Прямий метод

Таку назву цей метод отримав тому, що його прихильники намагались слова іноземної мови та її граматичні форми асоціювати безпосередньо з їх значенням, обминаючи рідну мову учнів. Метою навчання було практичне оволодіння іноземною мовою. Спочатку ця задача була звужена до навчання лише усного мовлення. Потім почали висувати і інші практичні цілі (наприклад, навчання читання).

Як згадувалось, для обґрунтування прямого методу широко залучались дані мовознавства і особливо психології. Об’єктом навчання стала жива іноземна мова.

Оскільки мова по своїй природі є звуковою, то велике значення в оволодінні нею тепер надається слуховим і мовномоторним відчуттям. На перший план висувається усне мовлення і як ціль, і як засіб оволодіння мовою.

На думку представників прямого методу, разом із оволодінням мовою учні повинні навчитись мислити цією мовою. Вони виходили з лінгвістичної концепції, що кожна мова виражає світогляд народу, який створив цю мову, і що кожна мова має свою, особливу систему понять. Наслідком такого розуміння мови стало ще одне важливе положення прямого методу – необхідність повністю усунути рідну мову із викладання іноземної. Залучаючи рідну мову, говорили “прямисти”, ми не зможемо сформувати в учнів відчуття чужої мови. Для того, щоб засвоїти систему понять, притаманних іноземній мові, що вивчається, і набути відчуття цієї мови, необхідно навчити учнів зв’язувати форми іноземної мови безпосередньо з їх значенням, обминаючи рідну мову. Цей шлях уявлявся більш простим і більш коротким. Підтвердження правильності цих положень “прямисти” вбачали в природному способі засвоєння рідної мови. Для того, щоб створити умови, аналогічні тим, які існують при засвоєнні рідної мови, робились спроби відтворити відповідне мовне середовище: викладання здійснювалось лише іноземною мовою; були розроблені способи безперекладного розкриття значень слів і граматичних явищ. Для цього використовувались різні засоби наочності. Засвоєння нового матеріалу досягалось за допомогою готових мовних зразків і побудови речень за аналогією. Слухаючи і повторюючи готові зразки, читаючи текст, учні повинні були самі виводити з них правила. Згодом всі ці правила зводились у систему.

Стосовно навчання лексики “прямисти” керувались положеннями психологічної лінгвістики про те, що слова багатозначні, і тому слово, взяте ізольовано, позбавлене конкретного значення. Тому лексика повинна вивчатись лише в контексті. Мова, на думку представників прямого методу, складається не з слів, а з речень.

Надаючи виключного значення звуковому аспекту мови, прихильники прямого методу особливе значення надавали фонетиці. При навчанні вимови вони рекомендували користуватись як імітацією, так і роз’ясненням способу артикуляції звуків.

Наведені методичні принципи визначали і ті прийоми, якими рекомендували користуватись представники прямого методу.

Навчання іноземної мови слід починати із фонетики, з ознайомлення із звуками та їх транскрипцією. Далі все навчання здійснюється на реченнях, а потім на текстах.

Типовий урок за прямим методом будувався приблизно таким чином:

1. Учитель демонструє малюнки із зображенням ряду предметів і називає їх за допомогою речень іноземною мовою: „Це книга“, „Це портфель“ і т.і.

2. Учні повторюють ці речення за вчителем спочатку поодинці, а потім хором.

3. Після того, як з десяток фраз буде в такий спосіб вивчено, учням пропонують запитання типу: „Що це таке?“. Потім ідуть речення, а за ними запитання про місцезнаходження предметів, їх колір, форму і т.і.

4. Після цього подається зв’язний опис малюнків, який учні повинні повторити за вчителем.

5. Далі проводяться різні одномовні вправи над текстом, включаючи його перифраз.

6. Після всіх цих вправ та ж сама тема розробляється у вигляді діалогу, або учням пропонується розповісти що-небудь про себе, використовуючи засвоєний мовний матеріал.

Аналізуючи прямий метод, можна відзначити деякі його недоліки:

1. Неправильне розуміння співвідношення мови та мислення. Намагаючись сформувати мислення іноземною мовою, “прямисти” не врахували того, що основні категорії мислення в учнів уже сформовані і що вони спільні в людей, що говорять різними мовами.

2. Намагання цілком усунути з процесу навчання рідну мову, що в багатьох випадках ставало на перешкоді при засвоєнні іноземної мови.

3. Перебільшення ролі індукції як єдиного способу засвоєння учнями правил – способу, при якому вони самі виводили ці правила з готових мовних зразків. Цей шлях був досить важким для учнів і вимагав великих затрат часу.

4. Надмірне перебільшення ролі навичок усного мовлення у порівнянні з іншими видами мовленнєвої діяльності.

Разом з цим, прямий метод зіграв значну роль у розвитку методики навчання іноземних мов.

До його позитивних рис можна віднести:

1. В основу навчання було покладено живу мову, і засвоєння її розглядалось як розвиток умінь спілкування цією мовою.

2. Велике значення приділялось формуванню навичок вимови і розробці системи фонетичних вправ.

3. Широко використовувались засоби наочності для штучного відтворення іншомовного середовища в класних умовах.

4. В межах цього методу було розроблено велику кількість ефективних одномовних вправ, багато з яких успішно використовуються й досі.

Далі зупинимось на поглядах російських методистів періоду Реформи.

Велику увагу методиці навчання іноземних мов приділяв великий російський педагог К.Д.Ушинський. Він рішуче виступав проти схоластичних методів викладання ще за 20 років до того, як цей протест був висловлений діячами Реформи за кордоном. Він вважав, що якщо зупинитись у вивченні мови на засвоєнні відмінювання, то таке навчання залишить в душі учня не розвиваючий, а пригнічуючий слід. На відміну від ряду зарубіжних методистів, Ушинський виключну увагу приділяє порівнянню з рідною мовою. Він вважає, що лише порівняльне вивчення іноземної мови може сприяти її свідомому засвоєнню. Він також підкреслює, що вивчення іноземної мови є досить корисним для усвідомлення рідної мови і її кращого засвоєння.

Отже, К.Д. Ушинський висловив чимало нових ідей, які значно випередили Реформу і стали підґрунтям методичних концепцій кращих російських методистів кінця ХIХ – початку ХХ століть.

Початок сучасного періоду розвитку методики навчання іноземних мов умовно відноситься до третього десятиліття ХХ сторіччя.

На зміну прямим методам періоду Реформи прийшли неопрямі методи, які, маючи принципову основу прямих, суттєво від них відрізняються. Неопрямі методи різко розрізняються в залежності від цілі навчання: розробляється методика репродуктивного оволодіння мовою (Г.Пальмер) і методика рецептивного оволодіння мовою (М.Уест).

Розглянемо особливості кожного з цих методів, як вони представлені в системах згаданих методистів.