§ 5. Навчання монологічного мовлення

Монолог - це розгорнуте мовлення однієї особи¹. В реальному мовному спілкуванні монолог в чистому вигляді - це доповідь, лек­ція, виступ. Якщо ми говоримо про навчання іноземної мови в шко­лі, то ці види монологічного мовлення не часто реалізуються в майбутній практичній діяльності випускників. Те монологічне мовлення, якого ми повинні навчити в школі, - це елемент діалогу або групової бесіди. Їй притаманні як лінгво-психологічні особливості монологічного мовлення, так і деякі особливості діалогічного мов­лення. Як і репліки діалогу, монологічні висловлювання повинні бути логічно пов’язаними із загальним контекстом розмови. Цей зв’язок здійснюється за допомогою спеціальних лінгвістичних засо­бів (мовленнєві кліше, які вживаються для вступу в розмову, вира­ження згоди, незгоди, заперечення, солідарності, додавання яки­хось деталей до питання, що обговорюється і т.і.). Крім того, якщо монолог в чистому вигляді мало залежить від ситуації, в якій він відбувається, то монологічне мовлення, яке учні засвою­ють на уроці іноземної мови, залежить від ситуації мовлення і визначається репліками учасників спілкування. Тобто це - монолог контекстно-ситуативного характеру. На відміну від лекції, доповіді монологічне мовлення, якого ми маємо навчити, - це непідготовлене мовлення, а отже, воно менш тривале. Крім того, в ньому можливі паузи для обмірковування наступної фрази і відбору слів, а також повтори.

Разом з тим, той вид монологічного мовлення, якого навчають у школі, - це розгорнуте висловлювання зі своєю темою та ідеєю, які визначають його композицію. Для нього характерні послідовність і логічність вираження думки. Кожна фраза в монолозі по­винна займати своє місце, яке визначається загальною мовленнєвою задачею того, хто говорить. Навчити учнів дотримуватись логічної стрункості монологічного висловлювання - це одна з найважчих задач формування вмінь монологічного мовлення, оскільки це пов’язано із напруженою роботою опера­тивної пам’яті.

За Програмою в школі передбачається оволодіння такими типами монологів: 1) коротке повідомлення, 2) розповідь, 3) опис, 4) характеристика.

З лінгвістичної точки зору монологічне мовлення відрізняється від діалогу відносною повнотою і структурною завершеністю речень, різноструктурністю речень, складним синтаксисом, обмеженим використанням речень-еліпсів. Для монологу характерні свої мовні засоби міжфразового зв’яку. Зв’язковими /сполучниковими/ елементами речень виступають, головним чином, прислівники часу і послідовності, сполучники, займенникові повтори.

Так, при розповіді використо­вуються такі слова, як:

Англ.: then, so, after that, presently, before long, to make the long story short, in the end, that’s how, that’s what, to crown it all і т. і.

Нім.: zuerst, dann, später, danach, weiter, einmal, voriges/dieses/ nächstes Mal, während, nachdem.

Для монологу-характеристики з елементами міркування характерні такі зв’язкові елементи, як:

Англ.: but, also, besides, then again, as you see, on the one hand, on the other hand, for one thing, for another thing, firstly, second­ly, thirdly, moreover, after all, for all that, to sum it up і т. і.

Нім: einerseits, andererseits, erstens, zweitens, also, folglich, deshalb, weil, denn, ich glaube, meiner Meinung nach, zum Schluss möchte ich sagen.

Учні вже мають певний досвід монологічного мовлення рідною мовою, зокрема при оволодінні іншими навчальними дисциплінами, Однак там найчастіше їхні висловлювання спрямовуються учителем і матеріалом підручника. На відміну від цього вчитель іноземної мови повинен навчити школярів будувати самостійні висловлювання, які базуються на їхньому життєвому досвіді, знаннях, уподобан­нях, переконаннях. Це досить важка задача, вирішення якої потре­бує системного підходу.

Дещо полегшує навчання монологічного мовлення те, що воно може бути підготовленим, отже при навчанні можна використовувати вправи з підготовленого мовлення, поступово підводячи учнів до побудови непідготовлених висловлювань (див. § 2 цієї глави).

Оскільки йдеться про побудову монологу як компонента діалогіч­ного мовлення, то в процесі навчання потрібно організувати впра­ви як з побудови підготовлених, так і непідготовлених монологіч­них висловлювань, ситуативно обумовлених ходом уроку. Учні можуть виконувати різноманітні ролі (гостей класу, кореспондентів, га­зетних або ТВ репортерів), виконуючи певні комунікативні задачі, пов’язані з монологічним мовленням (підготовленим чи непідготовленим) їхніх співучнів. Для вчителя основна методична задача та­ких вправ - організувати практику в монологічному мовленні. Але комунікативний акт може вважатись завершеним лише в тому випад­ку, якщо учні, яким адресується монологічне мовлення, певним чи­ном на нього відреагують. У цьому випадку мовлення для них, хай навіть і підготовлене, буде не просто виконанням завдання вчите­ля, а продовженням спілкування. Завдяки таких вправ постійно під­тримується активність учнів, а монолог сприймається ними з самого початку як елемент бесіди, що і є кінцевою метою навчання моно­логічного мовлення в школі.

Як і при навчанні діалогічного мовлення, етапи навчання по­будови монологу слід співвіднести із певними етапами роботи над кожним учбовим циклом - передтекстовим (підготовчим), текстовим та післятекстовим (мовленнєвим).