4.1.2. Концептуальні засади масовокомунікаційного впливу.

Особистість як об’єкт масового впливу. Спілкування з масами відбува­єть­ся через спілкування з кожною окремою людиною. Суб’єктно-суб’єктний підхід — це шанс побачити масу не як отару чи зграю, а як вищу групову фор­му вияву людськості, носієм чого є індивідуум, людина розумна і ми­сля­ча. Достукатися до маси можна тільки через душу і розум конкретних лю­дей.

Передбачувана ефективність спілкування з масою є високою настільки, наскільки в людині ще не втрачене особистісне на розумовому рівні. Чим більш масифіковані люди, тим важче з ними спілкуватися. Відомо, що зом­бо­вані групи людей важко піддаються раціональному впливові, вони погано розуміють аргументацію, не сприймають здавалось би простих тез. Раціо­наль­не в їхній поведінці майже відсутнє.

Маса формується і переформатовується через зміни в психології окремої людини, що є частинкою публіки чи натовпу. Те масове, що живе в кожному з нас, постійно трансформується під тиском особистісного, індивідуального. І цей процес безкінечний та безупинний: ніколи Я не зникне в людині, але воно постійно тоне та виринає в океані Масового.

Усі інститути масової комунікації, які створюють або руйнують маси, апе­люють до особистості. Вони то пробуджують в ній масове, заховане гли­боко в психіці, то навпаки — витягують на світ Божий особистісне на про­ти­ва­гу масовому. Протистояти “пробудженню” масового можна тільки кри­тич­но налаштувавшись до комуніканта та піддаючи сказане чи написане ним ретельному аналізові.

Особистість також є об’єктом впливу і для тих фахівців, які — навпаки — формують психологію людини, розвивають її особистісні структури (увагу, па­м’ять, емоції, мислення, інтуїцію тощо). Чим же відрізняється, наприклад, рекламіст від учителя музики, адже і той і той “працюють” з особистістю? Пер­ший — нівелює особистісні структури, намагається залучити людину до певної спільноти, певного соціуму, щоб вона чинила так, як всі, хто хоче придбати товар, а другий, учитель музики, навпаки — розвиває людину, “ро­бить” її не схожою на інших, перетворює на творчу особистість.

Види, форми і методи масового впливу. Впливи бувають психологічні та фізичні. Різновидом фізичного впливу є психотропний вплив, тобто фі­зич­ний вплив на психіку через застосування спеціальних речовин, що діють на людину. Розглянемо психологічні впливи.

Масовий вплив протиставляється впливам на особистість з метою її фор­мування і розвитку, тобто формуванню особистісних структур.

Зараження, навіювання і маніпуляція є формами психологічного впли­ву. Ці форми, до речі, характерні для будь-якого виду впливу і на їх основі утворюються нові види.

Масовий вплив відбувається або у вигляді неконтрольованого свідомістю комуніканта і непланованого, але природного акту взаємодії комунікаторів, або у вигляді відкритого, технологічно визначеного, добре усвідомлюваного, планованого процесу тиску на комуніката, не усвідомлюваного ним.

Перший вид масового впливу — масове (емоційне) зараження. Другий вид масового впливу відбувається у формі актів навіювання (масової су­гéс­тії). Третій вид називається масовою маніпуляцією, тобто процесом керуван­ня комунікатом, поза його усвідомленням процесу впливу.

Масовим протиставляються немасові впливи у вигляді особистісно зорі­єн­то­ваних процесів розвитку індивідів — виховання, розвитку творчої осо­бис­тості, навчання тощо.

Навіювання і маніпуляція здійснюються за допомогою різних методів. Так, навіювання (сугестія) має різні методи — від психологічного тиску до переконування (аргументації) тощо.

Маніпуляція теж має різні методи — від прихованого впливу на прий­нят­тя рішень до зомбування, тобто такої маніпуляції людиною, коли вона втра­чає волю, стає автоматом, яким легко керувати, “заражається” зомбі-програ­мою, за якою діє всупереч логіці, волі. Власне, зомбі втрачають здатність логічно мислити, почувати, приймати рішення.

Комунікаційний вплив на людей з метою їх масифікації та регулювання їхньої поведінки може називатися також масовокомунікаційною регуля­ці­єю, яка природно здійснюється шляхом зараження, навіювання, маніпуляції. Окільки масова комунікація є формою насамперед соціального регулювання, пов’язаного з дією на особливий соціальний суб’єкт суспільної поведінки — маси, через те масовокомунікаційне регулювання слід розглядати як форму особливої дії, спрямованої професійним комунікантом “на народ”.

В умовах масового спілкування неадекватна задуму комуніканта поведін­ка маси, яка є результатом самокерування, що здійснили індивіди всупереч ма­си­фікації і масовій свідомості на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та власних психічних процесів приводить до масової само­ре­гуляції. Вона сприяє розпаду маси і виходу індивідів з маси. Але само­ре­гу­ляція в масі може бути і результатом самозараження (зараження одне од­но­го в масі) та самонавіювання (навіювання, яке здійснюють члени маси по відношенню одне до одного в стихійних, неорганізованих масах) та насліду­вання одне одного. Така саморегуляція властива для неорганізованих, сти­хій­них мас.

Завданням масифікаторів є гальмування саморегуляції у людини.

Неадекватну задумові комуніканта поведінку маси, яка є результатом са­мо­аналізу, що здійснили індивіди всупереч масифікації і масовій свідомості, називають ще масовою рефлексією. Вона сприяє розпаду маси і виходу з неї індивідів. Завданням масифікаторів є гальмування рефлексії у людини.

Власне завдяки рефлексії людина може саморегулювати свою поведінку. Якщо рефлексія поширюється на всіх членів маси, вона набуває статусу ма­со­вої.

Основний механізм поведінки мас. Основним механізмом масової пове­дінки (робити так, як всі!) є масове наслідування. Це особлива форма пове­дін­ки членів маси, пов’язана зі свідомим або несвідомим відтворенням тих дій, стилю, рис характеру, ідеалів, соціальних норм, ритуалів, звичаїв, пра­вил поведінки і т. п., носіями яких є або члени маси, або її творці чи лідери.

Призначення масифікатора. Кожна маса існує на двох рівнях свого пе­ре­бування: рівень формування і рівень поведінки. Відповідно професійні ко­му­ніканти поділяються на дві групи: масифікатори та лідери. Так, агітатори, політики найчастіше є лідерами, рекламісти, піарники, журналісти — маси­фі­каторами. Призначення лідерів, вожаків, керівників — керувати сформо­ва­ними публіками чи натовпами, вести їх за собою.

Призначення масифікаторів полягає в формуванні маси, а не в тому, щоб щось нав’язати чи підкорити собі людей. Істинним призначенням вправного масифікатора є перетворення свідомих та ро­зум­них індивідів на некритичну, ірра­ціо­наль­ну й емоційну масу шляхом пониження рівня раціоналізму в пове­дін­ці людини.

Лідери працюють за законом сформованої маси: чим згуртованішою є ма­са, тим більше в ній переважає надособистісних ознак (більша втрата раціо­на­льного, логічного, сильніший вияв емоцій) і тим більш вона керована, оскільки особистості меншою мірою здатні аналізувати команди чи заклики лідера і готові їх бездумно виконувати.

Сучасні ЗМК майже не виконують функції без­посереднього впливу на сформовану масу як вожді, лідери, во­­­жаки. Вони займаються більш “тонкою справою”: формують маси зі “сві­до­мих та розумних індивідів”, маси, які го­то­ві йти за справжніми лідерами.

Проте в історії журналістики були періоди, коли журналісти позиціону­ва­ли себе і як лідери, називаючи ЗМІ засобами масової агітації й пропаганди.

Масифікатори і лідери — це не посади, а лише функції професійних ко­му­нікантів, які вони виявляють під час виконання професійних завдань. Про­те можуть бути випадки, коли комунікант отримує спеціальне завдання сфор­мувати масу або повести натовп.

Аналізуючи призначення масифікаторів, слід брати до уваги не тільки фор­мування негативно налаштованих видів мас, а й розглядати формування публік, що мають позитивний образ. Так, телепередачі для дітей, які фор­му­ють позитивні образи хлопчиків і дівчаток, що є чемними, доброзич­ли­ви­ми,— “працюють” на добро, хоч і виконують свою масифікаторську функ­цію: діти емоційно сприймають передачі, не вдаються до критичного аналізу їхнього змісту і на довірі до телебачення переймають тип заданої поведінки.

Роль просвітителів у системі масового спілкування. Масифікаторам і лі­дерам можна протиставити тільки людей, які увиразнюють індивідуальні ознаки особистості, допомагають їй знайти своє “я”, частково переборювати в собі масову людину. До таких фахівців належать учителі, наставники, як­що вони працюють не в сфері масового комунікування, а в сфері творчої реа­лі­зації особистості, індивідуального наставництва і виховання. Просві­ти­телями можуть бути і фахівці з масової комунікації, наприклад журналісти, як­що вони своєю працею руйнують стереотипи, змушують людей замис­ли­ти­ся, піднімають їхній рівень критичного аналізу дійсності, подій. По відно­шен­ню до маси просвітителі виступають її руйнівниками, вони “розганяють” натовпи, перетворюють публіки в соціальні групи.

Просвітителі є антиподами масифікаторів. Проте кожен просвітитель має шанс стати масифікатором, якщо він перестає працювати на особистість, а ви­ступає в ролі публіциста і використовує ЗМК як засіб впливу на маси. Ви­кли­каючи довіру до себе і руйнуючи елементарні стереотипи, просвітителі таким чином формують коло прихильників (фанів), які починають некри­тич­но, емоційно, на хвилі довіри сприймати сказане просвітителем. “Просвіт­ле­на” публіка може бути порівняно з іншою масою більш критичною, раціо­наль­ною, але стосовно ідей вищого гатунку — змасифікованою. Тому про­сві­тителі повинні працювати індивідуально, у форматі міжособистісного спі­л­кування.