1.1.5. Новітній період розвитку масового спілкування.

З переходом на етап електронномедійний і з виникненням електронних ме­реж, наприклад Інтернету, сфера ко­му­нікації зазнала процесу глобалізації, що стало причиною виник­нення віртуальної масової комунікації — такого виду спіл­ку­вання,

• коли кожен учасник спілкування з великою кількістю людей має од­на­ко­ві можливості впливу на масу, він може швидко міняти свої ролі: то бути ко­му­нікантом, то бути комунікатом;

• коли весь світ стає ніби єдиним так званим “глобальним селом”, що пе­ре­буває на “спільному майдані”, може одночасно існувати у стані спіл­ку­ван­ня, яке втрачає дискретність (розірваність, розпорошеність) у просторі й часі (весь світ тут, на екрані, і зараз).

Сфера масового комунікування як спілкування з масами починає співісну­ва­ти й інтегруватися зі сферою спілкування в середині маси. Цей, новіт­ній, етап повторює праісторичний процес формування стихійних мас, але вже на вищому технологічному рівні.

Віртуальна комунікація полегшує проблему нерівноправності у масовій ко­мунікації, яка виникла між професійними комунікантами та комунікатами, між елітою та масою: останні завжди залежні від професіоналів спілкування і не можуть їм звично протидіяти, як того вимагає природний, зокрема між­осо­бистісний, процес спілкування. У віртуальній комунікації всі рівноправні (хіба що окрім менеджерів систем глобального спілкування — адмініс­тра­то­рів мереж та їхніх власників) і всі можуть бути “господарями” віртуального полілогічного середовища спілкування.

У віртуальній комунікації процеси масифікації, формування публік, а та­кож “віртуальних натовпів” є результатом добровільної участі кожного в цих процесах: “похід” у натовп перетворюється у такий собі “добровільний по­хід на плаху”.

Віртуальна масова комунікація — це вже інформаційний період розвитку спілкування, в якому більш вирішальними для поведінки людини стають про­цеси рефлексії, саморегуляції, наслідування та зараження. Проте питання про управління в системах спілкування й “адміністрування поведінки лю­дей” не знімається, воно просто переходить на рівень тонких гуманітарних тех­нологій, пов’язаних з керуванням масами та особистістю в демо­кра­тич­них, вільних системах. Якщо для індустріального періоду властиві техноло­гії, що базуються на ідеї довіри до комуніканта та ідеї його лідерства у про­цесах спілкування, то за віртуальної комунікації живою є “ідея співу­ча­с­ті у міфотворенні”: кожна людина з власної волі стає учасником розмови й ніби очолює масу. Маса саморегулюється за рахунок участі більшості, що ро­бить її відносно самодостатньою, через те за віртуальної комунікації більш розтягненим у часі й помітним є процес бродіння настроїв і визрі­ван­ня громадської думки, немає категоричності у прийнятті рішень, переважа­ють дискусія, полеміка, обговорення тощо.

Чи може віртуальна масова комунікація перетворитися в немасову? Точ­ні­ше, вона депрофесіоналізується. Тобто віртуальна комунікація знову стає не­про­фесійною масовою комунікацією, коли всі є в середовищі Інтернету жур­налістами, політиками, агітаторами, пропагандистами тощо.

Проте слід очікувати, що професіональна масова комунікація буде актив­но інтегруватися у віртуальну; уже виникають інтернет-газети, інтернет-ра­діо і т. п. Вони перестануть бути засобами масового спілкування тільки тоді, коли стануть абсолютно відкритими й доступними для “перехожих” в інтер­неті, коли кожен зможе впливати на політику інтернет-медіа, бути їхніми ав­торами й редакторами. Однак, зважаючи на “масову природу” суспільства, пов­не зникнення “масового” неможливе, бо це призведе до зникнення сус­піль­ства як явища масового в своїй основі. Тому цілком ймовірне виник­нен­ня глобального керування суспільствами (народами, націями, об’єднаннями народів) як єдиною масою. Глобальне керування здійснюватиме панівна на­ція або окремі люди, що володітимуть необмеженими фінансами, новітніми технологічними засобами та секретними технологіями впливу.