3.2.5. Педагог.

Педагоги теж належать до професійних мовців сфери масового комуні­ку­вання, хоч за своїм призначенням вони покликані займатися формуванням осо­бистісних структур, норм поведінки людини, тобто вихованням. Але пра­цю­ючи з аудиторіями, педагоги неодмінно чинять вплив на учнів, маси­фі­ку­ю­чи їх. Учнівська аудиторія через те також є різновидом публіки, а то й натовпу.

Педагог робить свою справу відкрито, кожен із учасників виховного про­це­су усвідомлює свою роль: педагог розуміє, що він навчає, організовує пра­цю за певними педагогічними технологіями; учень розуміє, що його навча­ють та виховують, і добровільно стає суб’єктом педагогічного процесу. Од­нак це не виключає впливу педагога як лідера, вожака, керівника дитячого колективу на формування настроїв у групі, які стають масовими, груповими, та спільних думок, які виражають ставлення учнівської групи до того чи ін­шого явища, події, факту. Ці групові настрої й думки втягують дітей у масу, яка живе за своїми правилами й принципами, виявляючи себе як окремий суб’­єкт поведінки.

Клас за своєю природою є соціальною групою, бо має свою структуру, іє­рар­хію, здатен аналізувати й приймати рішення. Робота педагога в со­ці­аль­ній групі вимагає від нього інших методів роботи, ніж би він ставився до кла­су як до учнівської публіки, а то й натовпу. Методи його роботи в цілому спрямовані на формування особистості, свідомої свого обов’язку, своєї від­по­відальності.

У наш час навчальні ситуації передбачають демократичні стосунки між пе­дагогом та учнем, ставлення до учня як активного суб’єкта навчального про­цесу, що має внутрішню мотивацію до пізнання життя, здатного само­с­тій­но формувати навчальні цілі та досягати їх. Фактично робота педагога в ідеалі спрямована на встановлення контакту з уже готовою масою з метою формування на її основі групи самодостатніх особистостей або спрямована на недопустимість процесів масифікації дітей, збереження індивідуальності дитини.

Але оскільки масове в людині є природним станом для неї, а також зва­жа­ю­чи на те, що на дітей впливають не тільки педагоги, а й інші соціальні ролі, які чинять сугестивний вплив, самі обставини,— діти через те постійно ма­си­фікуються, стають учасниками публік, натовпів. До цього необхідно до­дати й той підсвідомий, емоційний, ірраціональний вплив, який чинить по­при все вчитель на свій клас на основі дитячої любові й довіри до нього, за­хо­плення ним як людиною. Таким чином, у демократичних навчальних си­ту­аціях педагог все одно виступає попри своєї волі сугестором. Однак він не є тим професійним комунікантом, який працює на масифікацію дітей.

Не потрібно ідеалізувати ситуацію у випадку діяльності педагога на фор­му­вання особистості дитини. Він завжди має перевагу над дітьми, бо знає біль­ше, досвідчений і, як доросла людина, здійснює енергетичний вплив на них. Через те діти вірять йому, не завжди раціонально сприймають сказане педагогом, у них переважають емоції під час слухання. Ідея особистості для учня перетворюється у такий собі красивий міф, адже вони не завжди мо­жуть проаналізувати сказане педагогом, часто сприймають його слова на ві­ру. Педагог теж не завжди має змогу вдаватися до аргументації висловлених тез, тому виступає фахівцем з формування і поширення цього міфу. Така си­ту­ація створює ідеальні умови для масифікації і формування різновидів дитячої маси.

У ситуаціях, коли педагоги розглядають дітей винятково у ролі піддат­ли­вих впливу осіб і вважають, що процес навчання та виховання обов’язково має триматися на педагогічному авторитаризмі, тоді педагоги справді висту­па­ють у ролі професійних комунікантів, що займаються масифікацією дітей, а діти легко групуються у різновиди дитячих мас. У таких учнів понижений опір масифікації. І навпаки — демократичні умови навчання, ставлення до дітей як до особистостей підвищує опір масифікації, проте за таких умов учи­телю доводиться застосовувати більш вишукані способи впливу на учнів, якщо це потрібно.

3.2.6. Політик.

Політики є типовими представниками професійних комунікантів, що ді­ють в умовах масового спілкування і використовують для своїх цілей медіа­за­соби. Як представники влади, політики використовують спілкування для формування і гуртування прихильників своїх ідей, просування інтересів по­лі­тичної сили чи своїх власних, підготовки громадської думки до певних кро­ків, які має зробити політик чи його політична сила, забезпечення пере­моги своїй політичній силі чи собі.

Для політиків масова комунікація виступає природним середовищем впли­ву на “свій” електорат. Політики співпрацюють з журналістами, агіта­то­рами, пропагандистами, піарниками, іміджмейкерами та іншими учасниками масового спілкування, хто допомагає їм досягати політичних цілей.

У своїй масовокомунікаційній діяльності політики виступають більшою мі­рою як агітатори та пропагандисти, використовуючи їхні методи впливу.