6.5. Планування потреби в обігових активах підприємства

Ефективність діяльності підприємства багато в чому залежить від правильного визначення потреби в обігових коштах. Оптимальна забезпеченість обіговими коштами веде до мінімізації витрат, поліпшення фінансових результатів, до ритмічності й злагодженості роботи підприємства. Завищення обігових коштів веде до зайвого їхнього вилучення в запаси, до заморожування й «омертвіння» ресурсів, і як наслідок, до додаткових витрат на зберігання й складування, на сплату податку на майно. Заниження обігових коштів може привести до збоїв у виробництві й реалізації продукції, до несвоєчасного виконання підприємством своїх зобов’язань. І в тому й в іншому випадку наслідком є нестійкий фінансовий стан, нераціональне використання ресурсів, що призводить до втрати вигоди.

Відповідно, кожне підприємство має виробити свій універсальний механізм планування потреби у обігових активах. Механізм планування варто розглядати не тільки як сукупність структурних елементів, що дають змогу на практиці розробляти й реалізовувати ефективні планові рішення відповідно до поставленої мети, але і як безперервний процес удосконалення процедури планування з урахуванням змін умов функціонування суб’єкта господарювання.

Ефективність механізму планування обігових активів у сучасних умовах визначається відповідно до таких умов:

• нагромадження власного капіталу;

• стимулювання зниження рівня обігових коштів, виведених з господарського обороту й авансованих на формування економічно недоцільних запасів готової продукції, простроченої дебіторської заборгованості;

• оптимальний розподіл обігових коштів за стадіями обігу згідно з принципом мінімізації сукупних витрат підприємства.

Організаційна складова механізму спрямована на досягнення оперативних й тактичних цілей планування – обґрунтування потреби в обігових коштах і структури джерел їх фінансування. Вона заснована на вимогах об’єктивних економічних законів і має елементи, виконання яких обов’язкове при організації планування обігових коштів на підприємстві – принципи, методи та методика. Наявність даної складової припускає створення необхідних умов для здійснення процесу планування й контролю досягнення поставлених цілей. При цьому роль нормативного методу планування в умовах розвитку ринкових відносин не слабшає. Однак у практиці планування необхідно змістити акцент із нормування як процедури закріплення власних обігових коштів за підприємствами, на нормування як інструмент оптимального розподілу обігових коштів за стадіями обігу, обґрунтування загальної їхньої потреби й раціональної структури джерел фінансування.

Організаційну складову механізму доповнює й економічна, спрямована на досягнення стратегічних цілей планування - створення сприятливих економічних умов для ефективного використання обігових коштів за допомогою узгодження інтересів сторін: трудового колективу і власника майна. Вона має систему показників матеріального заохочення й процедуру розподілу прибутку.

Вивчення взаємозв’язку показників матеріального заохочення та ефективності використання обігових коштів показало, що у вітчизняній економіці не почали працювати механізми забезпечення зацікавленості в зниженні витрат і підвищення ефективності використання обігових коштів. Причини негативних явищ в індивідуальному обороті обігових і збільшенням частки позикових коштів у джерелах їх фінансування необхідно узгоджувати із суб’єктивним фактором – розрізненістю інтересів учасників процесу відтворення на підприємстві й критеріями ефективності управління обіговими коштами.

За планування потреби в обігових активах використовують відповідні методи планування: аналітичний, коефіцієнтний і метод прямого рахунку. Підприємство може застосувати кожний з них, орієнтуючись на свій досвід роботи й розміри, обсяг виробничої програми, характер господарських зв’язків, ведення обліку й підвищення кваліфікації економістів.

Аналітичний і коефіцієнтний методи застосовні на підприємствах, які функціонують понад рік і сформували виробничу програму, організували виробничий процес, мають статистичні дані за минулі періоди про зміну величини планованої частини обігових коштів і не залучають у достатній кількості кваліфікованих економістів для ґрунтовнішої роботи в області планування обігових коштів.

Аналітичний метод передбачає визначення потреби в обігових коштах у розмірі їх середньофактичних залишків з урахуванням збільшення обсягу виробництва. Щоб не припуститися недоліків минулих періодів в організації руху обігових коштів, потрібно проаналізувати фактичні залишки виробничих запасів з метою виявлення непотрібних, зайвих, неліквідних і всі стадії незавершеного виробництва для виявлення резервів скорочення тривалості виробничого циклу, вивчити причини нагромадження готової продукції на складі й визначити дійсну потребу в обігових коштах; необхідно врахувати конкретні умови роботи підприємства в майбутньому році. Даний метод застосовується на підприємствах, де кошти, вкладені в матеріальні цінності й витрати, мають велику питому вагу в загальній сумі обігових коштів.

За коефіцієнтного методу запаси й витрати поділяються на залежні від зміни обсягів виробництва (сировина, матеріали, витрати на незавершене виробництво, готова продукція на складі) і залежні (запчастини, малоцінні й швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів). У першому випадку потреба в обігових коштах визначається, виходячи з їхнього розміру в базисному році й темпів зростання виробництва продукції в майбутньому році. Якщо на підприємстві аналізується оборотність обігових коштів і здійснюється пошук можливості її прискорення, реальне прискорення оборотності в планованому році необхідно врахувати при визначенні потреби в обігових коштах. За другою групою обігових коштів, яка не має пропорційної залежності від збільшення обсягу виробництва, потреба планується на рівні їх середньофактичних залишків за декілька років.

У разі необхідності можна сполучати використання аналітичного і коефіцієнтного методів. Спочатку аналітичним методом визначається потреба в обігових коштах, що залежать від обсягу виробництва; потім за допомогою коефіцієнтного методу враховуються зміни обсягу виробництва.

Метод прямого рахунку передбачає обґрунтований розрахунок запасів за кожним елементом обігових коштів з урахуванням усіх змін на рівні організаційно-технічного розвитку підприємства, транспортування товарно-матеріальних цінностей, практики розрахунків між підприємствами. Це дуже трудомісткий метод і потребує високої кваліфікації економістів, залучення до нормування працівників багатьох служб підприємства, але дає змогу точно розрахувати потреби підприємства в обігових коштах. Метод прямого рахунку використовується при організації роботи новоствореного підприємства й періодичного уточнення потреби в обігових коштах функціонуючих підприємств. Головна умова його використання – ретельне розроблення питань постачання й виробничого плану підприємства, стабільність господарських зв’язків, бо періодичність і гарантованість постачання лежать в основі розрахунків норм запасу. Метод прямого рахунку припускає нормування обігових коштів, вкладених у запаси й витрати, готову продукцію на складі. У загальному виді його сутність полягає:

• в розробці норм запасу за окремими найважливішими видами товарно-матеріальних цінностей усіх елементів нормованих обігових коштів;

• визначенні нормативів у грошовому виразі для кожного елементу обігових коштів і сукупної потреби підприємства в обігових коштах.