, тут «є» і «не - є» примикають до «справедливого» і до «несправедливого».

Якщо те, про що висловлюється речення позначити як логічний суб’єкт (S), а висловлюване позначити як логічний предикат (Р), то що означає арістотелівський вираз «Р висловлюється про S»? Та на якій підставі висловлене через Р про S ми згодом приймаємо за дійсність? Якщо висловлене про S вважати дійсним, а не лишень ім’ям для чогось, тоді мова співпадає з дійсністю і цьому співпадінню підкорятиметься мислення. Себто мислення як предмет взагалі за таких умов не відокремлюється, а розчиняється у мові та у дійсності. При цьому не мова висловлюється про дійсність, а сама дійсність вимушує мову висловлювати дійсність.

Але якщо правим є всеж-таки логічний позитивізм, і мислення (логіка) не співпадає з мовою (граматикою), то Р, висловлене про S, неможна віднести до реальності. Точніше, таке відношення Р до дійсності було б наївним припущенням. В Аристотеля підґрунтям для висловлення Р про S є чуттєве сприйняття: що бачу, те й кажу. Одначе свідчення чуттєвості можуть бути тільки джерелом гадки, а не свіди, і Арістотелеві це було чудово відомо. Відтак вираз «Р висловлюється про S» виражає лише чуттєву достовірність гадки (oppinion), яка раціонально ніколи не буде обґрунтованою. Якщо ця гадка є висхідно помилковою, то умовисновок на її підставі буде хибним.