4. Зміст наукового пізнання

а) типологія методів науки:

Знання відбиває сутність, а не явище предмету. Про явище може скластись лише враження або гадка. Емпіричне пізнання - це первинний етап пізнання, на якому здобувається, класифікується і узагальнюється чуттєво дана відомість про досліджувану реальність на рівні її явища. Раціональне пізнання - це коли знання набувається через логічне міркування та логічну обробку чуттєвої відомості на рівні наукового закону (= сутності).

Типологія типів і рівнів наукового дослідження є наступною:

І. За характером знання дослідження поділяється на

- методологічне,

- неметодологічне.

ІІ. За рівнем знання

- теоретичне,

- емпіричне.

ІІІ. За орієнтацією дослідження

- фундаментальне,

- прикладне.

ІV. За предметом дослідження

- спеціалізовані,

- комплексні.

V. За характером дослідницьких цілей і завдань

- пошукові,

- описові,

- аналітичні.

VІ. За динамікою об'єкту дослідження

- одноразові,

- відновлювальні (повторювальні).

VII. Стадії дослідження

- методологічна,

- емпірична,

- теоретична.

1. Загальнонаукові методи емпіричного (= практичного) пізнання:

1.1. Спостереження - цілеспрямоване сплановане і активне вивчення речей за допомогою чуттєвих здібностей людини (відчуття, сприйняття тощо); результат - утворення суб'єктивного наочного образу досліджуваного об'єкту.

1.2. Надання опису - фіксація засобами природної чи штучної мови зовнішніх даних про спостережуваний об'єкт.

1.3. Експеримент - активне цілеспрямоване і контрольоване дослідження, при якому людина втручається у досліджуваний об'єкт і впливає на нього задля виявлення певних якостей, властивостей і зв'язків об'єкту.

1.4. Вимірювання - визначення кількісних значень виявлених якостей та властивостей досліджуваного об'єкту за допомогою спеціальних пристроїв чи приладів. В основі вимірювання закладено порівняння об'єктів за подібними якостями чи властивостями на підставі заздалегідь визначеної одиниці порівняння. Така одиниця уможливлює вираження якостей речей з кількісного боку.

2. Загальнонаукові методи теоретичної посвіди.

2.1. Абстрагування - мисленнєве (= умовне) відволікання від менш суттєвих ознак досліджуваної речі з одночасним виокремленням і формуванням (= узагальненням) істотних ознак речі, необхідних для її існування з т. зр. поставленої мети дослідження. Абстрагування має перевагу над чуттєвими враженнями у тому, що позбавлено наочності.

2.2. Ідеалізація - мисленнєве внесення бажаних змін у досліджуваний об'єкт у відповідності з метою дослідження. Ідеалізація є різновидом абстрагування, але вона припускає чуттєву наочність свого результату. Формою ідеалізації є мисленнєвий експеримент.

2.3. Формалізація - використання спеціальної штучної системи символів (знаків), за допомогою якої можна відволікатись не лише від реального досліджуваного об'єкту, а також й від змісту теоретичних тверджень про нього, сформульованих на повсякденній багатозначній мові і оперувати замість них заздалегідь однозначно визначеними символами (формулами). Результатом формалізації стає логіко-математична модель.

2.4. Аксіоматичний метод - висунення висхідних беззаперечних положень (= аксіом), з яких логічно за певними заздалегідь обумовленими правилами висновуються похідні знання. Сукупність аксіом і похідних від них положень утворює накову теорію.

2.5. Метод гіпотези - метод формування і обґрунтування пояснювальних суджень, що веде до встановлення законів, принципів, теорій.

3. Загальнонаукові методи посвіди.

- це методи, що застосовуються на усіх рівнях посвіди, а саме як на емпіричному, так й на теоретичному.

3.1. Аналіз і синтез.

Аналіз - реальне або мисленнєве розчленування висхідного єдиного об'єкту або знання про нього на складові його частини.

Синтез - реальне чи мисленнєве об'єднання або реконструювання розмежованих частин об'єкту чи окремих знань про нього у єдине складне утворення.

3.2. Індукція й дедукція.

Індукція - це отримання знання шляхом його виведення із множини фактів, які "наводять" на виявлення спільних для них ознак.

Дедукція - це виведення із одного істотного знання різноманітних часткових знань і розповсюдження їх на окремі факти.

3.3. Аналогія й моделювання.

Аналогія - це уподібнення або фіксація подібності ознак і властивостей у різних речей, себто це перенесення відомостей з одного об'єкту на інший.

Моделювання - побудова за аналогією до реального об'єкту штучного об'єкту із заданими властивостями, який за своєю структурою відповідає у суттєвих ознаках реальному об'єкту. Модель є аналогом обраного реального явища, вона штучно відтворює це досліджуване явище у зручному для вивчення вимірі. Окрім аналогового моделювання в науці використовується ще знакове, математичне і мисленньєве моделювання. За характером сторони об'єкту, що підлягає вивченню, моделювання поділяється на структурне та поведінкове (функціональне).