3.3.2. Єдність творчого й виробничого в масовій комунікації.

Те, що масова комунікація є організованим спілкуванням, має принципо­ве значення для розуміння формування й розвитку масовоінформаційних про­цесів у суспільстві. Ідея організовано­го спілкування може виникнути ли­ше у ситуації від­по­ві­даль­но­сті мовця (комуніканта) за свою “словесну робо­ту”. Ця відпові­даль­­ність рідко виникає під час спілкування двох людей, бо та­ке спілкування має рівень переважно побутової міжособистісної комуні­кації.

Масовість акту мов­ленн­я, коли на тебе дивляться сотні очей, дає відчуття важливості виконуваної справи, тобто акту мовлення, і змушує серйозно ста­витися до організації са­мо­го процесу спілкування. Окрім того, психологічно спілкуван­ня з масами — це є завжди вихід за межі свого звичного, непо­міт­ного для своєї ж свідомості “я”. Актуалізація свого “я”, тоб­то усвідомлення того, що і як ти робиш у цей момент, характер­на для особливих ситуацій, в які потрапляє людина. До таких ситуацій відноситься й комунікаційна ситу­а­ція, в якій дово­дить­­ся тримати слово перед масою людей. Усвідомлення ж сво­їх вчин­ків, дій, операцій, цілей, мотивів і т. п., а через усвідом­лення й ке­ру­вання ними лежить в основі професіоналізму, тобто майстерності. А це в свою чергу веде до професіоналізації дій, виникнення відповідної професії й підготовки відповідних фа­хів­ців. Таким чином, організоване спілкування, яким є масова комунікація, давним-давно набуло ознак професіональної ді­яль­­но­сті й поставлене у виробничі умови поряд з розвитком засобів масо­вої комунікації, без яких ефективний зв’язок з масами не­мож­ливий, тобто поряд з виникненням індустрії мас-медіа.

Згід­но з визначенням масового спілкування, взятого зі словника A Dic­tionary of Communication and Media Studies (Ed. by J. Watson and A. Hill.— London, New York, Sydney, Auckland, 1997.— C. 132—133), цим терміном по­значають “інституалізовані форми ви­роб­ництва і розповсюдження за­га­ль­нодоступних (публічних) пові­домлень, які поширюються у великому масш­та­бі, включаючи знач­ний розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціо­ну­ванні, через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису” (подано у перекладі О. В. Зернецької [Зернецька О. В. Глобаль­ний розвиток систем масової ко­муні­ка­ції і міжнародні відносини.— К.: Осві­та, 1999. С. 19]). Як бачимо, організація процесу масового спілкування до­сяг­ла такого рівня відповідальності й серйозності, що за організацію спра­ви масового спілкування відповідають цілі установи, заклади, фабрики (“інсти­ту­алізовані форми виробництва і розповсюджен­ня”) і кожен відповідає за ор­ганізацію певного процесу масової ко­му­нікації (“роз­­по­діл праці в їхньому виробничому процесі та функ­ціону­ван­ні”), оскільки процес організації масо­во­го спілкування є складним (“через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звуко­за­пису”).

В іншому визначенні масової комунікації, взятому зі словника Ellmore R. T. Mass Media Dictionary (Lincolnwood, 1992.— С. 351), наголос зроблено на швид­кому розповсюдженні копій інформації, виготовлених механічно або еле­к­тронно для гетерогенної (різнорід­ної) і дуже великої кількості інди­ві­ду­умів.

Становлення масової комунікації як сфери професіонально орга­ні­зо­ва­ної суспільно-культурної діяльності так чи інакше пов’язано з виникненням про­фесії комунікатора і розвитком виробничої сфери для забезпечення ма­сової комунікації.

Професія виникає там і тоді, де й коли починають говорити про професіо­на­лізм, майстерність. Власне, ми й намагаємося розрізняти у справі спілку­вання професіоналів і непрофесіоналів, любителів, “чайників”. Так, професія жур­на­ліста існує, інша річ, який її статус і до якої сфери людської діяльності вона належить. Відповідь одна: до сфери професіональної масової кому­ні­ка­ції як виду суспіль­но-куль­тур­ної діяльності і має статус творчої про­фесії, по­в’­я­за­ної зі ство­рен­ням неповторних, оригінальних тво­рів.

Творча праця відрізняється від нетворчої тим, що при творчій пра­ці не мож­на поставити на потік виготовлення стандартних пред­метів вироб­ниц­тва. Продукт творчої праці завжди існує в одному при­­­мірнику й позначений індивідуальністю виготівника, його світо­ба­­чен­ням, розумінням життя тощо. Під час комунікації сказане мов­цем слово — це тільки його слово, що вира­жає тільки його задум, сподівання, тільки його емоції. Але це зовсім не озна­чає, що творча праця раз і назавжди позбавлена технологізації процесів пра­ці, уні­фі­кації певних операцій. Межа між “творчим” і “нетворчим” змінна, вона залежить від стану професії, рівня наукового розвитку су­спіль­ства, ос­ві­ченості виконавця роботи. Очевидним сьогодні є те, що, на­при­клад, пошук інформації для написання творів більшою мірою стає вже справою техно­ло­гічної освіченості, ніж творчого натхнен­ня.

У складних формах діяльності, як і професіональної ма­со­вої ко­му­ні­кації, ряд процесів може мати чисто творчий харак­тер, а інші процеси можуть тех­но­логізуватися й “ставати на потік”, а та­кож переходити у сферу вироб­ниц­тва.

Для розуміння співвідношення творчого й виробничого у струк­турі ді­яль­ності необхідно уявити її структуру.

Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що кон­такт між комунікаторами опосередкований засобами масо­вої комунікації, які функціонують у системі масової комуніка­ції для забезпечення впливу ко­му­нікантів на комунікатів.

1. Яке ж співвідношення творчих і нетворчих процесів у струк­турі масо­вої комунікації та чим зумовлене це співвідно­шен­ня? 2. Чому виробничі про­це­си у структурі масової комунікації при­­ве­ли до піднесення масово­ін­фор­маційної діяльності у наш час і чим по­зна­чений розвиток сучасної ін­фор­маційної індустрії у світі?

Постараємося якомога коротко відповісти на поставлені запи­тан­ня.

1. Комунікація від природи своєї є конституючим фактором су­­спіль­ного роз­витку. Немає спілкування — немає спільноти. Як­що ми, фантазуючи, при­пустимо, що суспільство, яке не розвивається, може бути без науки, ос­ві­ти, то без спілкування, без передачі інфор­мації суспільство існувати не може взагалі.

На ранніх етапах суспільного розвитку комунікація має виключ­но опера­ці­о­нальний рефлекторно-поведінковий характер і залежить від віталь­них, тоб­то життєвозабезпечувальних, потреб людей. Лю­ди об’єднувалися в ко­лек­тиви, групи з метою отримання їжі, будів­ництва житла тощо. У цій си­ту­ації комунікація виступала знаряд­дям об’єднання у групи.

З суспільним розвитком і перетворенням комунікації в систему усвідом­ле­них, цілеспрямованих дій, скерованих на процес свідо­мо­го вста­нов­­лен­ня й підтримання контактів між членами суспіль­ства, спілкування могло наби­ра­ти характеру творчого процесу, коли ре­ак­ція комуніката прогнозувалася мов­цем, подумки “створювала­ся”, “пророблялася” у своїй уяві і була ніби ви­твором мовця.

З глобалізацією процесу комунікації, зокрема виникненням фор­ми масо­во­го спілкування, творчий характер комунікації міг посту­пово втрачатися че­рез свідоме втручання в акт комунікації: його планування, прогнозування ре­акції мас, свідоме керування масами тощо. Комунікація ніби стає на “ви­роб­ничий конвеєр”.

Ми, сучасники, є свідками того, як у структуру професіональної масової ко­мунікації включаються елементи виробничого процесу, пов’язані з агі­та­ці­єю, пропагандою, маніпулюванням масами, зом­бу­ван­ням людей. Якщо ко­му­нікацію розглядати як виробничу ді­яль­ність, це означає, що ми повинні ста­витися до неї як до процесу, що відбувається з використанням певних тех­нологій; масу людей, що зазнала такого технологічного впливу, розгля­да­ти як предмет комунікаційного виробництва. Це означає, що інтелектуальна й емо­ційно-вольова поведінка мас поставлена на “виробничий кон­веєр”, що мовець чи мовці ніби виробляють поведінку мас, штам­пують її за певними алгоритмами, на основі певних наукових розробок.

Тут намальовано жахливу картину впливу на людей. Як бути? Чи можна об­межити людство у втручанні в процеси комунікації? На якому рівні варто розглядати вплив на маси?

Поступ людства в пізнанні самого себе і своїх процесів зупинити не мож­ливо. При­му­сова, диктаторська зупинка людства матиме такі ж жахливі на­слід­ки, як і, скажімо, зомбування мас. Людству нічого більше не залиша­єть­ся, ніж скеровувати свою розумову енергію у пра­виль­не русло, хоч межа між “правильним” і “неправильним” на­стіль­ки хистка, що її неможливо зав­ж­ди правильно провести.

В усі часи комунікація як вплив людини на людину залишиться і на рівні поведінки, зокрема, у побутових ситуаціях, простих ситу­а­ціях мовлення, і на творчо-діяльнісному рівні, коли, наприклад, учи­тель готується до уроку, лек­тор до виступу й прогнозує реак­цію ау­ди­торії. Але ніхто не заборонить люд­ству розглядати кому­ні­ка­­цію і на виробничо-діяльнісному рівні. Інша річ, на що має бути спря­мована така комунікація. Це вже залежить від вихо­вання, куль­тури тих, хто розглядає комунікацію як працю, спрямовану на пере­творення мас з одного стану в інший. А хіба комунікація, вклю­чена у сферу педагогічної діяльності, не є позитивним факто­ром у формуванні мо­лод­шого покоління? Хіба такої комунікації треба боятися? Не можна до­пус­кати культової комунікації, яку пе­ре­жив колишній Радянський Союз, фа­шист­сько-гебельсівської про­­­­па­ганди, якої зазнала Німеччина. Треба на сто­ро­жі слова й дій ставити честь і совість, мудрість і далекоглядність, щоб уни­ка­ти спілкування як форми духовного рабства і закабалення, розроб­ле­ної у царстві темних сил і застосованої до людей за шкідливими тех­но­ло­гіями.

Проте необхідно зауважити, що якого б рівня індустріалізації не зазна­ва­ла масова комунікація, в своїй основі вона залишиться творчим процесом, так як залишається творчістю спів, танці, архітектура незважаючи на існу­ван­ня, наприклад, шоу-бізнесу. Тобто в середовищі масовокомунікаційної ін­ду­стрії все одно буде словесно-зображальна творчість як обов’язковий скла­д­ник масового спілкування.