Формування бюджету м. Станіслава в 1926 р.14

Джерела доходів	злотих	%
Доходи з комунального майна	234345	13,2
Повернення витрат	102318	5,8
Податкові надходження	1270743	71,6
у тому числі: 1. Місцеві податки і збори	1187866	66,9
1.1. Місцеві податки, з них:	963055	54,2
надбавки до державних податків	533094	30,0
податки самостійні	429961	24,2
1.2. Місцеві збори, з них:	224811	12,7
адміністративні збори	37333	2,1
збори за користування місцевими улаштуваннями й установами	187478	10,6
2. Відрахування від державних податків	82877	4,7
Інші надходження	166748	9,4
Усього доходів	1774154	100,0

Частка місцевих податків і зборів у бюджеті міста Станіслава становила 66,9 % або 75,8 % у податкових надходженнях, де за їх рахунок було сформовано 2/3 доходної частини. Це засвідчує економічну незалежність міста від вищої влади при формуванні доходів бюджету.

Б азою оподаткування на місцевому рівні були: земля, будинки, приміщення, промислові свідоцтва, промисловий і торговий обороти. Це дозволяло реально впливати на економічний і соціальний розвиток громади, забезпечуючи регулюючу і стимулюючу функції місцевого оподаткування. У сучасних умовах органи самоврядування не наділені вагомими важелями впливу на місцеві соціально-економічні процеси – розвитку нових виробництв, стимулювання підприємницької діяльності, інвестиційної й інноваційної діяльності, використання природних ресурсів, охорону довкілля.

М

Місцеві податки та збори Класифікація державного боргу

ісцеві податки та збори виведені за межі розрахунку обсягу трансфертів, що стимулює органи самоврядування сприяти збільшенню цих надходжень до відповідних бюджетів. До місцевих податків та зборів відносяться – податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок; збір за місця для паркування транспортних засобів; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; туристичний збір.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є стабільним джерелом наповнення місцевих бюджетів, сприяє детінізації майнових відносин, зменшенню зростання цін на житло.

Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки виступають фізичні особи, які власники об’єктів житлової нерухомості; юридичні особи, зареєстровані у встановленому порядку; нерезиденти: фізичні особи, що проживають за межами нашої країни; юридичні особи за місцем знаходження за межами нашої держави. Платниками цього податку є теж власники об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій особо спільній сумісній власності кількох осіб. Об’єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначені житлова нерухомість-будівлі віднесені до житлового фонду, дачні та садові будинки. Водночас, Податковим кодексом України визначені об’єкти, що не оподатковуються; житлові будинки, що перебувають у власності держави або територіальних громад; житлові будинки, які розташовані в зонах відчужень; будівлі дитячих будинків сімейного типу призначених для виховання дітей; житлові будинки, що належать родинам, що виховують 3-х і більше дітей, гуртожитки.

Базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для фізичних осіб, в тому числі фізичних осіб – підприємців базою оподаткування обчислює контролюючий орган, юридичні особи – самостійно на підставі документів, які підтверджують право власності.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки виконує фіскальну функцію, з іншого боку його існування в системі місцевого самоврядування соціальною передумовою є впровадження диференційованих розмірів податкових ставок, прив’язаних до мінімальної зарплати. Ставки податку встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1 кв.м. житлової площі.

Наприклад, для квартир, житлова площа до 240 кв. м., житлових будинків до 500 кв.м. ставка податку становить 1% розміру мінімальної зарплати.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів місцевих бюджетів. Цей податок забезпечує постійне джерело дохідної частини місцевих бюджетів, усуває можливість ухилятися від сплати податку, можуть фінансуватися за рахунок надходжень низка суспільних благ і послуг, що надаються мешканцям певних територій, дотримується рівень платоспроможності з обмеженням навантаження на платників з низьким рівнем доходів. Сплата податку фізичними особами здійснюється за календарний рік (1 січня по 31 грудня) впродовж 60 днів з дня вручення податкового повідомлення, а юридичні – щоквартально. Такий режим сплати податку забезпечує своєчасне надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, враховуючи зменшення витрат на адміністрування.

Місцеві збори. Платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи, їх філії, фізичні особи-підприємці, що здійснюють паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування, виділених сільською, селищною або міською радами. Об’єктом оподаткування є спеціально відведена для паркування транспортних засобів земельна ділянка, а базою оподаткування – площа земельної ділянки. Ставка збору встановлюється у гривнях за 1 кв.м. площі земельної ділянки у розмірі від 0,03 до 0,15% мінімальної заробітної плати. Втім, ставка збору враховує місце знаходження спеціально відведеного місця для паркування транспортних засобів, площу відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів і таке інше.

Ставка збору і порядок сплати до бюджету встановлюється сільською, селищною, міською радами. Сплата збору проводиться щоквартально. Плата за паркування автомобілів є важливим джерелом наповнення місцевих бюджетів. Збільшення кількості транспортних засобів потребувало розширення мережі платних земельних ділянок, поліпшення механізму справляння збору, що сприятиме зростанню темпів надходження збору за паркування транспортних засобів. Слід зазначити, що паркування транспортних засобів може здійснюватися на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги, які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету. Особливостями встановлення збору за паркування автотранспорту є те, що за наявності об’єктів оподаткування даний збір не є обов’язковим, оскільки його ставки, порядок сплати визначають сільські, селищні та міські ради. У такий спосіб органи самоврядування проводять власну фіскальну політику на місцевому рівні.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності сплачують юридичні особи та фізичні особи-підприємці, їх відокремлені підрозділи, які отримали торгові патенти і проводять підприємницьку діяльність за напрямами: торговельна діяльність з продажу товарів, з надання платних послуг за переліком встановленим Кабінетом Міністрів України, торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти, діяльність у сфері розваг (крім державних лотерей).

Податковим кодексом України встановлений перелік платників збору з провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг з придбанням пільгових торгових патентів.

Ставки і строки сплати збору встановлюються за напрямами підприємницької діяльності місцевими органами самоврядування з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної зарплати. Для провадження підприємницької діяльності суб’єкт господарювання, за місцем сплати збору придбаває торговий патент. Підставою для придбання торгового патенту є заявка подана до органу державної податкової служби. Пільговий торговий патент передбачає право провадження торговельної діяльності, під час придбання якого вноситься збір за провадження деяких видів торговельної діяльності за весь строк його дії – 60 календарних місяців, короткотермінового торгового патенту від 1 до 15 календарних днів.

Короткотерміновий торговий патент може придбати громадянин, який не має постійного місця проживання, але вирішив здійснювати продаж продукції чи товарів. Для цього він повинен звернутися до державної податкової служби за місцем проживання або за місцем продажу товарів для отримання одноразового патенту на торгівлю. Патент надає право здійснювати продаж товарів у терміни, зазначені в квоту.

Туристичний збір є аналогом курортного збору і справляється адміністрацією готелю з громадян, які прибувають у курортну місцевість. Платниками збору є громадяни України, іноземці а також особи без громадянства, які перебувають на території сіл, селищ, міст, де діє рішення цих рад й отримують відповідні послуги з тимчасового проживання із зобов’язаннями залишити місце перебування в чітко визначений строк. Натомість звільняються від його сплати: особи, які постійно проживають у селі, селищі або місті, радами яких встановлено даний збір; особи, які прибули у відрядження, інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів, особи, які прибули за путівками і курсівками в санаторії та пансіонати (ст.268.2. Податкового кодексу України). Податковим кодексом України визначена ставка туристичного збору в розмірах від 0,5 до 1% до бази його справляння – вартості усього періоду проживання в готелях, кемпінгах, мотелях, гуртожитках для приїжджих, санаторно-курортних закладах, будинках і квартирах, що належать особам на праві власності або на праві користування за договором найму без ПДВ. Такий порядок визначення бази справляння туристичного збору сприяє зменшенню податкових зобов’язань для його платників.

За рішенням сільської, селищної та міської ради накладається обов’язок з обчислення і нарахування до відповідного бюджету туристичного збору на податкового агента. Ним можуть бути: адміністрації готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих санаторно-курортних закладів; квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки і квартири; юридичні особи і фізичні особи-підприємці, які уповноважуються місцевими органами. Даний збір теж не є обов’язковим за умови наявності об’єктів оподаткування.

Отже, місцеві податки і збори не повною мірою виконують фіскальну функцію оподаткування на місцевому рівні; не забезпечують належний рівень взаємозв’язку розміру доходів від місцевого оподаткування з розвитком господарської ініціативи, відповідальності і зацікавленості місцевих органів самоврядування.

Вдосконалення системи оподаткування на місцевому рівні певною мірою забезпечує Податковий кодекс України передусім наділяючи місцеві органи самоврядування значними об’єктами оподаткування, що сприятиме виконанню місцевими податками основних їх функцій – фіскальної, регулюючої і стимулюючої.

РОЗДІЛ VI. МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ

6.1 Система місцевих бюджетів їх роль у фінансовому забезпеченні органів самоврядування.

6.2 Доходи місцевих бюджетів.

6.3 Економічна природа видатків місцевих бюджетів.

6.4 Планування видатків місцевих бюджетів.

6.1. Система місцевих бюджетів та їх роль у фінансовому забезпеченні органів самоврядування.

Н

Особливості формування місцевих бюджетів

Місцеві податки

та збори

Класифікація державного боргу

езалежність і самостійність місцевого самоврядування у виконанні делегованих і закріплених за ними функцій, у межах своїх компетенцій, забезпечується за рахунок власних і закріплених доходів.

Бюджет місцевих органів самоврядування є фінансовою базою територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ та міст. Місцеві бюджети забезпечують грошовими коштами виконання закріплених за ними повноважень органами влади і управління на відповідній території. До даних повноважень належать: управління майном, що є у комунальній власності, затвердження програм соціально – економічного розвитку та контроль за їх виконанням, затвердження бюджетів відповідних адміністративних територій і здійснення контролю за їх виконанням, встановлення норм відрахувань місцевих податків і зборів. До компетенції місцевих органів самоврядування входить: початкова і середня освіта, охорона здоров’я, дороги місцевого значення, ветеринарна допомога, благоустрій, догляд за бідними та сиротами, житлово-комунальне господарство, житлове будівництво, водозабезпечення, теплове господарство, міські електричні мережі, економічна інфраструктура, працевлаштування, перепідготовка кадрів, ритуальні послуги, збирання або утилізація сміття, екологічні проблеми, організація землекористування.

За Бюджетним кодексом для місцевих органів самоврядування визначені джерела формування і напрямки використання фінансових ресурсів, а також фінансові права. Самостійно органи місцевого самоврядування мають право:

• визначати напрями використання бюджетних коштів;

• можуть збільшувати норми витрат в межах наявних коштів на утримання житлово-комунального господарства, закладів охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення;

• визначати у своїх бюджетах обсяг фінансування заходів соціально-культурного розвитку певної територіальної громади.

Бюджетна система України побудована за ознакою самостійності усіх бюджетів. Місцеві бюджети певного рівня не можуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня. На рис. 9 наведена структура місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України, яку формують: бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (в тому числі районів у містах)).

Рис. 9. Структура місцевих бюджетів.

Складна структура місцевих бюджетів визначається бюджетним устроєм який, у свою чергу залежить від державного устрою України та враховує її адміністративно-територіальний поділ.

У відповідності до закону про Державний бюджет України на відповідний рік місцеві бюджети можуть складатися із загального та спеціального фондів. До складу доходів загального фонду відповідного місцевого бюджету включаються всі доходи крім тих, що враховуються до спеціального фонду; до видатків загального фонду включаються, крім видатків, що покриваються за рахунок надходжень до загального фонду, резервний фонд.

Д

Надходження бюджету розвитку

Особливості формування місцевих бюджетів

Місцеві податки

та збори

Класифікація державного боргу

о складу спеціального фонду місцевих бюджетів входить бюджет розвитку, який формується за рахунок:

• єдиний податок, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

• дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майно Автономної Республіки Крим, комунальна власність;

• плата за надання місцевих гарантій;

• кошти від відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває в комунальній власності, кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них;

• 90 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної і комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації), при цьому від продажу земельних ділянок, які знаходяться на території Автономної Республіки Крим:

35 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим,

55 відсотків - до сільських, селищних, міських бюджетів Автономної Республіки Крим;

• субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних програм (проектів);

• кошти від повернення кредитів, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

• місцеві запозичення визначені Бюджетним кодексом;

• кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради.

Доходи спеціального фонду місцевого самоврядування формуються за рахунок бюджету розвитку (ст.71 Бюджетного кодексу), екологічного податку: 25% з міських, сільських та селищних бюджетів, 10% з обласних бюджетів; збору за першу реєстрацію транспортного засобу – 30% з обласного бюджету; збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами автозаправними станціями, заправними пунктами – передача з обласного бюджету. Відповідно доходи спеціального фонду обласного бюджету зменшаться за рахунок цих платежів.

За законом «Про місцеве самоврядування» (1997 р.) вводиться поняття «поточний бюджет» і «бюджет розвитку». Відповідно доходи поточного бюджету формуються і використовуються для покриття поточних витрат. Доходи бюджету розвитку місцевих бюджетів використовуються для втілення програм соціально-економічного розвитку. Першочерговим завданням виходу економіки України з кризи є збільшення обсягу капітальних вкладень в реалізацію інвестиційних проектів. Отже, склад доходної частини бюджету розвитку утворюється за рахунок податкових надходжень, залучених від розміщення місцевих позик, інвестиційних субвенцій та частини коштів переданих з державного бюджету.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів. В основу формування і використання бюджетів розвитку закладено інвестиційний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Слід зазначити, що його обсяги є незначними (приблизно 10%) у сукупних доходах бюджетів в обласних центрах, а в багатьох невеликих містах, селах, селищах вони дорівнюють 0. Така ситуація зумовлена тим, що найбільшу частку у доходах бюджету розвитку становлять кошти, передані із загального фонду місцевих бюджетів на підставі рішення відповідних рад. Не всі територіальні громади мають можливість передавати частину доходів загального фонду до бюджету розвитку.

Кошти бюджету розвитку місцевих бюджетів використовуються на здійснення:

• погашення місцевого боргу;

• капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим бюджетам ;

• внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб’єкта господарювання;

• проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу, за рахунок внесеного авансу покупцем;

• підготовка земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них державної (до розмежування земель державної та комунальної власності) чи комунальної власності для продажу на земельних торгах та проведення таких торгів;

• платежі, пов’язані з виконанням гарантійних зобов’язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста.

З а Бюджетним кодексом платежі із спеціального фонду можуть здійснюватися лише в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на певне спрямування.