1.1.3. Друкарський етап індустріального періоду.

Факт виникнення письма не можна вважати абсо­лютним початком свідо­мо­го авторства, професіонального мовлення й спілкування. Перехід від не­сві­до­мого до свідомого авторства — це ціла епоха в історії людської свідо­мо­сті. У той же час перехід від усної мови до писемної, тобто введення пи­сем­ності,— це подія, яка відбувалася в порівняно ко­роткий термін. І природ­но, що ці два періоди зовсім не обов'язково збігаються. Несвідоме авторство можливе і в писемній традиції, воно широко представлене навіть у середньо­ві­ковій літературі. Так, ті, хто писав “саги про ісланд­ців”, вважали, що саги — це правда, а не плід їхньої ху­дожньої фантазії. Але при несвідомому ав­тор­стві в писемній мові авторський внесок приблизно таким же чином не від­­різняється від записування чи переписування, як в усній мові він не від­різ­няється від виконання. Це саме можна сказати і про "Слово о полку Іго­ре­вім", і про "Повість временних літ". Переписувачі текстів цих творів певно що не усвідомлювали себе авторами, і зміни, внесені ними у тексти, не є на­с­п­равді авторськими чи редакторськими. Вони лише прообраз автор­ства чи ре­­дагування. Ці зміни є несвідомим відтворенням світобачення перепи­су­ва­ча.

Другим важливим фактом у розвитку свідомого авторства й професіо­на­ль­ної масової комунікації було виникнення друкарства. Це друге відчужен­ня твору від мовця, яке уможливило розвиток професіональної мовної діяль­но­сті за умови остаточного відриву тексту твору від автора, його обробки й удосконалення сторонньою людиною. Саме друкарство було поштовхом до ви­никнення великих інформаційних індуст­рій, де процеси мовлення набува­ли відносної самостійності й виробничого осмислення. Виникала й необхід­ність в ос­мисленні текстотворчих процесів, залученні автора до пере­робки влас­ного твору, що в свою чергу формувало в автора поняття про себе як ав­то­ра твору.

Виникнення свідомого авторства й відчуження твору від автора — це не тільки філогенетичні явища, вони притаманні й людській онтології, зокрема характеризують перехід від звичайного до професіонального мовлення. Той мовець, який не усвідомлює власних процесів мовлення, а значить і не усві­дом­лює мовної діяльності як явища,— не може бути, зокрема, професійним ко­му­нікантом, бо він не здатен здійснювати свідомий контроль ні за влас­ним, ні за чужим твором, не може керувати ні власними, ні чужими проце­са­ми мовлення та спілкування. Такі люди говорять легко, переконливо, краси­во, але їхнє мовлення є природним компонентом поведінки, вони не відо­крем­люють свого “я” від твору, не усвідомлюють твору як відносно само­стій­ного об’єкта існування.

Друкований етап пов’язується з першою інду­стрі­аль­ною револю­цією, з ви­никненням, зокрема, друку і становленням професіонального масо­во­го спіл­ку­вання за допомогою друкованих текстів.

1.1.4. Аудіовізуальний етап індустріального періоду.

Аудіовізуальний етап масової комунікації посилив процеси ко­му­нікуван­ня. Він з’явився завдяки другій індустріальній рево­лю­ції, коли моделі пове­дінки почали отримуватися людьми через масове поширення зразків пове­дін­ки радіо- і телеканалами до того, як люди навчалися писати й читати.

Аудіовізуальні засоби стали потужним арсеналом індустріалізації масово­го спілкування, виникнення технологій управління масами та людиною. Для цього періоду характерна нерівність між професійними комунікантами та ко­му­н­ікатами, яка виникла в результаті обмеженого доступу людей до засо­бів масового спілкування, переважання монологічного типу мовлення й не­мож­ливості людей бути активними учасниками спілкування. Маса форму­єть­ся за лідерства медіа у суспільстві, живучості ідеї довіри до них.

Абсолютній сваволі медіа в цей період протиставляються природні сус­піль­ні утворення у вигляді: (а) зібраних публік, для яких властиве заро­джен­ня процесів саморегуляції, тоб­то формування громадської думки, (б) а також у вигляді громадських рухів, організацій тощо.

Проте радіо й телебачення в індустріальний період володіє великою су­гес­тив­ною та маніпулятивною силою, що миттєво поширюється в часі й про­сторі на аудиторію. На відміну від друку аудіовізуальні засоби миттєво реа­гу­ють на події, мають більші виражальні реалістичні можливості імітації жи­вого спілкування, не вимагають особливих затрат часу збоку комунікатів на сприймання, через що викликають більшу довіру аудиторії. Тому в історії розвитку масового спілкування радіо й телебачення відіграло вирішальну роль у формуванні публік як різновиду великих мас. Воно стало передднем формування інформаційного суспільства.