Метод г.Пальмера

Англійський методист Г.Пальмер – автор понад 50 теоретичних робіт, підручників, присвячених переважно навчанню іноземців англійської мови.

Основними прийомами навчання Г.Пальмер вважає наслідування і заучування напам’ять.

Г.Пальмер визначає тривалість курсу в залежності від обсягу навчального матеріалу від 2,5 до 6,5 років. Весь курс навчання він поділяє на три основні ступеня:

1. первісний – тривалістю півроку;

2. проміжний – тривалістю від 1 до 3-х років;

3. просунутий – тривалістю від 1 до 3-х років.

Задача первісного ступеня – навчити розуміти іноземну мову на слух шляхом підсвідомого сприймання іншомовного мовлення, а також дати учням мінімум теоретичних знань з фонетики, граматики, семантики.

На проміжному ступені учні повинні навчитись розуміти більшу частину того, що вони читають і сприймають на слух і говорити, використовуючи близько 75% мовного матеріалу, який міститься в повсякденному мовленні носія мови.

Просунутий ступінь характеризується перш за все тим, що зменшується значення методиста-вчителя. Третій ступінь, за словами Г.Пальмера, сам про себе потурбується.

По завершенні цього ступеня учні повинні вміти читати тексти різних жанрів, писати невеликі твори, а також вести бесіду з іноземцями.

Якщо протягом другого ступеня підсвідома робота поєднується з усвідомленням мовних фактів, то перший і третій ступені в основному здійснюються на підсвідомому рівні.

Безумовною заслугою Г.Пальмера є те, що він одним з перших ставить питання про науковий відбір словника. Слова, що підлягають засвоєнню, він поділяє на дві групи: 1) строго відібраний, який він називає мікрокосмом і 2) стихійний (макрокосм). Перший повинен бути засвоєний на початковому і середньому ступенях навчання, а другий накопичується стихійно на просунутому ступені навчання.

Для відбору лексичних одиниць, які повинні увійти в мікрокосм, Г.Пальмер рекомендує такі основні принципи:

1. частотність (питання про включення тієї чи іншої лексичної одиниці повинно вирішуватись в залежності від того, наскільки часто вона зустрічається в мовленні);

2. структурна сполучуваність (можливість лексичної одиниці сполучатись з іншими словами). Цим принципом слід керуватись не лише при відборі лексичного мінімуму, а й при визначенні послідовності вивчення відібраних лексичних одиниць: кожну нову одиницю доцільно вводити лише після того, коли учні засвоюють слова, з якими вона може сполучатись. Так, наприклад, слова very, rather, too, quite слід вводити після того, як учні вивчать деяку кількість якісних прикметників;

3. конкретність. Згідно цього принципу учні перш за все повинні засвоїти слова конкретного значення, тобто такі, які можуть бути семантизовані за допомогою предметної або зображувальної наочності. Г.Пальмер поділяє відоме положення прямого методу про те, що вивчення іноземної мови повинно відбуватись в такий же спосіб, як і засвоєння рідної мови. Він відзначає, що перш ніж дитина заговорить рідною мовою, вона протягом тривалого часу пасивно її сприймає, і в процесі цього “прислуховування” до мови тих, хто її оточує, вона запам’ятовує мовний матеріал, який потім починає використовувати в своєму мовленні. Подібно до цього, і при вивченні іноземної мови на початковій стадії повинен бути так званий “інкубаційний період” тривалістю 0,5-2 місяці. Протягом цього періоду учні повинні немов би “купатися” в мовному потоці іноземної мови і привчатись розуміти на слух загальний смисл того, що говориться, і лише після цього починати говорити. Це, на думку Пальмера, забезпечує безпомилковість мовлення учнів із самого початку.

Основним способом засвоєння іноземної мови Пальмер вважає підсвідомий. Він зазначає, що учень починає розуміти рідну мову інтуїтивно, а не з допомогою свідомості, так само й іноземну мову слід починати розуміти інтуїтивно, без усвідомлення мовних форм.

Таким чином, можна вважати, що метод Пальмера являє собою в зарубіжній методиці найбільш продуману систему навчання репродуктивного мовлення. Зберігаючи основні риси прямого методу періоду Реформи, Г.Пальмер його в значній формі удосконалив. Він поставив проблему відбору лексичного й граматичного мінімуму при навчанні репродуктивного володіння іноземною мовою.

Однак навряд чи можна вважати виправданою спробу будувати систему навчання іноземної мови за аналогією з оволодінням дитиною рідною мовою. Пасивність дитини, що засвоює рідну мову, є природною, оскільки її мислення знаходиться ще на низькому ступені розвитку, а мовленнєвий досвід обмежений лише однією мовою (рідною). Коли ж дитина починає вивчати іноземну мову, в неї процеси мислення вже досить розвинені. Вона прагне до активної мовленнєвої діяльності. Під час інкубаційного періоду ця діяльність штучно стримується. Крім того, слухаючи іншомовне мовлення, дитина сприймає його немовби через призму рідної мови, що може призводити до помилкового розуміння іноземної мови, а це може стати причиною помилок в її власному мовленні, коли їй буде дозволено говорити.

Підсумовуючи вищезазначене, можна твердити, що попри все нове, що Г.Пальмер вніс у прямий метод, основним методичним принципом у нього залишається інтуїтивний підхід до засвоєння іноземної мови.