- •Isbn © Різун в. В., текст
- •Частина 1. Поняття про масову комунікацію Розділ 1. Масова комунікація як явище 16
- •Розділ 2. Маси 65
- •Розділ 3. Професіонали масового спілкування 101
- •Розділ 4. Масовий вплив як комунікаційний процес 142
- •4.1.1. Визначення масовокомунікаційного впливу 142
- •Розділ 5. Технологія масовокомунікаційного впливу 154
- •Розділ 8. Теорії масової комунікації 207
- •Розділ 6. Ефекти в масовій комунікації 178
- •Частина 3. Дослідження масової комунікації Розділ 7. Історія науки про масову комунікацію 188
- •1.1. Розвиток масової комунікації.
- •1.1.1. Дописемний етап доіндустріального періоду.
- •1.1.3. Друкарський етап індустріального періоду.
- •1.1.4. Аудіовізуальний етап індустріального періоду.
- •1.1.5. Новітній період розвитку масового спілкування.
- •1.2. Природа масової комунікації.
- •1.2.1. Характер масової комунікації.
- •1.2.2. Система масової комунікації.
- •1.2.3. Структура масової комунікації.
- •1.3. Форми і формати масової комунікації.
- •1.3.1. Форми масової комунікації.
- •1.3.2. Формати масової комунікації.
- •1.3.3. Використання масової комунікації в інших форматах.
- •1.4. Види масової комунікації.
- •1.4.1. Масмедійні комунікації.
- •1.4.2. Рекламна комунікація.
- •1.4.4. Пропагандистська комунікація.
- •1.4.5. Агітаційна комунікація.
- •1.5. Фактори масової комунікації.
- •1.5.1. Людські (особистісні) фактори масової комунікації.
- •1.5.2. Інструментально-технологічні фактори.
- •1.5.3. Ситуаційні фактори.
- •1.6. Визначення і модель масової комунікації
- •1.6.1. Визначення масової комунікації.
- •1.6.2. Модель масової комунікації.
- •Запропонована модель включає як обов’язкові компоненти:
- •Розділ 2. Маси
- •2.1. Поняття про маси.
- •2.1.1. Визначення маси.
- •2.1.2 Види мас.
- •2.1.3. Стихійні і штучні маси.
- •2.1.4. Ознаки маси.
- •2.1.5. Фази існування маси.
- •2.1.6. Масифікація.
- •2.1.7. Натовп і публіка.
- •2.1.8. Масова аудиторія.
- •2.2. Настрої, думки, свідомість і поведінка мас.
- •2.2.1. Масові настрої.
- •2.2.2. Суспільна думка.
- •2.2.3. Масова свідомість.
- •2.2.4. Масова поведінка.
- •Розділ 3. Професіонали масового спілкування
- •3.1. Професійні комуніканти в системі масового спілкування.
- •3.1.1. Поняття про професійного комуніканта.
- •3.1.2. Професійний і соціальний аспекти діяльності професійних комунікантів.
- •3.2. Типи комунікантів у масовій комунікації.
- •3.2.1. Агітатор.
- •3.2.2. Журналіст.
- •3.2.3. Іміджмейкер.
- •3.2.4. Піарник.
- •3.2.5. Педагог.
- •3.2.7. Прес-секретар.
- •3.2.8. Пропагандист.
- •3.2.9. Публіцист.
- •3.2.10. Редактор.
- •3.2.11. Рекламіст.
- •3.3. Творче й виробниче в діяльності професійних комунікантів.
- •3.3.1. Професіоналізація комунікаторів як основа масовокомунікаційного виробництва.
- •3.3.2. Єдність творчого й виробничого в масовій комунікації.
- •3.4. Масовокомунікаційна індустрія як комунікант.
- •3.4.1. Структура і функції змк в системі управління масовою комунікацією.
- •3.4.2. Трансформація систем масової комунікації.
- •4.1. Основи масовокомунікаційного впливу.
- •4.1.2. Концептуальні засади масовокомунікаційного впливу.
- •4.1.3. Професійні засади масовокомунікаційного впливу.
- •4.2. Види масовокомунікаційного впливу.
- •4.2.2. Масова сугестія.
- •Боротьба з маніпуляціями під час спілкування!
- •Розділ 5. Технологія масовокомунікаційного впливу
- •5.1. Основи технології масовокомунікаційного впливу.
- •5.1.1. Поняття про технологію масовокомунікаційного впливу.
- •5.1.2. Концептуальні засади масовокомунікаційних технологій.
- •5.2. Види масовокомунікаційних технологій.
- •5.2.1. Технології проектування та змін соціального простору.
- •5.2.2. Інформаційні технології.
- •5.2.5. Рекламні технологіі.
- •5.2.6. Пропагандистські технології.
- •5.2.7. Технології нових медіа як противага масовокомунікаційним технологіям.
- •5.3. Засоби, методи, техніки масовокомунікаційного впливу.
- •5.3.1. Засоби масовокомунікаційного впливу.
- •5.3.2. Методи масовокомунікаційного впливу.
- •5.3.3. Техніки масовокомунікаційного впливу.
- •6.1.1. Поняття про ефективність.
- •6.1.2. Ефективність та дієвість.
- •6.2. Ефекти.
- •6.2.1. Поняття про ефект.
- •6.2.2. Види ефектів у масовій комунікації.
- •6.2.3. Міф як результат масової комунікації.
- •7.1. Становлення науки про масову комунікацію.
- •7.1.1. Перший етап у розвитку науки про масову комунікацію.
- •7.1.2. Другий етап у розвитку науки про масову комунікацію.
- •7.1.3. Третій етап у розвитку науки про масову комунікацію.
- •7.1.4. Четвертий етап у розвитку науки про масову комунікацію.
- •7.2. Вплив наукових шкіл та вчень на розвиток науки про масову комунікацію.
- •7.3. Новітній, вітчизняний етап науки про масову комунікацію.
- •7.3.1. Становлення вітчизняної наукової школи масової комунікації.
- •7.3.2. Розвиток науки про масову комунікацію в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
- •Розділ 8. Теорії масової комунікації
- •8.1. Зіставний аналіз теорій масової комунікації.
- •8.1.1. Основні теорії масової комунікації.
- •8.1.2. Макквейлова теорія масової комунікації
- •8.2. Моделі масової комунікації
- •Одержувач
- •Позиції
- •Поведінка
- •8.2.2. Модель експресивна, або ритуальна.
- •8.2.3. Модель рóзголосу: комунікація як демонстрація й привернення уваги.
- •8.2.4. Модель рецепції (сприймання): кодування й декодування висловлювання.
- •9.1. Напрями досліджень масової комунікації.
- •9.1.1. Дослідження медіавпливу.
- •9.1.2. Інші напрями досліджень.
- •9.2. Методи досліджень масової комунікації.
- •Література, використана для написання підручника
- •Додаток 1. Повна бібліографія автора
- •Додаток 2. Література про автора
- •Додаток 3. Про автора
- •Різун Володимир Володимирович теорія масової комунікації
3.4. Масовокомунікаційна індустрія як комунікант.
3.4.1. Структура і функції змк в системі управління масовою комунікацією.
На думку відомого українського комуніколога О. В. Зернецької, природа масової комунікації полягає у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі. Іншими словами, виробничий підхід до масової комунікації був зумовлений самою природою масової комунікації та переходом людства на рівень побудови індустріального суспільства.
Таким чином, залишаючись процесом встановлення і підтримання контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні — це:
виробництво інформації як продукції;
використання технічних засобів для виробництва інформації;
масова культура (масові цінності, типові для мас моделі поведінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції, її призначення;
специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.
Окрім всього, масова комунікація постійно в умовах індустріалізації передбачає фахове її використання та управління нею. Як кажуть англійці: уряд має працювати ефективно, але й люди повинні бути переконані, що він працює саме так!
У цій фразі приховано глибокий зміст управління комунікацією, яке здійснюють різні суспільні інститути, в тому числі й влада.
Річард Ніксон у свій час говорив, що успіх президентства залежить від уміння маніпулювати пресою, але про це не повинні знати журналісти.
Проте в демократичних суспільствах медіа намагаються самостійно вести інформаційну політику, самотужки впливати на суспільну думку, а не бути знаряддям в руках інших, зокрема політиків. Тобто медіа самі набувають владних повноважень по відношенню до своєї аудиторії і стають четвертою владою — самодостатніми, незалежними, що мають свою позицію.
Мас-медіа в системі управління масовою комунікацією. Мас-медіа, стаючи четвертою владою, по суті виробивши надпартійне й надполітичне позиціювання, навіть надсуспільне, перетворюється на інформаційну еліту, яка фактично є інформаційною владою в суспільстві, веде певну інформаційну політику, сповідує вироблені своїм середовищем принципи.
Що значить четверта влада? Це повна соціальна відповідальність, необмежений вплив на суспільну думку. За таких умов журналісти повинні бути гуманними, толерантними, відповідальними, чесними.
Проте на різних етапах суспільного розвитку відбувалися і будуть відбуватися різні метаморфози з суспільними інститутами на терені інформаційної діяльності. Можна констатувати зрощення партійно-владно-редакційних структур, можна говорити про повне зневладнення (незалежність від влади) редакційної діяльності й про набуття редакціями власних владних ознак по відношенню до суспільства.
Основна проблема сьогодення у сфері масової комунікації все ж — це стосунки медіа, влади і суспільства на етапі його демократичної розбудови і в контексті загальнолюдських демократичних цінностей. Намагання демократизувати медіа і журналістику є спробою позитивною, але при цьому необхідно змиритися з розумінням того, що масова комунікація і демократія — речі несумісні, як несумісна демократія і влада — інститут управління, насилля і контролю.
Співіснування в одному суспільному лоні цих явищ — річ неминуча. Можна говорити лише про демократизацію влади і масової комунікації, а не про заміну їхньої сутності, інакше влада перестане бути владою, а масова комунікація як процес впливу, масифікації перестане бути масовою. Може, така втрата заради панування демократії була б і доречною, але на сьогодні вона є нереальною.
Влада і масова комунікація можуть міняти своє лице, але не суть. Звільнення ЗМК від впливу офіційної влади зовсім не є запорукою звільнення ЗМК від сугестивного впливу та творення масової культури, свідомості, поведінки. Під гаслом “За народ і для народу!” здійснюється роздержавлення (точніше — зневладнення) ЗМК, але хіба не під таким гаслом здійснюються вибори влади? У боротьбі за вихід з-під офіційної влади редакційні колективи виграють лише в одному — розв’яжуть руки щодо можливості висвітлення тем, які контролюються офіційною владою, уникнуть пильного ока владних структур і зможуть самостійно вести інформаційну політику в державі, тобто самі стануть владою (“четвертою”). Це дозволить ЗМІ інформувати свою аудиторію більш відверто і відкрито про діяльність владних інститутів, що, звичайно, корисно народові, але це зовсім не є гарантією для зменшення чи відмови від духовного впливу ЗМК на маси. У цьому зв’язку варто процитувати слова професора А. А. Чічановського: “Треба зазначити, що влада і ЗМІ, які претендують на владні функції, назавжди «пов'язані» узами взаємної нелюбові” (Чічановський А. А. Новина в журналістиці.— К.: Грамота, 2003. С. 6). Відхід від офіційної влади не міняє глибинної суті масової комунікації стосовно її адресата.
Не врятує медіа від виконання функції впливу на маси і черговий міф про журналістику як голос народу, його вуста на хвилі демократизації суспільних процесів і роздержавлення ЗМІ. Ця, в цілому прекрасна ідея означає не більше ніж перетворення ЗМІ у виразника інтересів народу, його сподівань, бажань, потреб (що вже позитивно!). Парадоксальність такого підходу в контексті масової комунікації полягає в тому, що ЗМІ стають для людей “в дошку своїми”, їм вірять, до них звертаються по допомогу, але створюється зачароване коло: виникає так звана “циркулярна реакція”, коли ті самі емоційно-афективні стани маси циркулюють по колу — підхоплюються людьми і через ЗМІ знову повертаються до них. Таким чином відбувається емоційне нагнітання, що лежить в основі психологічного механізму виникнення і розвитку найбільш яскравих та стихійних форм масової поведінки. Вважається, що циркулярна реакція забезпечує “емоційний обіг” — постійне самозараження членами маси одне одного однією й тою самою емоцією. Такий “обіг” може мати підбурювальний, стабілізуючий або спадний характер. ЗМІ посилюють і нагнітають невдоволення або захоплення народне шляхом прокручування болючих чи радісних тем, доводячи аудиторію до найвищої точки афекту і відповідного вибуху народного обурення або задоволення.
Ідея журналістики як посередника між владою і громадою теж не така вже й безхмарна в контексті масового спілкування. Посередники бувають двох типів: (1) байдужі до того, в чому вони є посередниками, і (2) які мають свою позицію, є самодостатніми як суб’єкти посередницької діяльності, якою вони ведуть свою політику.
Бути байдужим до змісту й характеру інформації, яку передаєш від влади до громади і навпаки,— це означає не більше ніж бути виразником інтересів влади або громади, бути засобом в їхніх руках. До того ж вираження інтересів громади при такому підході байдужості стає марною справою, оскільки ЗМК найчастіше підконтрольні владним структурам і через них влада веде свою політику стосовно громади. При цьому журналістика не чинить ніякого опору, бо їй байдуже, чиї інтереси транспортувати і куди.
Суспільне життя не є такою собі системою норм, принципів, правил співіснування в соціумі, яка протистоїть людині. На суспільному полі завжди працюють активні особи чи групи осіб, які й творять те життя, в якому або ти є активним учасником суспільних процесів, займаєш певну позицію, впливаєш на хід суспільного розвитку, або тобою керують інші, втягують у суспільну діяльність, впливають на твої погляди й думки. Намагання стояти поза соціумом, поза суспільним життям рівноцінне деградації особистості як соціальної істоти, консервуванню її соціального статусу, а згодом і атрофії її соціального “я”. Через це позиція байдужої до суспільних процесів посередницької журналістики означає використання її як засобу задоволення суспільних потреб тих, хто наймає чи купує журналіста.
Посередницька, але самодостатня журналістика, що має свою позицію в суспільному просторі, є активним соціальним суб’єктом, фактично виконує роль соціального владного інституту, оскільки веде інформаційну політику, бо не хоче бути засобом для інших суб’єктів суспільної діяльності. Виражаючи інтереси громади, така журналістика фактично впливає і на владу і на громаду, бо громадські ЗМК утримують певні громадські структури, організації, що на фоні несвідомої маси є добре соціально організованими групами, які мають свої цілі, мотивацію, смисл діяльності. При цьому намагання дотримуватися нейтралітету в оцінці влади й громади є лише методом, принципом журналістської праці, що відображає професійну позицію журналістів, але не звільняє їх від відповідальності за результати масовокомунікаційної діяльності, яка має свої закони й правила, зумовлені природою масового спілкування. А ці вовчі закони й правила, як в зоні особливого режиму, свої і непорушні: або ти, або тебе, або ти покориш масу, або вона відкине, не прийме тебе як вожака, лідера і знайде іншого. Масова комунікація не терпить порожнечі у стосунках, її природа суб’єктно-об’єктна, вона вимагає жертви у вигляді зманіпульованого кимось адресата інформаційної діяльності. Комунікаційна толеранція — то лише висунутий елітою на хвилі морально-етичного й естетичного суспільного піднесення бажаний принцип стосунків між людьми. Масі ж потрібне не толерантне до неї ставлення, а сила духу, впевненість, переконаність, яку вони відчувають у словах і вчинках лідера, тоді маса піде за ним. Але наголошуємо ще раз, що ці вимоги слушні лише для сфери масового спілкування, вони можуть бути неприйнятними для інших видів і сфер комунікації.
У демократичному суспільстві вихід один: розуміючи природу масової комунікації, як розуміючи природу і влади, необхідно говорити про форми і способи демократичного співіснування інститутів управління і тиску на народ з тим же народом. Послаблення прямого впливу на суспільство з боку ЗМК може здійснюватися тільки створенням плюралістичної системи медіа і забезпеченням добровільного доступу громадян до цієї системи. Паління цигарок — зло, попереджає міністерство охорони здоров’я, але ринок цього зла розвинений і ніхто нікого не примушує палити. Хочеш пали, хочеш — ні! Але будеш палити — будеш втрачати здоров’я. Будеш отримувати інформацію від цього ЗМК — будеш під ЙОГО впливом. Усе просто і демократично!
Рятівною соломинкою в цивілізаційному вимірі стала ідея громадських ЗМІ, коли люди створюють і утримують мас-медіа.
Громади добровільно не можуть створювати ЗМК для “обробки” себе і перетворення себе у маси. ЗМК можуть створювати тільки зацікавлені у тому люди, які розуміються на масовій комунікації, може, навіть інтуїтивно,— фахівці з масового спілкування.
Хто, маси ініціюють створення громадських ЗМІ чи так звані представники і борці за маси й громаду? Маси не можуть створювати ЗМК, бо маси — це неорганізовані утворення. Навпаки ЗМК творять маси.
Назвіть хоч одного представника громади чи маси, який звернувся до журналістів з проханням створити для нього, за його кошти газету. Журналісти тут виступають такими ж борцями за права і свободи громадян, як народні депутати під час виборів. Схема впливу на маси та сама: ми вам потрібні, ви без нас не зможете, бо ми за вас і вашу правду,— тільки дайте гроші, а ми вам — найсправедливіші новини. Якщо йти за цією логікою, то найбільшою громадською організацією є влада, бо вона паразитує на гроші громадян і спекулює на її інтересах, фактично не питаючи громадян, чи вони того хочуть!
Для того щоб народ захотів, треба поставити його перед фактом. Якщо народові сподобається та річ, він погодиться з тим, що це йому треба. Якщо не сподобається, він повстане, виступить проти. Але в будь-якому випадку ідея “це для народу” чи “цього хоче народ” — насильницька ідея, бо народ не може хотіти того, чого він не знає. А знати народ не може тільки через те, що він, як суб’єкт соціальної поведінки, не є раціональною істотою, а його можливий раціоналізм — набутий, навіяний ззовні, скерований кимось.
Альтруїстична благодать для громади — то є міф, але міф гарний, прекрасний, потрібний, перспективний, бо він спрямований на позитив, на добро, на благо. По суті, річ не в джерелі фінансування — ЗМІ на гроші громади — (хоч і в ньому), а в тому, що створюється ще один соціальний комунікаційно-владний інститут, який урівноважуватиме інститути офіційної влади, машини ідеологічного й політичного тиску, контролю, створюючи, поряд ще й з громадськими організаціями, плюралістичну систему соціальних інститутів протистояння у боротьбі за увагу і прихильність громади. ЗМІ не дадуть засохнути владі, влада не дасть схибити ЗМІ. А чи може бути зрощення медіа і влади? Так, може, але це крах гарних суспільних ілюзій і приємного суспільного міфу.
На завершення розмови поставимо самі до себе запитання: ким же є адресат масової комунікації й об’єкт взаємодії ЗМК? Логічно, тим, ким ми його описали: це масова аудиторія як просторово-часовий вияв незібраної публіки (лежить у площині мети спілкування), що стане активною масою під дією ЗМК. Але ми навмисне не даємо категоричної відповіді на запитання про аудиторію ЗМК і якою вона має бути, враховуючи усю складність політичного моменту й розвитку системи цінностей у нашому суспільстві, та й у світі. Залишаємо кожному професійному журналістові самостійно визначитися зі своєю аудиторією, виходячи з тези, що журналістика функціонує в середовищі масової комунікації.
Комунікаційна кампанія й виробництво інформації. Незалежно від того, в чиїх руках масова комунікація — влади, бізнесу, редакційних колективів — питання організації масового спілкування є архіважливим, адже від неї залежить результат.
На думку вітчизняного фахівця з питань зв’язків з громадськістю та комунікації Г. Г. Почепцова, якщо дивитися на комунікаційні потоки з точки зору управління ними, то можна бачити керування змістом і формою спілкування:
недопуск події в інформаційний простір;
заборона на появу в ефірі тих чи інших осіб;
применшення значення події;
наголошування на негативних характеристиках;
розповідь про подію в негативному ключі;
розповідь про подію в іронічному ключі;
негативні / позитивні коментарі до події;
попереднє визнання події успішною / неуспішною.
Для проведення комунікаційних кампаній, а також організації масового спілкування в цілому здійснюється виробництво інформації. Сучасне інформаційне виробництво характеризується розгалуженою й складною системою виробників: інформаційних агентств, редакцій, друкарень, дистриб’юторів (поширювачів ЗМК) тощо.
Ким же є виробники ЗМК у структурі масової комунікації — комунікантом чи кимось іншим?
Типовим явищем для систем масової комунікації є дисперсія функції мовлення й дивергенція комуніканта, тобто розсіювання (дисперсія) акту мовлення, коли різні люди, які беруть участь в породженні висловлювання, в системі масової комунікації виступають ніби єдиним комунікантом (командою), а в результаті утворюється розходження (дивергенція) психологічних, соціальних, професійних ознак єдиного комуніканта, в ролі якого в побутових ситуаціях виступає одна людина. Це веде до появи сукупності розпорошених у часі й просторі ознак мовця, закріплених за різними носіями мовлення, коли збір інформації здійснює одна людина, її аналіз — друга, обробку — третя і т. д. Так виникають дисперсна й дивергентна система масової комунікації та інституалізована форма виробництва інформації. Натомість з’являється колективна відповідальність (а при високій дисперсності, коли неясно, хто стоїть за повідомленням, — безвідповідальність!) за зміст і форму мовлення та організацію процесу спілкування. Структуризація, фазовість і дискретність мовлення при цьому є закономірними явищами, оскільки окремі мовні акти, що структурно пов’язані темою, метою спілкування, виконуються поетапно й навіть у різних місцях та в різний час. При цьому виникає колективне право на акти мовлення (зміст і форму висловлювання), встановлюється певна монополія на мовлення. Останнє спонукає організаторів процесу комунікації дивитися на акт мовлення як працю, бізнес і займатися комерціалізацією цього процесу.
Отже, у ролі комуніканта, професіонального комуніканта під час масового спілкування можуть бути різні соціальні ролі — автори (кореспонденти, репортери), організатори (менеджери, видавці, засновники) комунікаційного процесу: захисники, регулятори (редактори, ведучі) тощо. Таким чином, під упливом цих ролей комунікаційний процес структурується, виділяються його фази.
