Тема 11. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів
Контроль та оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Перевірка навчальних досягнень учнів. Функції, види, форми і методи перевірки знань, умінь і навичок учнів. Педагогічні вимоги до перевірки. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів. Характеристика бальної системи оцінювання навчальних досягнень учнів. Оціночні судження вчителя, механізми цінування навчальних досягнень.
Семінарське заняття: Різні підходи до перевірки та оцінювання навчальних досягнень школярів у творах педагогів – гуманістів.
Знати: Функції, види, форми і методи перевірки ЗУН, сутність вимог до перевірки, критерії оцінювання навальних досягнень учнів, характеристику комплексу компетенції та рівнів навчальних досягнень учнів.
Вміти:
з метою виявлення результативності навчального процесу, вивчення стану успішності учнів та накреслення шляхів її подальшого поліпшення на основі обізнаності про обсяг, рівні засвоєння та якість знань, бальну систему навчальних досягнень учнів у процесі виявлення фактичних успіхів учнів відповідно до вимог навчальних програм;
дбаючи про етичний вплив процесу оцінювання знань учнів, об’єктивно оцінювати їх навчальні досягнення: мотивувати, формулювати і виставляти оцінку не принижуючи людської гідності учня незалежно від його віку, можливостей, соціального становища.
Завдання для самостійної роботи
Конспектування першоджерел “Різні підходи до перевірки та оцінювання навчальних досягнень школярів, у творах педагогів-гуманістів”.
Складання заповідей для вчителя „стимулювання навчальних досягнень учнів”.
Спостереження та аналіз уроку із проблеми “Оцінювання навчальних досягнень учнів”.
Розв’язання педагогічних задач із теми.
Порівняння різних підходів до оцінювання навчальних досягнень учнів в практиці роботи різних країн.
Підготовка до дискусії „Чи потрібна бальна оцінка в початковій школі?”
Огляд статей періодичної преси із проблеми оцінювання школярів.
Складання узагальнюючої схеми до теми.
Тема 12. Особистісно-орієнтоване навчання і виховання
Особистісний підхід у педагогіці: історія виникнення. Мета і завдання особистісного навчання. Принципи особистісно-орієнтованого навчання. Особистісно-орієнтовні технології навчання і виховання.
Знати: Сутність особистісного підходу, зміст поняття „особистісно-орієнтоване навчання”, шляхи реалізації різних моделей особистісно-орієнтованої педагогіки.
Вміти: Створювати особистісно-орієнтовану педагогічну ситуацію та ситуацію успіху, планувати групові форми навчальної діяльності, формувати комунікативні вміння молодших школярів, рефлексивні компоненти навчальної діяльності.
Завдання для самостійної роботи
Познайомитися з досвідом використання ідей вальдорфської педагогіки у вітчизняній школі.
Розробіть конспект уроку зі своєї спеціальності із введенням у структуру уроку групових форм навчальної діяльності.
Складіть детальний план уроку в системі особистісно-орієнтованого навчання, проведіть його на педагогічній практиці.
Підготуйте повідомлення “Шляхи та умови реалізації особистісно-орієнтованих технологій”.
Особистісно орієнтоване навчання та виховання.
Метою особистісно орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистісно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовки її до життстворчості тощо.
Завдання :
• розвинути індивідуальні здібності кожної дитини;
• максимально виявити, ініціювати, використати, «окультурити» індивідуальний (суб 'єктивний) досвід дитини;
• допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані якості;
• сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати лінії життя.
Особистістісно орієнтоване навчання передбачає такий спосіб засвоєння суб'єктом змісту освіти, під час якого відбувається своєрідне «зняття» об'єктивного значення матеріалу та виявлення в ньому суб'єктивного сенсу особистісно стверджувальних цінностей. Особистісно орієнтоване навчання - це таке навчання, центром якого стає особистість дитини, її самобутність, самоцінність, суб'єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти.
Описуючи та характеризуючи особистість дитини через її функції, важливі для організації педагогічного процесу, В.В.Сериков виділяє такі з них:
• функція вибірковості (здатність людини до вибору);
• функція рефлексії (особистість повинна оцінювати своє життя);
• функція буття, що полягає в пошуках сенсу життя та творчості;
• формувальна функція (формування образу «Я»);
• функція відповідальності («Я відповідаю за все»);
• функція автономності (у міру розвитку вона дедалі більше стає вивільненою від інших факторів).
Особистісно орієнтована освіта повинна створити умови для повноцінного розвитку цих функцій.
Головні вимоги до особистісно орієнтованих технологій І.С.Якиманська
сформулювала так:
1. навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб'єктивного досвіду учня, включаючи досвід попереднього навчання;
2. виклад знань у підручнику (вчителем) повинен бути направленим не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а також на постійне перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного учня;
3. у процесі навчання необхідне постійне узгодження суб'єктивного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;
4. активне стимулювання учня до самоцінної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самоствердження в ході оволодіння знаннями;
5. конструювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учню вибирати його зміст, вид та форму виконання завдань, розв'язування задач, тощо;
6. виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, стійко, продуктивно;
7. необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, але голвним чином процесу учіння;
освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку учіння як суб'єктної діяльності.
О.Я.Савченко визначає такі ознаки особистісно орієнтованого навчання:
• діагностична основа навчання;
• зосередження на потребах дитини;
• гуманізація навчального спілкування;
• співробітництво, співтворчість вчителя та учнів;
• переважання навчального діалогу;
• турботу про фізичне та емоційне благополуччя учнів;
• пристосування методики до навчальних можливостей дитини; стимулювання розвитку, саморозвитку та відповідальності учнів.
Терапевтична основа особистісно орієнтованого підходу у навчанні та вихованні полягає в тому, що турбота про емоційне благополуччя дитини повинна стати однією з головних для педагога. Дитина повинна відчувати симпатію вчителів і товаришів, вірити в доброзичливе ставлення до себе, у справедливе бажання допомогти і підтримати.Саме тому особистісно орієнтоване навчання повинно бути зорієнтоване не лише на розв'язання завдань навчання і виховання, але й збереження, зміцнення та формування фізичного, психічного, соціального та духовного здоровя особистості.
Принципи особистісно орієнтованого навчання:
1. Предметом освіти є особистість дитини, як така, і проекція цієї особистості, як соціальне адаптивної.
2. Свобода вибору особистістю змісту, способів і форм діяльності в рамках соціальне заданих норм. Варіативність навчального процесу.
3. Формування суб'єктності дитини в освітній діяльності. Освітній процес будується з опорою на особистий досвід дитини. Дитина - суб'єкт діяльності.
4. Педагогічна підтримка, допомога в розвитку, врахування досягнень, їх позитивна оцінка. Досягнення оцінюються і цінуються у відповідності з нормами, але і в порівнянні з дитиною.
5. Дитина творець діяльності до визначення норм і цілей в освітньому
процесі.Функція навчання - допомогти кожному учневі з урахуванням його досвіду пізнання і практичних дій удосконалювати свої індивідуальні здібності, розвиватися як особистість.
6. Індивідуалізація навчання: врахування індивідуального темпу пізнання, розвиток задатків дитини.
7. Максимальне наближення навчального матеріалу до реалій життя.
8. Спіралевидна побудова навчального матеріалу: повернення до вивченого і розгляд його з різних сторін на більш високому рівні.
9. Постійна самооцінка учнями власної навчальної діяльності.
10. Реалізація цілісного навчально-виховного процесу, що передбачає органічне поєднання навчальної роботи в школі і позаурочний час.
Ефективність особистісно орієнтованого навчання залежить від успішного виявлення та максимального розвитку індивідуально значущих позитивних задатків кожного школяра на підставі надбаного ним до школи і в процесі шкільного навчання досвіду, а також формування інтересу до пізнання, бажання та вміння навчатися. Вони повинні дати можливість підростаючій особистості визначитися та реалізуватися у тій галузі діяльності, яка найбільш відповідає її потенційним здібностям.
Основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку: - пріорітет особистості учня в організації освітнього процесу;
орієнтація на процес навчання;
орієнтація на особистісні досягнення учнів;
створення емоційно-інтелектуального фону уроку;
чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;
раціональна єдність словесних, наочних і практичних методів навчання;
використання активних методів навчання;
зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;
формувати в учнів уміння самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;
заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Засоби досягнення мети особистісно орієнтованого уроку (виявлення пізнавальної активності учнів):
• використання різноманітних форм та методів навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб'єктивний досвід учнів;
• створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;
• стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися, отримати хибну відповідь;
• використання протягом уроку дидактичного матеріалу, дозволяє учневі вибрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;
• оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за кінцевими результатами;
• заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них;
• створення на уроці педагогічної ситуації спілкування, яка б дозволяла кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, виборність способу роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.
Структура особистісно орієнтованого уроку.
І.Орієнтація (мотивація наступної діяльності, позитивна настанова на роботу, орієнтація учнів у змісті даного заняття, в темі, розділі, курсі; опора на особистий досвід учнів із проблеми заняття).
2.Цілепокладання (визначення разом з дітьми особистісно значущих цілей діяльності на уроці: що дасть заняття зараз, для екзамену, майбутнього життя, визначення показників досягнення мети).
З.Проектування (залучення учнів до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджуючі завдання, повідомлення, реферати, підготовка наочності, самостійні завдання), складання плану роботи).
4-5. Організація і виконання (надання варіативності у виборі способів навчальної діяльності: письмово чи усно, індивідуально чи в групі, викладення опорних положень чи розгорнута відповідь в узагальнюючому вигляді чи на прикладах; вибір способів фіксації навчального матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тезиси, висновки); вибір учнями по можливості завдань та способів їх виконання при закріпленні знань, формуванні умінь та навичок; варіативність у виборі домашнього завдання: диференціація за рівнем складності і способів виконання).
б.Контрольно-пізнавальний (залучення учнів до контролю ходу навчальної діяльності: парні і групові форми, самоконтроль, участь учнів у виправленні допущених помилок, неточності, осмислення їх причин; надання учням можливості самостійно чи з допомогою вчителя, інших учнів порівнювати отримуваний результат з критеріями еталону; використання механізму «цінування» (позитивного ставлення до успіху школяра і «оцінювання» (виставлення балу, рейтингу не лише кінцевого результату діяльності, але і процесу навчання).