Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Різун ТМК.rtf
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
63 Мб
Скачать
☆

2.1.1. Визначення маси.

Поняття маси потребує визначення насамперед в контексті аналізу таких явищ, як засоби масової комунікації, засоби масової інформації, мас-медіа, масова культура тощо.

Щодо значення слова “масовий”, то безперечно воно має в широкому вжит­ку значення “численний”, проте таке зна­­­чення не є термінологічним і не відбиває усієї суті по­нят­тя, що позначене цим словом.

Першими значеннями слова “масовий” є:

“...такий, у якому бе­руть участь широкі маси, велика кількість людей”, “при­­зна­че­ний для широких мас, загальнодоступний” (Слов­ник української мови. Т. IV.— К.: Наукова думка, 1973.— С. 641).

Визначення “широких мас” (“великої кількості людей”), або просто — мас, на рівні словникових дефініцій не дає пов­­ного уявлення про об’єкт. Тлумачний словник, для при­кла­ду, пропонує як переносне значення таке тлумачення: ма­си — це

“велика сукупність людей; широкі кола трудящих, насе­лен­ня” (Там само.— С. 636).

Лише в спеціальній довідковій літературі можна натрапити на більш-менш ретельне визначення мас як соціального суб’­єкта. Так, у психо­логіч­но­му словнику за редакцією Артура Ве­бера маса розглядається у вигляді

“будь-якої великої кіль­­кості людей, різної за своєю структу­рою і такої, яка не ста­но­вить соціальної організації. Цікавий аспект цього терміна — імплікація, що, хоч маса і не має чіткої струк­ту­ри, люди, які вхо­дять в неї, мають тенденцію вести се­бе від­носно од­нако­вим чином (виділення наше.— В. Р.) (Боль­шой толковый психологический словарь. Т. 1 (А—О).— М.: ООО «Издательство АСТ»; «Издательство «Вече», 2001.— 592 с.)”.

У ви­значенні масової свідомості, поданому у “Философском сло­варе”, ма­си розглядаються як соціальний суб’єкт, що вклю­­чає такі суб’­єк­ти, як класи, соціальні групи. При цьому не поясню­єть­ся різниця між цими суб’єктами або автори слов­­ника її і не ба­чать (Философский словарь / Под ред. И. Т. Фро­лова.— М.: Изд-во по­лит. л-ры, 1981.— С. 205).

Аналіз словникових статей свідчить про те, що слово “ма­са” (“маси”) вжи­вається як дане, на рівні прийнятого, звич­но­го, са­мого по собі зрозу­міло­го факту, без належного пояс­нен­ня і тлумачення (посилання на маси (масу) знаходимо най­часті­ше в словникових статтях про масову свідо­мість, масо­ву поведінку, суспільство тощо).

З самого початку розмови про масу (маси) розмежуємо ці дві словофор­ми. Маса — то загальне збірне поняття, що вка­­­зує на явище безвідносно до його виду, способу існу­­­ван­ня. Маси — термінологічна множина, що вказує на факт іс­ну­­вання явища у вигляді різних видових форм та способів. По­рів­няй­те: вода — вóди, цукор — цукрú, пісок — піски, гли­на — глини, жир — жи­ри. Збірні й речовинні іменники у мно­жині вживаються як наукові термі­ни для по­зна­чення від­по­­відного об’єкта вивчення у всіх його проя­вах.

На жаль, у науковій літературі не приділяється на­лежної уваги науковій роз­робці понят­тя маси. Майже за сто­літню історію існування української науки про журналі­сти­ку, масову комунікацію не бу­ло проведено жодного серйозного повного дослідження, при­­­свя­че­ного питан­ню мас як єдиному ад­ре­сатові, зокрема, жур­на­лі­сти­ки. В той же час маси, хоч і спорадично, але вив­чаються соціо­ло­га­ми, соціальними психологами, політологами. Вони є пред­метом практичного зацікавлення політтехнологів. Прав­да, се­ред учених інших наук теж є нарікання на відсутність на­леж­­но­го інтересу до мас, що якось непомітно масова пси­хологія зник­ла з навчальних програм та універ­си­тетських кур­сів, пси­хо­логія мас почала згадуватися тільки між іншим, як “масо­по­дібне явище” у вигляді насамперед натовпу. Від­сут­­ність на­леж­ної ува­ги до масової психології призвела до того, що цей предмет вивчення по­чав розглядатися у нега­тив­ному світлі й на периферії наукових знань як щось неваж­ли­ве і необов’­яз­ко­ве. Причиною всього цього, на думку ро­сій­сь­ко­го політо­ло­га, автора єдиної на теренах колишнього СРСР узагальню­валь­ної з питання маси книги “Психология масс” Дмитра Ва­ди­мовича Ольшан­сь­кого, є те, що минуле ХХ століття було за­над­то раціоналістичним. “Най­більших успіхів у ньому досяг­ли західні країни і народи, які психологічно ви­різ­няються під­вищеною раціональністю мислення. Через це створи­ло­ся вра­жен­ня, що епоха явищ ірраціональних, емоційних і не індивідуальних, а ма­сових, просто зникла далеко в ми­­ну­ле. Масовою поведінкою ке­ру­вати нав­чи­ли­ся, сфор­му­ва­лася “масова культура”, а са­мі маси були роздріб­не­ні на окремі групи й, далі, на окре­мих індиві­­дів (виді­лен­ня наше.— В. Р.). Зро­би­в­ши культовими права вільного ін­ди­віда, на Заході вирішили, що назав­жди позбу­ли­ся ма­со­вої людини, що просто перехворіли психологією мас. Од­нак для них, а ще більше для нас все вийшло не так про­сто” (Ольшан­ский Д. В. Психология масс. СПб, 2001. С. 7).

У цій цитаті, окрім всього, забігаючи трохи наперед, звер­та­є­мо увагу на ви­ділення, зроблене напівжирним курсивом, що характеризує масу як яви­ще ірраціональне, емоційне, що мо­же існувати і в роздрібненій формі при наявності вже сфор­мованої масової культури і при можливості ке­ру­­вати ма­со­вою поведінкою (тобто маса може проявити се­бе як ціліс­ність, коли нею керувати, навіть якщо вона існує і в роз­дріб­не­ній формі).

Отже, однією з причин того, що ми забули про маси, є наш раціоналізм, який веде до індивідуалізму в суспільстві і, певно, его­їз­му.

Інша причина, особливо для нас, пострадянських людей, по­­ля­гає й в ін­шо­му — в тому негативізмі, з яким ми вбирали поняття “масового” у свою соціалістичну свідомість, свідо­мість будівників комунізму: все масове — куль­тура, поведін­ка, настрої, свідомість, психологія, суспільство і навіть ко­му­­ні­ка­ція (хоч для неї, як і для свідомості, робився певний ре­ве­ранс убік по­зи­тиву через неможливість заперечити все-таки все масове) — розглядалося як буржуазні, капіталістичні речі, що вели до деградації особистості, до за­дур­манювання про­сто­го люду правлячою елітою, до зведення його психоло­гії до психології бидла. В той же час офіційною радянською пропагандою усьо­му масовому, зокрема масовій культурі, протиставлялася справді демо­кра­тична ку­ль­­ту­ра, спрямована “на духовно-моральне освоєння світу, гу­ма­ністичний розвиток культурно-історичного процесу, твор­че розгортання духовного багатства людини і мо­раль­не удосконалення особистості”. Ні, ця цитата не з су­час­них демократично налаштованих авторів і не з обґрунту­ван­ня теми для отримання американського гранту, це цитата з “Философ­ско­го словаря” останніх років брежнєвської епо­хи (Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова.— М.: Изд-во по­лит. л-ры, 1981.— С. 204). У тім-то й річ, що незалежно від того, якими красивими словами ми б не характеризували про­цес впливу на людей, су­спільство — чи як пропаганда, чи як мані­пу­ля­ція, чи як на­дан­ня можливості, права вибору людині обирати на свій роз­суд пропоновані їй шляхи, способи,— коли мова йде про ма­со­ве контактування з людьми, ми матимемо один і той самий результат — сформовану масу, ма­со­ву поведінку, масову сві­до­мість, масову культуру і т. д. І якщо ми маємо спра­ву з ма­­со­вою комунікацією, то результатом масового спілку­вання мо­­жуть бути тільки масоподібні речі. Від масової ко­мунікації не може на­родитися немасова культура і не­ма­сова свідо­мість, інакше масова ко­му­нікація тоді не бу­­де масовою. Для припинення масовізації, чи маси­фі­ка­ції на­роду (віддаємо перевагу цьому термінові; мова про цей про­цес іти­ме да­лі), вихід один: заборонити технології, ме­то­ди, спо­соби, засоби, які за сво­єю суттю покликані здійсню­ва­ти у різних формах і з різною силою процес ма­си­фікації лю­дей. Це означає заборонити існування ЗМК! А ця річ реально вже неможлива. У тому ж “Философском словаре” в статті “ма­­со­ва комуні­ка­ція” читаємо, що основним завданням ЗМК у соціалістичному суспільстві є “сприяння всебічному й пов­но­му розвитку особистості, формування її ак­тив­ної життєвої по­зи­ції, поширення наукового світогляду”. Ну чим не демо­кра­­тич­на ідея вільного вибору, коли людині сприяють, на­да­ють можливість роз­виватися так, як вона хоче? І що ми маємо в результаті соціалістичного підходу до масової кому­ні­кації? Той самий “буржуазний” результат: масову свідо­мість, ма­со­­­ву поведінку, масові цінності,— лише почасти різ­но­го змі­сто­­во­го напов­нен­ня з різними ідолами поклоніння.

Отже, незважаючи навіть на той факт, що висловлювання на кшталт “ре­во­лю­ційні маси”, “народні маси”, “виховання мас” і т. п. були популярними у мові класиків і послідовників мар­к­сизму-ленінізму, саме вживання поняття “ма­си” залиша­ло­ся невизначеним і непопулярним у вітчизняній науці як тер­­мін через його обтяженість конотацією “буржуазності”.

Визначення маси можна знайти у різних виданнях, при­свя­че­них переваж­но психології мас та соціології аудиторії. Ро­сій­­ський учений-політолог Д. В. Оль­шанський пропонує огляд тео­рій мас (Ольшан­ский Д. В. Психология масс. СПб, 2001. С. 14—17). Термін “маси”, за спо­стереженнями цього вче­но­го, вперше було вжито у кон­тек­сті аристократичної кри­ти­ки соціальних змін XVII—XIX сто­літь у суспільствознавстві. Цей термін вперше зійшов з уст ан­глійця Е. Берка і француза Ж. Де Местра. Першим визна­ним теоре­ти­ком мас став Г. Ле Бон (1896). Масу він роз­гля­­дав на прикладі натовпу як психологічний феномен, що з’яв­лявся в результаті безпосередньої взає­мо­дії індивідів, не­за­лежно від їхньої національності, соціального статусу, про­фе­сії, на­віть причини, що викликала утворення натовпу. Головне, що в на­тов­пі утворюється соціально-психологічна єдність ма­си — “душа на­товпу”.

“Вона просякає певними за­га­ль­­ними почуттями, взаємонавіюван­ня дає їй значне на­ро­­щення енергії, в натовпі никне, щезає свідо­ма осо­би­стість” (Там само. С. 14).

Але модель маси як лише натовпу давно вже не існує. В на­уці натовп роз­глядається у вигляді одного із видів ма­си. Помічено такі її тенденції, як атомізація (від­носно самостійне і незалежне існування членів маси), не­ко­му­нікабельність, відчуженість між людьми, що становлять ма­су. Згодом базовою моделлю маси став не стільки натовп, як публіка:

“...метушливого учасника збіснілого натовпу за­мі­нив глядач, який комфортно влаштувався у своєму крі­с­лі” (Там само).

Ще Г. Тард (1901) вимагав роз­різ­няти на­товп і публіку як два види ма­си, що від­різ­­­ня­­­ють­ся один від од­ного деякими зовнішніми характе­ри­сти­­ками, але ма­ють спі­ль­ні психологічні механізми. У на­тов­пі люди фі­зич­но з’єднані, у публіці переважно розсіяні, на­товп більш активний і не­тер­пимий, публіка більш лояльна і па­сивна.

Публіка за певних умов завжди має шанс ста­ти натовпом, її можна роз­гля­дати і як потенційний натовп і як прообраз справжньої активної згур­то­ва­ної маси. Публіка, ок­рім того, може кваліфікуватися і як початковий стан зрілої ма­си, як проміжний етап її формування.

Серед багатьох визначень маси через усю історію цього пи­­тання просте­жу­ється загальна думка, висловлена російсь­ким ученим кінця епохи со­ціа­лі­з­му Г. К. Ашиним:

“У кожно­му випадку звертало на себе увагу виникнення певної пси­хіч­ної спільноти, яка змушує людей вести себе інак­ше, ніж вони діяли б ізольовано, і часто примітивізує їхню поведінку (ви­ді­лення наше.— В. Р.)” (Ашин Г. К. “Массы” теории // Совре­мен­ная западная соци­о­ло­гия: словарь.— М.: Политиздат, 1990).

Та­ке розуміння маси виникло під упливом соціальної пси­хо­логії, звідки цей термін було взято, та емпіричними спо­сте­ре­женнями за ситуативно ви­ник­лими множинами людей і сти­хій­ними формами їхньої поведінки.

“Стихійні — значить, неструк­туровані, незакріплені, неформалі­зо­ва­ні. Головна особ­ливість “маси” — тимчасовість її існування. “Маса” завж­ди функціональна, а не морфологічна; динамічна, а не ста­тична. Насамкінець, маса виникає і функціонує на ос­нові власних внутрішніх, психологічних, а не зовнішніх (со­ці­о­логічних, філософських і т. п.) закономірностей, хоч у ролі передумов її ви­ник­нення всі вони безумовно мо­­­жуть бути. Ось чому зовсім неко­рект­но обговорювати “ма­си” і масові явища в одному ряду з яви­ща­ми іншого ро­ду — структурованими, закріпленими, формалі­зо­ваними, не стихійними.

Справді, на відміну від соціальних груп, великих і ма­лих, зав­жди якось організованих і структурованих, маси — це прин­ци­пово неорганізовані і неструктуровані суб’єк­ти суспільного жит­тя (виділення наше.— В. Р.)” (Ольшан­ский Д. В. Психо­ло­гия масс. СПб, 2001. С. 18—19).

Стрижневим елементом маси є її свідомість. Разом з ма­со­ви­ми настроями та різними ірраціональними формами масо­вої, стихійної поведінки вона ви­зна­чає сутність маси — її пси­­хо­логію, яка й відрізняє маси від інших соці­аль­них суб’­єк­тів. На думку Д. В. Ольшанського, масова свідомість почи­нає ви­конувати за певних обставин — фізичних (стихійні ли­ха), соціальних (сус­піль­ні катаклізми), політичних (війни, пе­ре­во­роти) — провідну роль у сус­піль­стві, що сигналізує про на­яв­ність активної маси та зменшення впливу кла­сичних груп, до яких вони належать. Маси як носій масової свідомості, за визначенням Б. Грушина (1987),— це

“ситуативно ви­ник­лі (іс­ну­ючі) соціальні спільноти, ймовірнісні за своєю при­­ро­дою, гетерогенні за складом і статистичні за фор­мами ви­ра­­ження (функціонування)” (Грушин Б. А. Массовое соз­на­ние: Опыт определения и проблемы исследования. М., 1987).

Отже, робочим і простим визначенням маси може бути така дефініція.

Маса — це ситуативно ви­ник­ла, ймовірнісна за своєю при­­ро­дою, ге­те­рогенна за складом, неструк­турована, неорганізована і статистична за фор­мами функціонування психологічна єдність людей, яка формується щоразу як новий соціальний суб’єкт під упливом масового настрою, що ви­ни­­кає в результаті конфлікту між прагненнями й до­ся­гнен­ня­ми лю­дей, та певним чи­­ном поводить себе в рамках своєї, масової свідомості.