5.5. Оподаткування за спрощеною системою. Плата за використання природних ресурсів.

Податковим кодексом встановлені правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку, звітності та справляння єдиного податку. Спрощена система оподаткування встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку. Суб’єкти господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності поділяються на шість груп платників податку.

• Фізичні особи, які здійснюють виключно роздрібний продаж товарів, не використовують працю найманих осіб і обсяг доходу за рік не перевищує 150000 гривень;

• Фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність з надання послуг, виробництво та продаж товарів, ведення ресторанного господарства, не використовують найману працю, або кількість осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах не перевищує 10 осіб і обсяг доходу за рік не перевищує 1 000 000 гривень. Ці умови не поширюються на підприємців, які надають посередницькі послуги.

• Фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах з ними не більше 20 осіб, а обсяг доходу не перевищує 3 000 000 гривень;

• Суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форм, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень;

• Фізичні особи – підприємці, які впродовж календарного року не використовують працю найманих осіб, або кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах з ними є не обмежена, а обсяг доходу не перевищує 20 000 000 гривень

• Юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20 000 000 гривень.

Спрощена система оподаткування полягає в тому, що суб’єкти господарської діяльності оподатковуються за єдиним податком та вибраною ними системою обліку і звітності, передбаченою Податковим кодексом України. Водночас, Кодексом передбачені види господарської діяльності за якими підприємці не можуть бути платниками єдиного податку (проведення азартних ігор, облік іноземної валюти, виробництво і реалізація дорогоцінного каміння, металів, корисних копалин, фінансове посередництво, виготовлення виробів та надання послуг за індивідуальним замовленням та інші).

Дохід від реалізації товарів, робіт, послуг вважається сума коштів, які поступили на поточний рахунок або в касу суб’єкта господарської діяльності. За спрощеною системою оподаткування існують деякі особливості нарахування і сплати єдиного податку для юридичних та фізичних осіб.

Органи місцевого самоврядування встановлюють фіксовані ставки єдиного податку для суб’єктів господарської діяльності з розрахунку на календарний місяць у розрізі 1-ї та 2-ї груп платників єдиного податку у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Ставки єдиного податку встановлюються у подвійному розмірі до суми перевищення обсягу доходу та доходу отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

За спрощеною системою оподаткування суб’єкти господарської діяльності не мають права застосовувати інший метод розрахунку як готівковий та безготівковий.

Фіксований сільськогосподарський податок сплачують сільськогосподарські товаровиробники, де об’єктом оподаткування є:

• площа сільськогосподарських угідь, переданих йому у власність чи в користування, в тому числі на умовах оренди;

• землі водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках, водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки:

• для ріллі, сіножатей, пасовищ – 0,15 %;

• для багаторічних насаджень – 0,09 %;

• для земель водного фонду – 0,45 % грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та АРК.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку сплачують податок лише у грошовій формі. Сплата податку проводиться щомісячно у розмірі третини суми податку визначеної на кожний квартал від річної суми податку у таких розмірах:

• у І кварталі – 10 %;

• у II кварталі – 10 %;

• у III кварталі – 50 %;

• у IV кварталі – 30 %.

Для платників податку, які проводять діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектару сільськогосподарських угідь встановлюється теж у відсотках до їх грошової оцінки у понижених розмірах (0,09 %; 0,03 %).

Платники податку перераховують в установлений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

Платники податку перераховують у зазначений строк суми фіксованого сільськогосподарського податку до органів Державної казначейської служби України за місцем розташування земельної ділянки. На наступний день, після поступлення платежів відділення державного казначейства перераховують ці суми до:

• місцевого бюджету – 30 %;

• до пенсійного фонду – 70 %

Плата за використання природних ресурсів та інші платежі.

Природні ресурси є власністю держави. Відтворення і ефективне їх використання забезпечує через певні інституції держава і несе відповідні видатки. Для покриття цих видатків держава бере плату за використання природних ресурсів, яка має обов’язковий характер. До платежів за використання природних ресурсів відноситься:

• збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

• збір за спеціальне використання води;

• плати за користування надрами;

• рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

• плата за землю;

• збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів справляється за допомогою плати за деревину лісових порід що відпускаються на пні, живицю, другорядні лісові матеріали (пень, луб, кора, деревна зелень), побічні лісові користування (випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, тощо).

Плата справляється за встановленими таксами у вигляді орендної плати чи доходу одержаного від продажу лісових ресурсів на конкурсних умовах. Із платежів за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду 50 % зараховується до Державного бюджету і 50 % до міських бюджетів міст Києва та Севастополя. Ці кошти використовуються для відтворення лісового фонду, поліпшення його якісного складу, забезпечення правильної експлуатації лісів.

Плату за спеціальне використання водних ресурсів вносять усі суб’єкти підприємницької діяльності – водокористувачі незалежно від форми власності в тому числі підприємства гідроенергетики і водного транспорту.

Розмір платежів за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється за фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з врахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання встановлюється відповідно до тимчасових нормативів плати. У межах встановлених лімітів на спеціальне використання водних ресурсів збір відноситься на витрати виробництва, а за понадлімітне використання справляється у п’ятикратному розмірі і відноситься за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні водокористувача. На користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту ліміти не встановлюються і збір відноситься на витрати виробництва.

Платежі сплачуються платниками щоквартально. Плата за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення перераховується у розмірі 50 % до державного бюджету України і 50 % – до бюджетів місцевих громад. Плата за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення – до місцевих бюджетів відповідних територіальних громад.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин запроваджена на підставі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Кодексу України про надра. Платниками плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють видобуток корисних копалин.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин справляється за фактично погашені в надрах обсяги балансових та позабалансових запасів (обсяги видобутих) корисних копалин. Розмір плати обчислюють платники самостійно, виходячи з обсягу погашених балансів запасів (для нафти, конденсату, газу, торфу, гідромінеральних ресурсів та фактичні втрати у надрах під час видобування), ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини, нормативу плати та корегую чого коефіцієнта.

Для кожного виду корисних копалин встановлюються нормативи плати як базові з подальшою їх диференціацією залежно від геологічних особливостей та умов експлуатації родовищ. Базові нормативи плати за видобування корисних копалин встановлюються у фіксованому та процентному виразі.

При видобуванні корисних копалин загальнодержавного значення плата за спеціальне використання надр у розмірі 50 % перераховується до Державного бюджету і 50 % до бюджету місцевих органів самоврядування.

При видобуванні корисних копалин місцевого значення плата перераховується до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Сума платежу відноситься на витрати виробництва.

Платники щоквартально складають розрахунки за встановленими формами та подають їх державним податковим органам за місцезнаходженням родовища корисних копалин. Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати платежу за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин здійснюється державними податковими інспекціями за місцем розташуванняродовища корисних копалин.

Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності і платежі справляються до Державного бюджету.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається за оцінкою земель. Платою за землю повинна забезпечуватися раціональне використання та охорона земель, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення земельного кадастру. Проте, діюча система сплати податку на землю не забезпечує співвідношення між отриманими доходами і величиною податку, що залишає бюджет без додаткових надходжень з іншого боку, за спаду виробництва цей вид податку може спричинити банкрутство платників податку.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та користувачів.

Платниками є власники землі та землекористувачі, в тому числі і орендарі. Плата за землю встановлюється у двох формах: земельний податок, орендна плата. Ставки плати за землю встановлюються на землі сільськогосподарського призначення і не сільськогосподарського. На землі сільськогосподарського призначення ставки плати встановлюються у відсотках від грошової оцінки одного гектара у таких розмірах:

• для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1;

• для багаторічних насаджень – 0,03.

Ставки плати за землю несільськогосподарського призначення диференціюються для земель промисловості, транспорту, за межами населенних пунктів.

Плата за земельні ділянки в межах населених місцевостей здійснюється за ставками встановленими у відсотках від грошової оцінки. Якщо грошову оцінку земельних ділянок не визначено, використовуються середні ставки, розміри яких диференціюються залежно від чисельності населення. Середні ставки встановлюються Верховною Радою України. Відповідно до функціонального використання та місця розташування земельної ділянки середні ставки податку диференціюються сільськими, селищними, міськими радами, але вони не повинні бути вищими ніж у два рази від середніх ставок. У поселеннях, віднесених до курортних, встановлюються підвищуючи коефіцієнти до середніх ставок. У розмірі 3 % суми земельного податку справляється податок за земельні ділянки зайняті: житловим фондом, автостоянками, гаражами, дачами громадян, сільськогосподарським виробництвом, водним та лісовим господарством.

Ставки земельного податку встановлюються на земельні ділянки розташовані за межами поселень:

• для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення – з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області;

• для залізничного транспорту, Збройних Сил України – у розмірі 0,02 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Земельні відносини щодо не справляння плати, звільнення від земельного податку, надання пільг регулюються Податковим кодексом України.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на території яких розташовані земельні ділянки.

Кошти від плати за землю використовуються на:

• фінансування заходів охорони земель, підвищення родючості грунтів;

• ведення державного земельного кадастру землеустрою, моніторингу земель, створення земельного інноваційного фонду;

• відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних із господарюванням на землях гіршої якості;

• стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості земель, підвищення родючості грунтів і продуктивності земель, лісів;

• надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації витрат доходів власників землі й землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, що сталася не з їх вини;

• проведення земельної реформи.

За нецільове використання коштів від земельного податку у відповідний бюджет фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100 % використаних сум, що надходять до Державного бюджету України.