Граматико-перекладний метод

Цей метод існував у школі понад два сторіччя. Таке його тривале існування в школах Європи й Росії пояснюється перш за все традиціями, успадкованими від методики викладання латинської мови в епоху Відродження. Це пояснюється також формальними загальноосвітніми задачами, що ставились перед викладанням іноземної мови. Крім того, цей метод не передбачав особливо великих вимог до викладачів іноземних мов як в теоретичному, так і в практичному планах.

Представники граматико-перекладного методу вбачали загальноосвітню ціль навчання іноземної мови у розвитку логічного мислення за допомогою граматичних вправ, ототожнюючи граматику з логікою. Основний зміст навчання представники цього методу бачили саме в граматиці, яка викладалась системно. Деякі прихильники цього методу вважали, що тексти в підручнику повинні бути підібрані таким чином, щоб їх зміст не приваблював, а навпаки, відштовхував учнів, оскільки при вивченні мови важливо засвоювати граматику, а текст повинен бути лише ілюстрацією до неї.

Прихильники граматико-перекладного методу виходили з наступних принципів:

1. В основу навчання іноземної мови повинно бути покладено писемне мовлення, бо тільки воно репрезентує дійсну мову.

2. Головним у вивченні іноземної мови є її граматика. Саме вона повинна визначати і побудову курсу, і відбір лексики.

3. Основним способом розкриття значень граматичних форм і слів є буквальний переклад, оскільки всі мови мають спільну граматику, а слова різних мов відрізняються лише різною комбінацією літер.

4. Засвоєння мовного матеріалу повинно відбуватись шляхом перекладу і механічного заучування напам’ять.

5. Оскільки слова іноземної мови були потрібні лише для ілюстрації граматичних структур, то їх слід заучувати поза контекстом.

Керуючись цими принципами, прихильники граматико-перекладного методу будували навчальний процес в такий спосіб: перш за все учням пропонувалось завчити граматичне правило, а потім слова і їх переклад на рідну мову. Потім учні вправлялись у перекладі окремих речень з рідної мови на іноземну.

Представники граматико-перекладного методу намагались розвивати навички читання. Це пояснюється обмеженими потребами широких мас населення в усному спілкуванні новими європейськими мовами. Але вже в 30-40 рр. XIX століття потреба в оволодінні усним мовленням стає все більш відчутною. Як наслідок з’являються навчальні посібники, націлені на розвиток усномовленнєвих навичок. Однак граматико-перекладний метод для досягнення цієї мети виявився малопридатним.

Текстуально-перекладний метод

Представники цього методу також вважають загальноосвітню ціль основною у навчанні іноземних мов. Однак вони вбачають її не в розвиткові логічного мислення (як в граматико-перекладному методі), а в загальному розумовому розвиткові учнів. Тому основна увага тут приділяється читанню текстів. До навчання залучались зв’язні тексти хрестоматійного характеру і оригінальні художні твори: Лафонтена, а пізніше Дикенса, Шиллера та інших.

Цей метод базувався на таких принципах:

1. Навчаючи іноземної мови, слід керуватись її писемною нормою. Розмовна мова розглядалась як відхилення від норми.

2. Навчати мови треба на зв’язних, переважно на оригінальних текстах, оскільки в кожному оригінальному тексті представлені всі мовні факти, необхідні для розуміння будь-якого тексту.

3. Основним логічним процесом є аналіз, тому все навчання базується на аналізі текстів.

4. Значення слів і граматичних форм розкривається шляхом дослівного перекладу.

5. Мовний матеріал засвоюється шляхом механічного заучування з опорою на переклад.

Як бачимо, ці два методи мають багато спільного. Вони приблизно співпадають по часу їх розповсюдження. Вони засновані на спільних лінгвістичних концепціях, а саме на ідеї існування загальної граматики і на уявленні про мову як логічну категорію, яка не розвивається.

Однак, поряд із спільними рисами, слід вказати і на розбіжності між цими методами.

Представники першого з них стояли цілком на позиціях формальної освіти, в той час як другий метод передбачає загальний розумовий розвиток учнів. В граматико-перекладному методі в основу навчання було покладено граматику, якій була підпорядкована вся робота над мовою, при цьому прообразом граматики будь-якої живої мови була граматика латинської мови.

В текстуально-перекладному методі основна увага приділялась роботі над текстом. Граматика ж вивчалась або поза будь-якою системою, або системно, але обов’язково у зв’язку з текстом.

Незважаючи на свої недоліки, перекладні методи навчання живих мов все ж мали певне прогресивне значення для розвитку методики викладання іноземних мов. Спосіб засвоєння мовних явищ шляхом перекладу на рідну мову створив передумови для створення порівняльного методу викладання іноземних мов у справжньому значенні цього слова.

Іншим важливим фактором є те, що ці методи створили передумову методики навчання рецептивного мовлення, перш за все читання.

Бурхливий розвиток промисловості, торгівлі між різними країнами і колоніальна експансія створюють велику потребу в людях, які володіють іноземними мовами практично, тобто вміють говорити, писати, читати іноземною мовою, здатні вступати в безпосередні мовні контакти з іноземцями. Цілком зрозуміло, що перекладні методи цю потребу задовольнити не могли. У 80-х роках ХIХ століття відбулась реформа навчання іноземних мов. Як реакція на перекладні методи виникли методи з протилежними тенденціями. Вони мали різні назви: наочно-інтуїтивний, природний, натуральний, прямий. В методичній літературі на позначення цих методів найчастіше вживаються терміни “прямий” і “натуральний”. Натуральний метод по своїй суті є різновидом прямого. Розвиткові прямого методу в значній мірі сприяли досягнення мовознавства й психології.