3.2.11. Рекламіст.

Рекламіст належить до типових професійних комунікантів, для яких пла­но­вана реакція суб’єктів сприймання є показником професіоналізму й ус­пі­ху. Рекламіст спрямовує свою активність на продаж товару чи надання по­слуг населенню, він прагне досягти серед людей таких реакцій виконання або втягнення, вплинути на них таким чином, аби вони результативно зреа­гу­вали на зміст реклами. При цьому рекламіст завжди є посередником між за­мовником та масовою аудиторією, він працює на задоволення потреб ін­сти­туцій, що замовляють рекламу.

3.3. Творче й виробниче в діяльності професійних комунікантів.

3.3.1. Професіоналізація комунікаторів як основа масовокомуніка­цій­но­го виробництва.

Одним із важливих компонентів системи масової комунікації є комуніка­то­ри (комуніканти і комунікати). На комунікаторів не варто дивитися як на та­ких собі статистів спіл­кування, що є конституючими елементами структу­ри комунікації. Комунікаторів слід розглядати у динаміці, їхні функції зу­мо­в­лені соціально-психологічними, полі­тич­­ними, культурологічними чинни­ками.

Необхідність аналізу комунікаторів як учасників процесу спілку­вання є беззаперечною. Власне, характер, зміст, спрямування кому­ні­кації залежать від їхніх постатей.

Основним в аналізі поведінки комунікаторів є уявлення про лю­дину як про активного мовця або сприймача повідомлення, які пе­ре­бувають у стані по­ро­дження або сприймання та розуміння ви­словлювання. Таким чином, мо­ж­на сказати, що процес комуніка­­ції відбувається у формі породження ви­с­лов­лювання, повідом­лення, твору, тексту і в формі їх сприймання та розу­міння.

Аналізуючи поведінку різних типів комунікаторів, ми ділимо їх на про­фе­сійних і непрофесійних.

Професійним комунікатором є той комунікатор, який усвідом­лює власні процеси передачі або споживання інформації, керує ни­ми, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто май­стерно) організовує процес пе­ре­дачі або переробки інформації.

В основі будь-якої професійної діяльності лежить активність лю­ди­ни у ви­гляді системи умінь та навичок. В цілому, ця система властива людям у звичайних, не виробничих ситуаціях, у яких проявляються прості форми від­но­син між людьми. Усвідомивши цю активність, на науковій основі оцінив­ши доцільність і необхід­ність своїх навичок як автоматично і точно викону­ва­них дій, спря­мо­ваних на досягнення певного результату, удосконаливши сис­тему навичок, людина таким чином перетворила цю активність у програ­му, а результат — у мету специфічної для неї — виробничої діяль­ності. Те, що в звичайних ситуаціях людина робить автоматично, майже несвідомо, у виробничій ситуації вона добре усвідомлює. Во­на контролює свої дії, керує ними, удосконалює їх структуру. З цьо­го випливає, що психологічною осно­вою формування людини як спеціаліста є обов’язкове усвідомлення своєї ак­тив­ності в звичай­них ситуаціях, контроль за нею, можливість удосконалення її струк­тури на науковій основі й перетворення її в предмет особ­ливого виду діяльності, що називається виробничою або професійною. На цій психо­ло­гіч­ній основі виникає виробничник, ділова людина, про­фесіонал.

Таким чином, оволодіння спеціальністю можливе завдяки ви­в­чен­ню сво­го “виробництва”, тобто завдяки оволодінню тим проце­сом, який є суттю “ви­роб­ництва”. Відповідно, спеціаліст повинен мати систему таких профе­сій­них умінь, які формуються на основі знання про своє “виробництво” і яв­ля­ють собою систему інтелектуальних та фізичних дій, спрямованих на ово­ло­діння вироб­ничим процесом з метою отримання необхідного результату. До речі, професійні уміння й покладені в їх основу професійні навички нази­ва­ються професіограмою.

Отже, питання про професійного комунікатора пов’язане з аналі­зом тієї психологічної основи, на якій і формується його профе­сіо­налізм.

До професійних комунікаторів належать професійні мовці та про­фесійні спів­бесідники (аналітики мовлення), які й роблять процес масового спіл­ку­ван­ня організованим.