3.2.3. Іміджмейкер.

Іміджмейкерами називають професійних комунікантів, які займаються ство­ренням у масовій свідомості уявних образів (іміджів) осіб, переважно полі­тичних лідерів, керівників організацій тощо, суспільних інститутів, до яких належать установи, партії, рухи, держави і т. п. Смислом цього є досяг­нен­ня вищих — політичних, адміністративних, суспільних — цілей. На­при­клад, метою може бути перемога на виборах кандидата, імідж якого ство­рено.

Іміджмейкерам властива міфологізація реального образу через припису­ван­ня особі чи суспільному інститутові рис, ознак, які їм не властиві взагалі або які могли б проявитися за певних умов. Тому можна стверджувати, що іміджмейкери працюють на межі правди, напівправди і неправди. Праця цих фахівців залежить від їхніх особистісних характеристик, а також характеру замовлення на створення іміджу.

Високопрофесійні відповідальні іміджмейкери намагаються формувати об­рази на основі реальних або цілком можливих характеристик особи чи ін­сти­туту; міфологізація створюваного образу має під собою більш-менш реа­лі­стичну основу, коли міфічне за певних умов може стати цілком реальним. Для такої техніки побудови іміджу використовується дослідження дій та по­ве­дінки особи, діяльності суспільного інституту, прогнозується їхня пове­дін­ка й діяльність за певних цілком можливих обставин, для чого вивчається громадська думка, а також очікування людей стосовно особи чи інституту іміджування.

Імідж людини чи організації залежить не стільки від них самих, скільки від іміджмейкерів, які працюють за певними “тонкими” технологіями. В ос­но­ві цих технологій лежить не директивне, наказове спілкування, а пере­ко­ну­вання співбесідника чи аудиторії, а також гра на потребах, емоціях, по­чут­тях людини, коли створюється враження, що людина сама так вважає, це во­на сама так захотіла.

Іміджмейкер не нав’язує свого уявлення про когось чи щось, він робить об­раз таким, яким його хоче бачити конкретна аудиторія. Імідж зазнає ко­рек­ції залежно від ситуації. Технологія створення іміджу фактично три­ма­ється на потребах аудиторії та вмінні й знаннях іміджмейкера.

Прийнято виділяти такі етапи створення іміджу: соціологічний, коли вив­ча­ються потреби людей, яким вони хочуть бачити свого лідера; техно­ло­гіч­ний, коли розробляються засоби й способи подачі образу; етап тестування — на фокус-групах перевіряється точність засобів і способів та їх від­по­від­ність завданням; етап захисту й атаки, коли розробляються засоби й спо­со­би боротьби з противником та різного роду звинуваченнями; етап моніто­рин­гу — перевіряється ефективність засобів і способів створення іміджу на вивченні реакцій аудиторії.

3.2.4. Піарник.

Піарник, або фахівець зі зв’язків з громадськістю, працює, як і всі інші фа­хівці масової комунікації, у сфері формування громадської думки. На від­міну від журналіста, який займається виготовленням масовоінформаційних продуктів та їх поширенням, рекламіста, який спрямовує свою активність на продаж товару чи надання послуг населенню, піарник має за справу без­по­се­редньо формування громадської думки. Тобто завданням фахівця зі зв’язків з громадськістю є так технологічно організувати спілкування між уста­но­вою, організацією, політиком, урядовцем і т. п. та суспільством, щоб забез­пе­чити ефективність впливу на систему прийняття рішень спільнотою, фор­мування необхідної думки у середовищі впливу.

Піар, або зв’язки з громадськістю, є найбільш яскравою виробничою сфе­рою “вироблення” громадської думки, поширення необхідної інформації, фор­мування потрібного образу тощо. Іміджмейкерство є складовою ча­с­ти­ною піару.

Піарники, на відміну від журналістів, є фахівцями сфери соціальної кому­ні­кації взагалі, тобто вони працюють не тільки з такими видами спільнот, як ма­си, а й організованими спільнотами — партіями, колективами установ, ор­га­нізацій тощо. Але оскільки піарники мають справу й з масами, ви­ко­ри­стовують ЗМІ як засіб формування громадської думки, то в цій частині своєї ді­яльності вони виступають учасниками й масовокомунікаційних процесів.