11.4. Санаційний аудит

Головна мета санаційного аудиту – оцінка санаційної спроможності підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявного плану фінансового оздоровлення. Відповідно, для реалізації процедури санації управляючий санацією зобов’язаний розробити її план. Закон надає управляючому 3 місяці для розробки даного плану. Протягом 4 місяців з моменту ухвалення рішення про санацію план має бути затверджений комітетом кредиторів. Сама процедура санації, як уже зазначалось, триває 12 місяців.

Закон висуває ряд вимог до змісту плану санації. По-перше, план має містити заходи для фінансового оздоровлення боржника, а саме заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, строк і черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам і умови відповідальності інвестора за невиконання взятих відповідно до плану санації зобов’язань. По-друге, план санації має передбачати строк відновлення платоспроможності боржника, що не перевищує граничних строків зовнішнього управління. План санації затверджується Арбітражним судом, контролюється щоквартально комітетом кредиторів і може бути скоригований при схваленні комітетом кредиторів.

Закон закріплює необмежений перелік заходів щодо відновлення платоспроможності боржника:

• реструктуризація підприємства;

• перепрофілювання виробництва;

• розстрочка або списання частини боргів;

• ліквідація дебіторської заборгованості;

• зменшення акціонерного капіталу шляхом скорочення випуску нових акцій та їх обміну на велику кількість старих акцій;

• випуск нових цінних паперів для мобілізації грошового капіталу;

• надання урядових субсидій, пільгових позик, пільг з оподатковування;

• націоналізація підприємств;

• застосування антимонопольного законодавства.

Реструктуризація може бути операційною (являє собою комплекс заходів щодо вдосконалювання менеджменту підприємства з метою поліпшення показників його поточної діяльності й відновлення платоспроможності) та фінансовою (комплекс заходів, спрямованих на зміну суми та (або) строків сплати боргу, а також інших статей балансу, для того, щоб надати підприємству час для відновлення платоспроможності).

Вимоги, які висувають до плану санації: обов’язково враховувати інтереси й пріоритети кредиторів, податкових органів, позикодавців, акціонерів і власників інших цінних паперів, постачальників та ін. Але головне – план санації має бути здійсненним, ефективним і реалістичним.

В ідеальному варіанті після проведення процедури санації підприємство відновлює свій фінансовий стан. Якщо ні, то проводять процедуру ліквідації підприємства. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить своєрідну «прогалину» між завершенням процедури санації й продовженням процедури банкрутства. Відповідно до ч. 2 п. 1 Закону встановлюється, що план санації обов’язково має містити умови про строк і черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам, а також умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно із планом санації зобов’язань. Однак п. 8 цієї ж статті закріплює, що у випадку порушення сторонами договорів, укладених відповідно до плану санації, у період проведення процедури санації захист порушеного права, яке виникло у зв’язку із проведенням процедури санації, здійснюється в процедурі виробництва в справі про банкрутство.

Замовники санаційного аудиту підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, можуть бути зовнішніми та внутрішніми.

Головним критерієм ухвалення рішення про санацію або ліквідацію підприємства є його санаційна спроможність – наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних і правових можливостей, які визначають спроможність до успішного проведення його фінансової санації.

З метою визначення санаційної спроможності підприємства в процесі санаційного аудиту розв’язують такі задачі:

• проводять аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

• визначають причини фінансової кризи, її глибину і можливості подолання;

• проводять порівняльний аналіз сильних і слабких сторін підприємства;

• здійснюють економіко-правову експертизу наявної у підприємства санаційної концепції;

• оцінюють ризики, пов’язані з реалізацією санаційної концепції;

• надають висновок про доцільність санації або ліквідації суб’єкта господарювання.

У процесі проведення санаційного аудиту використовують різноманітні методи й інструменти:

• опитування (анкетування) співробітників;

• факторний аналіз відхилень;

• аналіз сильних і слабких місць;

• розробка сценаріїв;

• портфельний аналіз;

• метод ланцюгових підстановок;

• нуль-базис бюджетування;

• вартісний аналіз;

• трендовий аналіз.

У ході аналізу виробничо-господарської діяльності аудитор:

• вивчає загальну виробничу структуру підприємства;

• оцінює рівень наявної технології виробництва;

• проводить аналіз виробничих витрат;

• аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;

• оцінює показники праці.

У процесі аудиту фінансової сфери підприємства головним джерелом інформації в процесі аналізу є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств.

Аудит фінансової сфери припускає:

• оцінку динаміки і структури валюти балансу;

• аудит власного капіталу;

• аудит позикового капіталу і кредиторської заборгованості;

• оцінку ліквідності активів підприємства і його платоспроможності;

• аудит реальних і фінансових інвестицій;

• аналіз дебіторської заборгованості;

• аналіз Cash-Flow;

• SОFТ-аналіз;

• оцінку ділової активності підприємства.

Завершується санаційний аудит загальною оцінкою санаційної спроможності підприємства з ухваленням рішення про доцільність санації або ліквідації суб’єкта господарювання й наданням акта аудиторської перевірки.

Акт може складатися з таких розділів:

1. Основні дані про аудитора й аудиторську фірму.

2. Підстави для проведення аудита, мета, методи й обсяг.

3. Оцінка достовірності інформації та наданих доказів.

4. Висновки про санаційну спроможність або неспроможність.

Можливі три варіанти закінчення в акті:

1) концепція (план) санації відбиває реальний стан справ і підприємство є санаційноспроможним;

2) план санації можна реалізувати за умови виконання визначених рекомендацій, зроблених у процесі санаційного аудита;

3) план санації та достовірність наведених у ньому даних беруть під сумнів і доходять висновку про недоцільність проведення санації.

Розробка плану фінансового оздоровлення здійснюється фінансовими і контролінговими службами підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими і консалтинговими фірмами.

Контролінг – сучасна назва професійної діяльності, пов’язаної з аналізом економіки підприємства й оптимізацією управлінських намірів щодо майбутніх дій.

Задачі контролінгу на підприємстві:

• еволюція контролінгу;

• розподіл завдань контролерів (економістів) і фінансистів (скарбників);

• зміна основних завдань контролерів і фінансистів.

У процесі неефективного контролінгу і настання банкрутства, у випадку якщо санація не дала результатів або не проводилася, не була укладена мирова угода, Господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Мирова угода – це домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов’язань за згодою сторін. Припинення зобов’язань у Законі є синонімом терміна «прощення боргів».

Мета укладення мирової угоди на умовах повного прощення боргів полягає у потенційній можливості скористатися нормою останнього абзацу підпункту 12.1.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємства». Відповідно до нього заборгованість, попередньо віднесена продавцем до складу валових витрат, яка визнається безнадійною внаслідок її списання згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, не змінює податкових зобов’язань як покупця, так і продавця у зв’язку з таким визнанням. Саме на можливості нескоригування валових витрат покупця-боржника при укладенні ним мирової угоди може бути побудована схема оптимізації податкових зобов’язань, за якою у продавця його валові доходи назавжди компенсувалися валовими витратами, а валові витрати покупця вже ніколи не будуть підлягати перегляду.