Знання, навички, уміння1

Операційні знання

Навички

Уміння

Системні знання

Країнознавчі та лінгвокраїнознавчі знання

Комунікативна

компетенція

Учителю іноземної мови також потрібно враховувати дані психології мовленнєвої діяльності.

Закономірності психології мовленнєвої діяльності

З лінгвістики методика бере науково обґрунтовані дані про характер взаємовідносин різних рівнів мови як системи фонологічного, морфологічного, синтаксичного, семантичного і логічного.

Психолінгвістика, яка досліджує мовні здібності людини, процеси породження і сприйняття нею мовленнєвих повідомлень й описує закономірності мовленнєвої діяльності, допомагає вчителеві іноземної мови сформувати уявлення про зв’язки між мовою, мовленням і мовленнєвою діяльністю та усвідомити механізми оволодіння і користування мовою.

Для правильної організації навчання іноземної мови суттєвим є розуміння мови як суспільно виробленої системи знаків, що є засобом спілкування людей. Мовлення слід розуміти як спосіб здійснення спілкування за допомогою мови. Це і сам процес спілкування в усній та письмовій формі, і продукт цього процесу (озвучений чи написаний текст). Якщо мова – явище суспільне, нормативне, постійне і обов’язкове для всіх членів даного людського колективу, то мовлення – індивідуальне, не завжди нормативне, залежне від ситуації спілкування.

Учитель іноземної мови повинен брати до уваги два види мовлення: зовнішнє мовлення і внутрішнє мовлення.

Зовнішнє мовлення - це мовлення для інших, подане в звуковій або графічній формі. Це мовлення, в якому наші думки отримують мовне оформлення.

Внутрішнє мовлення - це мовлення для себе. Воно має дві важливі функції. По-перше, це мовлення, за допомогою якого ми здійснюємо мислення. В ньому немає чіткого мовного оформлення, воно існує в певному індивідуальному предметно-схемному коді, в якому є і психічні образи предметів, і абстрактні схеми, і слова чи окремі морфеми. Код внутрішнього мовлення не є кодом конкретної національної мови, але саме він опосередковує зв’язок мислення, мовлення і мови. Цей факт допускає можливість перекодування думки безпосередньо на/у знаки іноземної мови, оминаючи канал рідної мови.

По-друге, за допомогою внутрішнього мовлення здійснюється етап планування майбутнього зовнішнього висловлювання.

По Л.С.Виготському, будь-яка розумова дія є інтеріоризацією зовнішньої дії. Отже, для того, щоб сформувати механізм внутрішнього мовлення іноземною мовою, треба ти учнів вимовляти все чітко і правильно в зовнішньому мовленні. Так ми скоріше досягнемо того, що учні не будуть спочатку будувати висловлення рідною мовою, а потім перекладати його на іноземну, а відразу у внутрішньому мовленні плануватимуть своє висловлення іноземною мовою. При читанні, аудіюванні вони не перекладатимуть кожну фразу на рідну мову, а навчаться розуміти зміст безпосередньо з іншомовного тексту.

Для правильного розуміння сутності предмета “іноземна мова”, його специфіки, для усвідомлення цілей викладання цього предмета, а також визначення оптимальних шляхів навчання важливо також враховувати те, що мова як засіб спілкування і мовлення як спосіб формування і формулювання думок за допомогою мови входять в більш загальне і більш значуще для нас поняття - в поняття мовленнєвої діяльності (О.О. Леонтьєв 1969, І.О.Зимня 1989). Мовленнєва діяльність (далі МД) розглядається, з одного боку, як самостійний, специфічний вид людської діяльності, з іншого боку, як допоміжний, оскільки одночасно може служити для вирішення задач іншої діяльності людини (виробничої, пізнавальної, навчальної, ігрової, суспільно-політичної і т. п.). Найбільш відоме визначення поняття МД належить І.О.Зимній, яка характеризує ії як “процес активного, цілеспрямованого, опосередкованого мовою та обумовленого ситуацією спілкування прийому або видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою” [64,, c.133].

Як і будь-яка інша діяльність, МД має свою психологічну структуру, компонентами якої (наприклад, у говорінні) є:

• Мотиви – те, заради чого думка формулюється (комунікативно-пізнавальні потреби);

• Цілі – конкретний практичний результат, що планується;

• Предмет - думка, що формується і формулюється;

• Засоби і способи – знання, навички і уміння формування і формулювання думки;

• Продукт – висловлювання, текст;

• Результат – реакція інших людей на отриманий результат (вербальні відповіді; невербальні дії; викликані почуття) [62, с.45- 49; 64, с.133-141].

Мовленнєва діяльність реалізується у чотирьох видах: аудіюванні (сприймання мовлення на слух), говорінні, читанні та письмі. Ці види МД є основними формами взаємодії людей у процесі вербального спілкування. Спілкування може здійснюватись в усній чи письмовій формі. В зв’язку з цим види мовленнєвої діяльності поділяють на усні та письмові. До усного мовлення належать аудіювання та говоріння. До писемного мовлення - читання й письмо. З іншого боку, за спрямованістю мовленнєвих дій комунікантів на видачу (продукування, породження) чи прийом (сприйняття) повідомлення розрізняють продуктивні види МД (говоріння, письмо) і рецептивні види МД (аудіювання, читання).

Основними, первинними видами мовлення є усні. Писемне мовлення є вторинним. Як відомо, в історії розвитку суспільства письмо виникло значно пізніше, ніж усне мовлення. І в розвитку кожного окремого індивіда спочатку формуються вміння усного спілкування, і лише пізніше, в ході навчання діти оволодівають умінням читати й писати. При навчанні іноземної мови слід зберігати ту ж саму послідовність у пред’явленні матеріалу і в початкових вправах по його засвоєнню. Звичайно, відстань між усними і письмовими вправами у навчанні іноземної мови значно менша, ніж при засвоєнні рідної мови. Матеріал, навички оперування яким починають формуватись в усних вправах, тільки тоді буде дійсно засвоєним учнями, якщо вони розпізнають його в текстах для читання, напишуть певні мовні зразки із засвоюваними явищами, а потім знову повернуться до усного мовлення, вже збагаченого матеріалом текстів.

Підсумовуючи сказане, треба підкреслити, що мета предмета “іноземна мова” полягає саме у навчанні мовленнєвої діяльності в її різних видах, а не мови як системи знаків і не мовлення як способу оперування мовою. Оволодіння останніми можна розглядати як проміжні задачі в досягненні основної мети - навчанні спілкування іноземною мовою. Важливо у зв’язку з цим розрізняти одиниці мови, мовлення та мовленнєвої діяльності. Одиниця мови - це морфема як ії мінімальна значуща частинка. Одиниця мовлення - це висловлювання. Одиницею мовленнєвої діяльності у продуктивних видах є мовленнєвий вчинок (судження), у рецептивних видах – смислове рішення.

Розуміння мети навчання як формування вмінь іншомовної мовленнєвої діяльності виявилось досить перспективним і плідним. При такому підході враховується сам учень, вся мотиваційно-спонукальна сфера його пізнавальної і комунікативної діяльності.