Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ФП лекції.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
8 Мб
Скачать
☆

Змістовий модуль 5. Оподаткування підприємств

Ключові слова: система оподаткування, принципи оподаткування, податок, ставка, державна податкова служба, податкове планування, податковий календар

Умовні позначення

ПДВ – податок на додатну вартість;

ПП – податок на прибуток;

ПДФО – податок на доходи фізичних осіб;

ЄП – єдиний податок;

ФП – фіксований податок;

ПФ – Пенсійний фонд.

5.1. Економічна сутність податків

Сучасна ринкова економіка постійно відчуває на собі вплив державної політики у сфері фінансів. Одним з основних напрямків державної фінансової політики України, як і будь-якої іншої країни, є податкова політика. Саме через ефективність її функціонування визначається стратегія і тактика держави. Ефективність її реалізації закладено у рамки дієвості фінансового механізму в цілому через систему фінансових регуляторів, які мають назву податків. Вони забезпечують вилучення частки створеного валового внутрішнього продукту з первинних ланок економічної системи та перерозподіл вилученої частки до централізованих фондів грошових ресурсів держави. У свою чергу, держава забезпечує правову основу функціонування економіки щодо постійного підтримання конкуренції, перерозподілу доходів та матеріальних благ через надання відповідних пільг, дотацій, субсидій тощо. Процеси стабілізації економіки в історично визначені періоди економічного розвитку відрізняються формами оподаткування, видами податків і способами їх стягування. При цьому різноманітність в організації податкових систем залежить від безлічі чинників: рівня розвитку, державного устрою, розмірів держави і навіть кліматичних умов.

Історія ж виникнення самого поняття податків пов’язана з тим, що вони на первісній стадії свого розвитку мали тимчасовий характер, стягувалися до казни держави у натуральній формі та лише в надзвичайних випадках. Таку функцію вони виконували до XVIII ст. Пізніше у суспільстві виникла потреба задоволення загальносуспільних потреб. Їх обсяги збільшувалися водночас із розвитком та зміною виробничих відносин. На сьогодні податок – це обов’язковий безоплатний платіж, що стягується органами державної влади різних рівнів з організацій і фізичних осіб з метою фінансового забезпечення діяльності держави та (або) муніципальних утворень. Податок як впливовий важіль розвитку ринкової економіки функціонує у сфері оподаткування, формуючи її систему. Система оподатковування – це сукупність податків і зборів, що стягуються у встановленому порядку, а також принципів, форм і методів їх встановлення, змін, порядку скасування, стягування та їх контролю.

Вперше економічну сутність податків визначено у роботах англійських економістів А. Сміта та Д. Рікардо, зокрема у Дослідженні про природу та причини багатства народів (1776) та Принципи політичної економії та оподаткування (1817) відповідно. Так, А. Сміт у своїй вищеназваній роботі визначив чотири найзагальніші принципи оподаткування, які в подальшому набули назви чотири правила Адама Сміта:

1) принцип рівності всіх громадян у процесі оподаткування;

2) принцип визначеності податків щодо часу, обсягів та місць сплати;

3) принцип зручності щодо сплачування податків;

4) принцип дешевизни справляння податків як з боку платників, так і з боку стягувачів.

Характерною рисою розвитку економічної теорії та практики господарського управління в XX ст.. є визнання необхідності державного регулювання економіки, що стало результатом впровадження концепції державного регулювання економіки Д. Кейнса. Модель регулювального впливу у даному разі характеризувалася маніпулюванням попиту через дію фіскальної та кредитно-грошової політик. Реакцією у 70-х роках ХХ ст. на впровадження даної концепції стала теорія пропозиції. Основною метою цієї теорії було підвищення темпів зростання без інфляції, що було можливо через маніпулювання бюджетними витратами. Цю теорію виклав А. Лаффер у своїй бюджетній концепції. Він довів, що зниження норм оподаткування приводить до такого збільшення виробництва, яке з надлишком компенсує тимчасове зменшення бюджетних надходжень, і навпаки (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Графік Лаффера

В – податкова база (ринковий випуск продукції, оподатковувана податком частина національного виробництва);

Д – доходи бюджету;

Т – прогресивність оподаткування (норма, %);

1 – нереальна зона шкали;

2 – заборонна зона шкали.

Сьогодні податки – це основне джерело дохідної частини бюджету будь-якої країни та основний інструмент впливу держави на суспільне виробництво. Тому зі зростанням ВВП, збільшується частка фінансових ресурсів, які розподіляються та перерозподіляються через дохідну частину бюджету країни. Це визначення сутності податків діє і в Україні. Дохідна частина бюджету України формується за рахунок стягування прямих і непрямих податків, але доходи бюджету відносно ВВП за роки незалежності України мають негативну тенденцію. Тому викладені А. Смітом принципи розширені й доповнені відповідно до історичних умов розвитку економіки українського суспільства. Сучасні принципи українського оподаткування містять такі положення:

1. Рівень податкової ставки встановлюється з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня доходів. Податок з доходу має бути прогресивним.

2. Необхідно докладати всі зусилля, щоб оподаткування доходів набуло однократного характеру. Багатократне обкладення доходу або капіталу є неприпустимим.

3. Обов’язок сплати податків. Податкова система не має залишати сумнівів у платника податків у невідворотності платежу.

4. Система і процедура виплати податків мають бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків та економічними для установ, які збирають податки.

5. Податкова система має бути гнучкою і легко пристосовуватися до мінливих суспільно-політичних потреб.

6. Податкова система має забезпечувати перерозподіл створюваного ВВП і бути ефективним інструментом державної економічної політики.

Відповідно до економічного розвитку країни, сутність податків звелася до стягування на користь суспільства державою частини ВВП як обов’язкових платежів і внесків. У такий спосіб, податки стали частиною національного доходу. Вони вилучаються державою у підприємств і населення через законодавчо встановлений адміністративний порядок з метою задоволення соціально-економічних потреб суспільства.

Сьогодні економічна сутність податків виявляється у грошових відносинах, які виникають між суб’єктами фінансових відносин у процесі їх фінансово-економічної діяльності через реалізацію основних функцій – фіскальної, розподільчої та регулюючої.

Фіскальна функція – це встановлення такої бази оподаткування та податкових ставок, які забезпечать надходження грошових коштів до бюджету на принципах постійності, стабільності та рівномірності. Вона містить бюджетну та контрольну складові. Виконання цієї функції покладається на органи державної податкової служби.

За допомогою дії розподільчої функції держава через бюджетну систему фінансує різноманітні заходи, пов’язані із реалізацією нею своїх функцій. Розподільча функція охоплює етап податкового планування у межах бюджетного процесу. Ставки податків розподільно використовуються відповідно до баз оподаткування.

Регулююча функція полягає у встановленні важелів регулювання процесів виробництва та споживання у суспільстві через чинну систему податкових ставок. Однак у межах української практики господарювання варто розширювати правила використання податкових ставок.

Податкова ставка (норма податкового обкладання) – величина податкових нарахувань на одиницю виміру податкової бази. Є одним з обов’язкових елементів податку.

У випадку, коли податкова ставка виражена у відсотках до доходу платника податків, її називають податковою квотою.

Основні види ставок податків:

  • тверді – установлюються в абсолютній сумі на одиницю (іноді на весь об’єкт) обкладання незалежно від розмірів податкової бази (ставки акцизного збору на окремі види підакцизних товарів, ринковий збір тощо);

  • пропорційні – діють в однаковому відсотку до податкової бази без обліку її величини (ПДВ, ПП, ПДФО, ЄП (юридичні особи) тощо);

  • прогресивні – зростають у міру росту податкової бази (ЄП (фізичні особи) тощо).