Пропагандист

Одержувач

Позиції

і

Поведінка

Мотиви

Модель Чакотіна закладала своєрідну модель людини й суспільства. Ча­ко­тін виділяв чотири рефлекси людини, на яких мала триматися пропаганда: агресивний, сексуальний, захисний та харчовий. Для нього людина була іс­то­тою, що керувалася категоріями інстинкту й почуття, аніж розуму. Пропа­ган­да для Чакотіна — це повтор гасел, що торкалися інстинктів та почуттів людини. Комунікативний процес, таким чином, зводився до одновекторності й спрямованості на великі групи людей, які мали перетворюватися у “по­трібну публіку” способом передачі дозованої інформації та нав’­язу­вання іде­о­логічних смислів, що підкріплювалися життєвими рефлексами людини.

У шістдесятих роках на основі цієї моделі витворилася теза В. Пакарда про “вплив на підсвідомість”. Прикладом є сучасна реклама чи політичний маркетинг (новітня форма партійної пропаганди), коли мова йде не так про товари, осіб, програми, як про систему цінностей, бажання споживачів. У ре­зу­льтаті люди купують не косметику, а дбають про красу, не п’ють пиво, а створюють клімат доброго товариства, не обирають політику чи партію, а обирають особистість, добробут та демократію.

Модель контактування, або модель Якобсона. Вклю­чає шість важли­вих чин­ни­­ків спілкування:

Адресант	Контекст Повідомлення	Адресат
	Контакт Код

В ідеальній комунікативній ситуації на процес спілкування впли­вають усі шість чинників. Насправді ж може бути актуалізація од­ного або кількох з них, але без втрати чинності інших. Через це Ро­ман Якобсон (1960) виділяє шість функцій комунікації: емотивну (вираження свого “я”), референтну (де­нотативну) (виділення об’­єкта мовлення), конативну (інтенсивну) (вплив на адресата), поетичну (виділення форми повідомлення), металінгвістичну (по­в’яза­ну з виходом за межі бесіди у сферу коду, мови), фатичну (під­три­ман­ня контакту, коли важлива не тема розмови, а те, щоб контакт не перер­вав­ся).

Фатична функція є сутнісною для про­цесу спілкування, оскільки вона ви­ражає природу спілкування — консолідувати людей. Як видно з моделі Якоб­сона, контакт є єдиною процесуальною характеристикою спіл­кування, тому можна стверджувати, що комунікативний процес є по суті актом кон­так­тування, через який реалізується “я” комуніканта, виділяється об’єкт роз­мови, здійснюється вплив на комуніката, актуалізується форма пові­дом­лен­ня, свідомо добирається кожне слово, спеціально підтримується контакт при його згасанні.

Модель Левіна, або топологічна модель (модель комунікації як при­пли­ву інформації). Соціальний психолог Курт Левін (1947) застосував до процесу комунікації поняття припливу повідомлень. Левін виходив з того, що в різних соціальних ситуаціях приплив інформації є зав­жди нерівномірним та неповним. Приплив інформації регулюється бар’єрами (Левін називав їх воротами). У ролі таких бар’єрів виступають певні люди або інституції, які одну інформацію затримують, іншу пропускають. У масовій комунікації та­ки­ми особами є редактори, видавці, засновники тощо.

Модель двоступеневого припливу інформації та думки, або модель Ка­ца — Лазарсфельда. На цій моделі (1955) розмежовуються два процеси: про­цес передачі (інформації, а також поглядів, думок, оцінок) і процес уп­ли­ву на позиції та свідомість інших людей. Двоступеневість полягає в акту­алі­за­ції ролі споживачів інформації: деякі споживачі виконують не лише роль отримувачів і селекціонерів, а й поводирів публічної думки.

Соціологічна модель, або модель Рилеїв. Дослідження соціальних пси­хо­логів Дж. і М. Рилеїв (1959) довели, що існує сильний вплив малої соці­аль­ної групи, до якої належить або хоче належати певна особистість, на її позиції й поведінку. Велику роль відіграє первинна група, яка впливає на по­чут­тя, думки, позиції, поведінку відправника твору. Отримувач твору теж за­леж­ний від своєї первинної групи.

Відбувається, власне, міжгрупове багатовекторне спілкування.

Модель селекції, або модель Вестлея—Макліна. Вестлей і Маклін (1957) на своїй моделі комунікації, що належить до трансмісійного виду мо­де­лей, додали істотну характеристику — це наявність професіонального ко­мунікатора (медійної інституції) (С), який опосередковує процес спіл­ку­ван­ня.

Висловлювання від А через посередника С, який доставляє його до В, за­з­нає певного опрацювання й модифікації. Комунікатор-посередник (С) врахо­вує побажання А і потреби В. Завдання професіонального комунікатора С збли­зити відправника й отримувача повідомлення, чого зробити самостійно во­ни не можуть. Комунікатор С працює на порозуміння між А та В. Така ор­га­нізація процесу спілкування неможлива під час комунікації “обличчям до об­личчя”, вона характерна для масової комунікації.

Модель мозаїчної культури, або модель Молеса. Абрагама Мо­лес ство­рив модель (1967), в основу якої поклав тезу, що су­ча­сна культура є ціліс­ні­стю неупорядкованою, має мозаїчну структуру з елементами різної вартості. Та­ка культура є продуктом функціонування ЗМК. Ця культура випливає з над­­бань минулого, колись сучасного, а сукупність її висловлювань творить сус­пільно-культур­ний образ, який формує сучасний споживач інформації.

Комунікативний процес на моделі Молеса є багаторівневим, розшаро­ва­ним.

Суспільно-культурна модель, або модель Тудора. Англійський науко­вець А. Тудор (1970) вказав на подвійну зумовленість процесу спілкування: з од­ного боку, зумовленість суспільною структурою, з другого — культу­рою.

Аналіз трансмісійних моделей показує, що комунікативний процес на цих мо­делях відрізняється одно- або багатовекторністю, опосередкованістю / не­о­по­се­редкованістю, умовами, що характеризують процес спілкування, наяв­ніс­тю / відсутністю чинників, що зумовлюють процес спілкування, фазо­ві­стю процесу, роллю й статусом комунікаторів в організації комунікації.