3. Антропонімічні реалії.

До даної групи відносимо імена історичних постатей, суспільних діячів, письменників, вчених, діячів культури, популярних спортсменів, персонажів художньої літератури та фольклору, наприклад, (англ.): Jack – простолюдин, людина із народу; Pooh-Bah – комічний персонаж, в переносному значенні „хвастливий ченуша”, „той, хто намагається справити враження впливової людини”; (нім.): Struwwelpeter – розпатланий скуйовджений Петер, відомий персонаж казки Гофмана, Otto von Bismarck – канцлер, Röntgen, Ohm - вчені, Michael Schuhmacher – спортсмен.

4. Реалії культури.

Це назви творів літератури та мистецтва, історичні факти та події в житті країни, назви державних установ та багато інших реалій із літератури, кіно та театру, образотворчого мистецтва, музика, засобів масової інформації, наприклад, (англ.): James Bond – суперагент 007, герой роману Флемінга, з його образом пов’язане уявлення про супермена, улюбленця жінок; (нім.): die Lorelei, Till Eulenspiegel.

5. Суспільно-політичні реалії.

Керівництво, збройні сили, наприклад: (англ.) Parlament (UK), Congress (US); (нім.) der Bundestag, die Bundeswehr.

6. Реалії системи освіти: (нім.) Grundschule, Realschule, Hauptschule, Gesamtschule.

7. Фразеологічні одиниці.

Це прислів’я, приказки, крилаті слова та вирази, цитати, фразеологізми, повір’я, що мають національну своєрідність.

Англійська мова: Business before pleasure. There is no smoke without fire. To buy a pig in a poke. As hungry as a bear. Lucky to find a clover plant with four leaves.

Німецька мова: Ordnung ist das halbe Leben. Ohne Fleiß kein Preis. Was Hänschen nicht lernt, lernt Hans nimmer mehr.

Всі ці види реалій повинні увійти до лексичного мінімуму учнів середньої школи. Формування специфічних лексичних навичок розуміння і вживання ЛО з національно-культурним компонентом у чотирьох видах мовленнєвої діяльності триває протягом всього шкільного курсу, носить системний, керований характер і відбувається у такий самий спосіб, як і при оволодінні будь-яким лексичним матеріалом. З цією метою виконуються лексичні вправи на імітацію, відповіді на запитання, завершення тверджень, розв’язання кросвордів тощо.

Головна відмінність роботи з реаліями як культурно-специфічними мовними засобами полягає у способі семантизації значень цих одиниць. Ознайомлення з ними учнів відбувається у широкому контексті з перекладом на рідну мову чи то під час розповіді вчителя, чи то в межах тексту для читання/аудіювання. Проте контексту і перекладу часто недостатньо для розуміння такої лексики, оскільки лексика здебільшого безеквівалентна, і переклад є по суті /насправді транслітерацією, тобто перенесенням іншомовного слова в його оригінальном звучанні у рідну мову. Тому для семантизації цих ЛО використовують лінгвокраїнознавчі коментарі (пояснення) як засоби компенсації прогалин у фонових знаннях учнів.

Розрізняють одиничні, системні, комплексні коментарі, які даються іноземною або рідною мовою. Наприклад, die Zuckertüte (Abc-Tüte) – великий кульок з солодощами та маленькими іграшками, який отримують першокласники від батьків в перший день навчання у школі (одиничний коментар). Weihnachten, Ostern und Pfingsten sind kirchliche Feste (системний коментар). Країнознавчі тексти, колажі, які пояснюють ключові поняття з певної теми у широкому контексті можна вважати комплексним коментарем.

Формування СКК має відбуватись у таких напрямах (за Р.Бауш, Г.Кріст, Г.-Й.Крумм):

1. від духовно історичних традицій до соціально наукових спостережень;

2. від освітньо культурних посвідчень до повсякденно культурного досвіду;

3. від абстрактних соціальних структур до особисто пізнаних фрагментів дійсності.

Формування соціокультурної компетенції має свої певні особливості на кожному ступені навчання у школі, які проявляються вже при відборі лінгвокраїнознавчого матеріалу. Добір матеріалу з різних галузей іншомовної культури здійснюється не лише за критерієм мовленнєвої посильності, але передусім з урахуванням соціокультурних інтересів дітей певного віку. Так, учнів початкової школи цікавлять переважно такі питання:

1. В які ігри грає мій ровесник за кордоном?

2. Які мультфільми та кінофільми йому подобаються?

3. Яких домашніх улюбленців він має?

4. Що він робить у вільний час?

5. Які предмети вивчає в школі?

6. Які книжки читає?

7. Які свята відзначає?

До змісту СКК у початковій школі¹ входять національні реалії: державна символіка (прапор, назва країни, столиці), імена однолітків, відомих персонажів, назви іграшок, тварин, ігор, свят; елементарні вербальні етикетно-узуальні формули спілкування: привітання, прощання, знайомства, вдячності, вибачення, схвалення. Діти вчаться писати своє ім’я та призвіще, імена своїх батьків та друзів, правильно оформлювати адресу, листівку-вітання.

Крім того, учні знайомляться з типовими невербальними аспектами етикету, до яких належать елементи кінесики (жести), проксеміки (відстань між комунікантами), фонації (акустичні характеристики мовлення, вигуки, звуконаслідування). Тому дітям потрібно показати, наприклад, жест, який супроводжує привітання Hi! Hello! Рука при цьому піднята на рівні голови долонею від себе. А прощання супроводжується розмахуванням із сторони в сторону піднятою на рівні голови рукою долонею від себе. Діти повинні знати, що під час розмови потрібно стояти на відстані витягнутої руки, дивитися один одному у вічі, посміхатися, не переривати один одного.

О.О.Коломінова відмічає, що особливо цікавою для молодших школярів є інформація про звуконаслідування. З подивом та інтересом вони сприймають той факт, що носії іноземної мови зовсім по-іншому чують і наслідують голоси тварин, що у них:

бджоли гудуть – buz-buz-buz (англ. мова); sum-sum-sum (нім. мова);

собаки гавкають – bow-wow-wow (англ. мова); wau-wau-wau (нім. мова);

кішки мурликають – meaw-meaw-meaw (англ. мова); miau-miau-miau (нім. мова);

півні співають – cock-a-doodle-doo (англ. мова); ki-ke-ri-ki (нім. мова).

Компонентом змісту соціокультурної компетенції на цьому ступені є елементи іншомовного дитячого фольклору малих форм: римівки, лічилки, віршики, пісеньки тощо. Ці твори містять багато національних реалій і є джерелом фонових знань дітей цього віку. Гумор, образність, чіткий ритм, мелодійність цих творів сприяють розвитку мовленнєвих механізмів учнів, мимовільному запам’ятовуванню, стимулюють фантазію дітей і спонукають їх до творчої діяльності, зокрема драматизації таких творів, імпровізації ролей.

Важливим компонентом змісту є звичайно навички та вміння оперування відібраним для початкового ступеня мінімумом соціокультурного мовного і немовного матеріалу і творчого використання засвоєних знань. З цією метою рекомендується організовувати завдання-проекти, проводити культурні заходи у межах тем, що вивчаються: святкові дитячі ранки літературно-музичного характеру (пісні, вірші, інсценування), конкурси, звітні програми для батьків, святкування днів народження дітей, виставки дитячої творчості. Дуже важливо використовувати при цьому елементи традицій носіїв мови щодо оформлення приміщення, де відбувається захід, виготовлення подарунків-сюрпризів, вручення нагород.

В основній школі помітно зростає обсяг автентичного навчального матеріалу і змінюється його характер. Учні знайомляться з іншомовними казками, легендами, оповіданнями, текстами засобів масової інформації (репортажі, інтерв’ю, рекламні тексти), з традиціями святкування Нового року, Різдва і Пасхи в іншомовних країнах, з визначними місцями столиць рідної країни і країни, мова якої вивчається, вчаться описувати рідне місте/село, писати особистісні листи іноземною мовою, заповнювати нескладні анкети.

Головна мета цього етапу, насамперед, у 8-9 класах – навчити учнів самостійно находити соціокультурну інформацію в текстах для читання/аудіювання, розуміти ії за допомогою іншомовних коментарів, виділяти соціальну оцінку фактів, визначати характеристику соціально-культурного портрета англомовних / німецькомовних народів і країн, порівнювати культуру ІМ з рідною культурою.

Учні основної школи активно вивчають географію країни. Щоб оптимизувати роботу з географічними реаліями¹, пропонується виконувати різні завдання тестового характеру з опорою на атлас або карту.

Приклад 1. Вказаний конкретний регіон, перелічені штати США (або федеральні землі Німеччини), які належать до цього регіону. Необхідно знайти серед них один штат (федеральну землю), який не входить у цю групу, і викреслити його.

Приклад 2. Ліворуч зазначені штати (федеральні землі), праворуч – їх столиці. Необхідно визначити, яка столиця належить до якого штату (тест перехресного вибору).

Приклад 3. Зазначений відомий топонім (гора, річка, місто, діяч). Необхідно визначити, до якого регіону (штату, федеральної землі) він належить. Завдання побудоване за принципом multiple choice, тобто потрібно вибрати один правильний варіант з чотирьох даних.

Приклад 4. Заповніть пропуски у реченнях (clouse-test). Інформація для заповнення пропусків може бути дана (переплутана), може бути відсутня (з метою самостійного пошуку у довідниках або Інтернет).

Аналогічні завдання можуть бути розроблені з будь-якої країнознавчої теми.

Універсальним прийомом роботи з країнознавчим та лінгвокраїнознавчим матеріалом вважається квіз (Quiz)¹. Квіз – це опитування, яке складається або за принципом тесту множинного вибору (multiple choice), або за принципом тесту з конструйованою відповіддю. Прикладом такого опитування може бути квіз з метою попереднього визначення загальної обізнаності учнів з культурою країни:

Хто самий відомий президент/монарх країни?

Хто самий відомий поет/письменник?

Хто великий вчений/винахідник цієї країни?

Хто найкращий актор/акторка (співак/співачка)?

Хто самий відомий (найулюбленіший) герой країни? і т.і.

В старшій школі навчання спрямоване на опанування широких культурних тем (спосіб/стиль життя) та освітніх традицій. Учні поглиблюють знання про правила етикету (проживання у сім’і закордоном, запрошення у гості, норми поведінки у гостях), про можливості отримання освіти та працевлаштування, про етнічні та релігійні особливости країни. Учні вчаться застосовувати у мовленні формули вираження власної думки, згоди або некатегоричної незгоди, аргументації. Старшокласники опановують мовні засоби, за допомогою яких можна представляти свою країну і культуру на міжкультурному рівні, бути гідом, консультувати і допомагати закордонним гостям у ситуаціях повсякденного спілкування.

У зв’язку з профільним навчанням в старшій школі можливе викладання спецкурсів з країнознавства та інших курсів, що викладаються іноземною мовою. Перед учнями ставляться завдання проблемно-аналітичного характеру, наприклад: а) написати есе з проблеми “Звідки походить назва цього міста?” або “У чому полягає роль Бісмарка в історії Німеччини?” і.т.і. б) порівняти загальні та культурно-специфічні явища у штатах США (федеральних землях Німеччини): історію, економічний розвиток, традиції, населення; в) охарактеризувати за певними критеріями державу, регіон, місто, державний устрій, видатних людей і т.і.

Для формування соціокультурної та лінгвокраїнознавчої компетенції широко викорис­товують творчі, проектні, групові, інтерактивні форми роботи учнів. Творчими формами роботи є прийом колажування та метод проектів. Вивчивши принципи організації і технологію проведення цих форм роботи, вчитель зможе використовувати дані методичні прийоми під час вивчення будь-якої теми. Дамо коротку характеристику кожного з цих способів організації навчальної діяльності учнів на уроках ІМ.

Колаж (прийом колажування) є однією з ефективних форм комплексного коментаря, який дозволяє познайомити учнів з лінгвокраїнознавчою інформацією і семантизувати значення ЛО. Вперше терміни “колаж” та “колажування” були вжиті німецьким методистом Б.-Д.Мюллером [?????]. Колаж (від французського collage) означає наклеювання.

Н.А.Сухова визначає колаж як засіб мовної та немовної (екстралінгвістичної) наочності, який допомагає в розкритті культурно-країнознавчого значення поняття, відсутнього в рідній мові учня, у вигляді плакату з надписами, схемами чи таблицями, розміщеними навкруги цього поняття за годинниковою стрілкою [?????].

Для виготовлення тематичних колажів можуть бути використані друковані матеріали, газети, буклети, матеріали Інтернету, а також матеріали, виготовлені учнями: фотографії, малюнки, крокі, схеми.

Колажування – це процес, який складається, по-перше, з відбору екстралінгвістичної та мовної наочності, по-друге, з розподілу відібраних матеріалів у колажі, по-третє, з навчальної роботи з колажем.

При ознайомленні учнів з країнознавчою інформацією можна використовувати наступні види колажів та асоціограм (класифікація Б.-Д.Мюллера):

• Колаж типу А: “Проста сонячна система”. В центрі колажу знаходиться ключове поняття – ядро, від нього відходять промені сателітної інформації.

• Колаж типу B: “Білі плями”. В даному колажі містяться пусті місця, учням необхідно визначити, яка інформація повинна заповнити вільне місце.

• Колаж типу С: “Сліпе ядро”. Учні визначають ядерне поняття після ознайомлення з усім фоном колажу.

Вимоги до створення колажу:

1. змістовна сторона (фотографії, картини, схеми повинні точно і докладно відображати культурно-країнознавчі поняття);

2. естетична сторона (колаж повинен бути яскравим, “кидатись в очі”, приваблювати);

3. комунікативна сторона (колаж повинен бути комунікативним засобом – опорою в мовленні).

У формуванні культурно-країнознавчої компетенції колаж виконує дві функції. Для вчителя це інструмент пізнавальної діяльності учнів, формування у них культурно-країнознавчих знань, понять, вмінь та навичок. Для учня – це засіб пізнання та опора для усного мовлення.

Метод проектування є одним з розповсюджених методів ознайомлення з країнознавчою інформацією. Він не є принципово новим в світовій педагогіці. Метод проектування виник на початку минулого століття в Америці. Його називали також методом проблем і пов’язували з ідеями гуманістичного направлення в філософії і освіти, яке розробив американський філософ та педагог Джон Дьюї та його учень В.Х.Кілпатрик.

Суть проекту полягає у виконанні завдання, спрямованого, в першу чергу, на досягнення практичного результату діяльності (колаж, збірка текстів, віршів, малюнки, газети, виготовлені предмети тощо). Засобом виконання завдання є іншомовна комунікація учнів між собою та вчителем. Тобто виконуючи практичне завдання, учні застосовують іноземну мову під час читання інформаціі, складання усних та письмових повідомлень, проведення інтерв'ю, анкетування, обговорення ходу виконання завдання.

Проект можна визначити як комплекс завдань, які використовують не лише з метою ознайомлення з країнознавчою інформацією, але і як засіб контролю сформованості мовленнєвих умінь у кінці пройденої теми.

Загальнодидактична типологія проектів, розроблена Е.С.Полат [???], представлена в наступній таблиці.

Таблиця № 9