2. Аксіологія - філософська теорія цінностей

Цінність - це все те, що виступає регулятивом людських дій і не залежить від того, що вже існує. Це пов'язано з тим, що цінним узгодно вважати

все важко досяжне та важкодоступне,

все унікальне та неповторне.

Цінність виражає себе не у мисленні, а у переживаннях. Аксіологія - філософія цінностей.

Класична філософія цінностей вважає, що пізнання регулюється цінностями. Будь-яке знання формулюється у вигляді суджень. У судженні ми або стверджуємо щось про світ, або заперечуємо. Ствердження або заперечення є актом погодження або не погодження з тим, що є. Себто у судженні людина намагається відповідати світові, узгоджуватись з порядком останнього. Судження як акт відповідності розуму щодо світу в свою чергу керується відчуттям належності сформульованого у судженні знання щодо реальності.

Належне з точки зору пізнання - це те, що примушує мене (людину) висловлювати істину про світ, себто відповідати поточній ситуації в світі та раніш вже набутому знанню. У своєму пізнанні людина не може будь-що висловлювати про речі, вона намагається висловлювати лише те, що дійсно має місце. Таким чином людське пізнання керується відчуттям належного стану речей у світі; себто тим, який має бути світ. Але належне (цінності) при цьому не висновуються із фактів. Якщо реальні факти утворюють світ сутнього, то задля того, щоб відповідати цим фактам або заперечувати їх, людина керується відчуттям належного, а для фактів – відчуттям необхідного їх стану. Це належне примушує людину висловлювати щось або істинне, або хибне про світ. Отже, належне є сукупністю норм дії щодо світу. Воно є цінністю, яка примушує нас не парувати тільки у фантазіях чи мріях, а завжди відповідати наявному або бажаному стану речей. В останньому випадку людина, не погоджуючись з цим станом речей вимушена змінювати світ, себто займатись діяльністю. В філософії цінностей предметом пізнання стає належне.

Наявні тепер три різновиди теорії цінностей:

1. Абсолютистська теорія: вважає, що все існуюче визначається ціннісним відношенням людини до деякого незаперечного авторитету (= абсолюту), де цінності розуміються як беззаперечні, незмінні ідеали та норми, якими керується людина у своїх взаєминах зі світом; цінності тут є безумовними і визначаються виходячи із сутності світу.

2. Протилежна теорія - ціннісний релятивізм (relatio - відношення): вчить про відносність будь-яких цінностей, про їх залежність від поточних ситуацій та обставин життя; таким чином цінності тут визначаються з умов існування, а не від деякої окремої сутності.

3. Прагматична (pragma - річ) теорія: вважає, що цінним є все, що допомагає вирішувати проблеми і що поліпшує життя та призводить до успіху.

3. Філософське визначення свідомості

Свідомість є необхідною, але не достатньою умовою для знання. Знання є передусім і первинним чином відомостями про щось. За походженням значення слова „свідомість” - це та інстанція, яка постійно супроводжує рухи і перетворення відомостей на шляху до знання. Відомості стають знанням, коли вони усвідомлюються, себто коли ми володіємо їх передумовами, їх взаємовідносинами та способами їх використання.

Свідомість - це

 здатність високо зорганізованої матерії відбивати та виражати в ідеальному вигляді значення світу для людини.

 змістовно пуста інстанція, яка супроводжує та поєднує наші знання.

 не річ, а функція залежності організму від навколишнього середовища, через яку організм відповідає зовнішнім і внутрішнім подразненням.

Змістом свідомості є не щось притаманне їй самій, а тільки все те, що постає зовнішнім для неї. Свідомість визначається як відношення до того, чим вона не є. Бути у відношенні є сутністю свідомості. Результатом такого відношення є зміст свідомості, який водночас є ідеальним зрізом світу. Разом з тим, самій свідомості притаманна певна структура, за допомогою якої упорядковуються запозичені зовнішні змісти. За допомогою цієї структури (= логіки) свідомість може працювати з цими зовнішніми змістами як зі своїми власними. Цей процес називається упредметненням.