3. Мораль як спосіб визначення людських взаємин

Поняття мораль бере свій початок від лат. mos (= норов). Останнє етимологічно пов’язано з гр. ethos. Етику можна звести до вчення про моральний вчинок. Але поняття морального вчинку є багатозначним. І оскільки “мораль”, як поняття, відбиває звичаї і буденні норови, то етика перетворюється на ідеологію певного укладу життя, на заангажоване вчення. Саме тому треба говорити про нейтральне (універсальне) формальне вчення про моральний вчинок. У цьому аспекті ще кажуть про “моральнісну логіку”, про “всезагальну етику”. Але й остання має розумітись подвійним чином: або як філософське вчення про вчинок, або як істинне вчення про вчинок, себто як вчення про багатоманіття моралей, або ж як виправдання якоїсь одної етичної теорії.

Отже, етика має справу з такими звичаями, які визначають зміст людської поведінки і тому вона стає теорією моральнісного (“загальноприйнятого”, “звичайного для всіх”) вчинку, який засвідчує про себе реально лише в моралі, в діях конкретної особи. Ми вважаємо, що мораль є цариною індивідуального вільного вибору людини. Мораль фіксує особливості особистісного вчинку. Вона - суб’єктивна. Тоді як моральність (рос. нравственность) є цариною загальних звичаїв, норм і правил поведінки. Вона фіксує те, як прийнято вчиняти в певній культурі. Вона дає суспільну санкцію на індивідуальні дії і в цьому плані вона - об’єктивна. Мораль, як якість конкретного вчинку людини - це такий “факт”, який єдино тільки і може бути основою наукового спостереження. Крім регуляції наших вчинків, мораль виконує також функцію узгодження їх з суспільно прийнятними нормами дії.

Дана точка зору на взаємовідношення моралі й моральності сягає традиції філософії Канта-Гегеля. Проте, має місце і протилежний погляд, коли мораль вважається формою суспільного примусу, а моральність є самодіяльністю людини. В радянській етиці мораль і моральність переважно не розрізняються взагалі. Існує і третя точка зору, за якою мораль є формою свідомості, а моральність - практичних вчинків. Тут зовсім інший принцип для їх розрізнення, а саме - то є відмінність між ідеальним і реальним.

4. Свобода й діяльність.

Вчинок є головним поняттям практичного розуму, бо через вчинок реалізується сенс людського існування. Поняття вчинку можна визначити як спосіб встановлення відповідності між існуючим (сутнім) і тим, що з намірів людини повинно відбутись (належним). За рахунок цього людина зуцілює розрізнені частини навколишнього середовища, отже, утворює світ. На відміну від усіх інших способів регуляції людської поведінки, моральна регуляція є виключно внутрішньою вимогою, яка спирається на відчуття належного. Вчинок слід відрізняти від моральної дії.

Моральна дія – це поведінковий акт, що має позитивну або негативну значимість і цінність. Така дія проявляється у певних фізичних діяннях, але виражається вона за таким глуздом, який людина до них закладає. Цей глузд - ідеальний зміст дії (моральні вимоги, наміри тощо), - визначається моральним вчинком. Підгрунттям значимості моральної дії є її культурне прийняття й суспільна оцінка. Без вчинку моральна дія перестає бути моральною. Поняття дії вужче, аніж поняття вчинку. Суто фізіологічна, неусвідомлювана та примусова дія не вважається моральною, оскільки людина в цьому разі не несе за неї відповідальність. Така дія не спричиняється внутрішніми чинниками людини.